Запобіжного заходу застосовуються відповідно до постанови прокурора, слідчого, дознавача чи по постанові суду. Рішення органа, що веде карний процес, про застосування запобіжного заходу повинне бути мотивованим, містити вказівка на злочин, приписуваний підозрюваному чи обвинувачуваний, і обґрунтування необхідності обрання відповідної запобіжного заходу з посиланнями на відповідні докази.
2. Арешт, домашній арешт, застава, звільнення з посади можуть застосовуватися тільки за рішенням суду, прийнятому як по представленню прокурора, так і, при розгляді кримінальної чи справи матеріалу судом, по його власній ініціативі. Домашній арешт і заставу можуть також застосовуватися судом замість арешту по представленню чи слідчого клопотанню сторони захисту.
3. Орган, що веде карний процес, повідомляє своє рішення про застосування запобіжного заходу підозрюваному й обвинувачуваний і вручає їм його копію негайно по його оголошенні
Таким чином можна зробити висновок, що під запобіжними заходами в кримінальному процесі розуміють сукупність заходів процесуального примусу, яка застосовується органами дізнання, слідчими, прокурорами і судами до обвинувачених, а у виняткових випадках до підозрюваних з метою перешкодити їм скритися від суду або слідств, заважати встановленні істини в кримінальній справі, займатися злочинною діяльністю, ухилитися від виконання вироку.
Розділ ІІ
Природа та сутність застави, як запобіжного заходу. Проблеми застосування в юридичній практиці.
Застава полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими, фізичними чи юридичними особами грошей, або передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання забов‘язаня не відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового знаходження без дозволу слідчого або суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано цей запобіжний захід (ч.1 ст. 1541 КПК України).
Цей запобіжний захід застосовується тільки із санкції прокурора.
Щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду застава може бути обрана лише з дозволу прокурора, який дав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду – судом.
Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував цей захід, але він не може бути меншим:
1) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років – 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (тобто 17 000 гривень);
2) Щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину чи раніше судимої - 500 таких мінімумів (тобто 8500 гривень).
У всіх випадках розмір застави не може бути менший від розміру цивільного позову, обґрунтованого достатніми доказами, бо застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень (ч.2,7 ст. 1541 КПК України)
При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз‘яснюється його обов‘язки та наслідки їх невиконання, а заставодавцю – у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовано запобіжний захід застава, і що в разі невиконання нею своїх обов‘язків застава буде звернена в доход держави. Заставодавець може відмовитися від узятих на себе зобов’язань до виникнення підстав для такого звернення. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.
Питання про звернення застави в доход держави, якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов‘язання, вирішується судом в судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень, але його неявка без поважних причин не буде перешкоджати розгляду цього питання.
Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи (ч.7 ст. 1541 КПК України).
Застава є проміжним запобіжним заходом між підпискою про невиїзд, яка в деяких випадках може бути не ефективною, і взяттям під варту, коли без нього можна обійтися. Звичайно, тут з‘являється можливість для заможних людей “відкупитися” від арешту, внісши заставу, а також до появи лихварів, які будуть робити бізнес, позичаючи під великі відсотки гроші незаможним для внесення застави або самі вносячи її, як заставодавці і ставлячи таким чином цих незаможних людей у залежність від себе, з наступним "вибиванням" з них грошей з відсотками, або втягнення їх у злочинну діяльність для “відробітку” позиченого, або інші незаконні дії.
Сума застави визначається органом, що обрав даний запобіжний захід, з урахуванням характеру зробленого злочину, особистості обвинувачуваного, матеріального становища заставника і т.д.
В основі розглянутій мері припинення лежить як і єкономічна зацікавленість у збереженні золотовій маси, так і моральна обов’язковість обвинувачуваного (підозрюваного) перед особами й організаціями внісшими заставу.
Розглядаючи історичний аспект даної проблеми застосування мір запобіжних заходів в кримінальному процесі на практиці, те важливо відзначити, що даний запобіжний захід мав досить широке поширення в період непа, коли заставниками були представники різних соціальних прошарків суспільства, що мали можливість і кошту для внесення застави.
Деякі вважають, що застосування запобіжного заходу застави – це недоцільно, тобто укладає в собі занадто слабку основу, - в основному єкономічну, що ставали некоректними, скажемо у випадку, якщо людина заможня і може “відкупитися” від правосуддя. Негативне відношення до можливості законодавчого існуванню застави вважається неправильним. Її застосування можливо в тих випадках, коли по обставинах справи немає необхідності у висновку обвинувачуваного (підозрюваного) під варту, а залишати його під підпискою про невиїзд, чи інною запобіжним заходом бути всеже недостатнім для забезпечення його належного поводження, у тому числі і для невідхилення від слідчих, прокурорських і судових органів. До того ж необхідно врахувати, що в особі заставника можуть виступати як будь-яка фізична особа, так і організації, установи й ін.
Аналіз практики показує, що застава, як запобіжний захід, обирається часто при здійсненні злочинів проти особистої власності (крадіжках, грабежах, знищеннях і ушкодження майна), зловживанням чи владою службовим становищем і до деякої міри при здійсненні злочинів проти особистості.
У деяких випадках навіть неупереджений суддя схильний залишити ув'язненого під стражою, не довіряючи його словам (а тому не застосовуючи підписки про невиїзд) і не зважуючись замінити арешт заставою з побоювання, що він не буде внесений по звільненні обвинувачуваного (підозрюваного) з-під варти. На практиці випробуваний наступний варіант дій:
Завантажити реферат