35. СТОЇЦИЗМ [від грец. stoa - портик (галерея з колоннами в Афінах, де навчав філософ Зенон; засновник С.)], направлення антич. філософії. Давня Стоя (3-2 ст. до н. е.) - Зенон з Кітіона, Клеанф, Хрисіпп; Середня Стоя (2-1 ст. до н. е.) - Панецій і Посидоній (стоіч. Платонізм); Пізня Стоя (1-2 ст.); рим. С. - Сенека, Епіктет, Марк Аврелій. С. відродив вчення Геракліта про вогонь- логосє; світ - живий організм, пронизаний творч. першовогнем, пневмой, що створює косміч. "симпатію" всіх речей; все існуюче тілесно розрізняється ступенем грубості або тонкості матерії; речі і події повторюються після кожного периодич. запалення і очищення космосу. В етиці С. близький киникам, не поділяючи їх презир. відношення до культури; мудрець повинен слідувати безстрастю природи (апатія) і любить свій "рок". Всі люди - громадяни космосу як світового гос-ва; стоіч. космополітизм урівнював (в теорії) перед особою світового закону всіх людей - вільних і рабів, греків і варварів, чоловіків і жінок. Етика С. користувалася більшим впливом в сер. Сторіччя і епоху Відродження.
36. ГНОСТИЦИЗМ (від грец. gnostikos - що знає), реліг. дуалістич. вчення пізньої античності (1-5 ст.), сприймаюче деякі моменти христ. віровчення (т. з. Іудеохрист. Г.), популярної грец. філософії і схід. релігій. Г. строго езотеричен; притязал на "істинне" знання про бога і кінцеві таємниці всесвіту. З Г. зв'язане виникнення манихейства (3 ст.). Виявив вплив на сер. сторіччя, єресі і неортодоксальную містику нового часу.
37. ПАТРИСТИКА (від грец. pater, лат. pater - батько), термін, що значить сукупність теологіч., філос. і політико-соціол. доктрин христ. мислителей 2-8 ст. - т. зв. батьків церкви. Періоди: 2-3 ст. - полемічеське фрагментарне філософствування т. зв. Апологетів (Тертулліан, Клімент Александрійський і особливо Ориген); 4-5 ст. - систематизація церк. доктрини (каппадокийський гурток: Василій Великий, Григорій Назианзин, Григорій Нисський; на Заході - Августин); 6 ст. - початок стабілізації догми і кодифікації наук під егідой теології (Леонтій Візантійський, Боецій), що завершуються в працях Іоанна Дамаскіна.
38. КОСМОЦЕНТРИЗМ - зародився в VI - IV ст. в Греції. Неміф. світогляд, КАРТИНА СВІТУ центральним елементом якої є вчення про космос. Космос охоплює Землю, людину, небесні світила і саме небесне зведення. Він замкнутий, має сферичну форму і в ньому відбувається постійний кругообіг - все виникає, тече і змінюється. З чого виникає, та чому вертається ніхто не знає.
39. ТЕОЦЕНТРИЗМ (від грец. theos - бог, лат. сentrum - центр) - теологіч. концепція згідно якої бог виступає джерелом будь якого буття і блага, що розуміється як абсолютне, досконале буття і найвище благо. Основою порядності є слугування богу і преклоніння перд ним. Найвищим змістом людськ. існування визнається уподібнення богу. Т. органічно пов'язаний з теїзмом і такими його фундаментальними принципами, як крейционізм, прозиденціолізм і т. д.
40. НОМІНАЛІЗМ, направлення схоластич. філософії сер. сторіччя, яке в протилежність реалізму, заперечувало реальне існування загальних понять (універсалій), вважаючи їх лише іменами (лат. nomen - ім'я, nominalis - іменний, звідси назв.), словесними позначками, що відносяться до безлічі подібних одиничних речей (крайній, або точний, Н. - І. Росцелін та ін.), або чисто мисліт. утворень, існуючих в розумі людини (концепти, звідси назв. цього "помірного Н." - концептуалізм; засн. П. Абеляром). Виник в 11-12 ст., отримав особливий розвиток в 14-15 ст. (У. Оккам і його школа).
40. РЕАЛІЗМ (від сер. сторіччя. лат. realis - речовинний, дійсний), в філософії - направлення, що визнає реальність, що лежить поза свідомістю, яка тлумачиться або як буття ідеальних об'єктів (Платон, сер. сторіччя. схоластика), або як об'єкт пізнання, незалежний від суб'єкту, пізнав. процесу і досвіду (філос. Р. 20 ст.). Сер. сторіччя. Р. затверджував, що універсалії (загальні поняття) існують реально і незалежно від свідомості. Р. науковий - направлення в сучас. зах. філософії науки, що визнає існування об'єктивної реальності і можливість її істинного пізнання в ході іст. еволюції наук. теорій. Осн. предст. - Х. Патнем, У. Селларс, М. Хессе, А. Масгрейв, Г. Харре.
41. ТЕОЛОГІЯ (від грец. theos - бог і . Логія) (богослов'я), сукупність реліг. доктрин і вчень про суттєвість і чинність Бога. Припускає концепцію абс. Бога, що повідомляє людині знання про себе у відкриттях. В точному сенсі про Т. прийнято говорити стосовно іудаїзму до христ-ва і ісламу.
42. ТОМІЗМ, вчення Фоми Аквінського, засноване ним направлення католіч. філософії і теології, що з'єднало христ. догмати з засобом Аристотеля. В 13 ст. зайняв волод. положення в схоластиці, відтіснивши августиновський платонізм і протистоячи аверроїзму.
42. НЕОТОМІЗМ, найбільш вплив. філос. школа в католіцизмі, виходить з вчення Фоми Аквінського, проголошеного в 1879 р енцикліке папи Льва XIII един. істинною філософією; сучас. етап. в розвитку томізма. Розповсюджений в Італії, Іспанії, Франції, Бельгії, Германії, США, країнах Лат. Америки. Предст. - Е. Жильсон, Ж. Маритен, М. Грабман (M. Grabmann) і ін. Гол. центр - Висш. ін-т філософії при ун-ті в Лувенє (засн. Д. Мерсьє в 1888).
43. АВЕРРОЇЗМ, направлення в зах.-європ. філософії 13-16 ст., що розвивало ідеї Ібн Рушда (Аверроеса) про вічність і нествореність світу, про єдиний, загальний для всіх людей світовий розум як субстанциальну основу індивідуальних душ (звідси слідувало заперечення їх безсмертя), а також вчення про подвійну істину. Виник в Паризькому ун-ті, протистоял як августіанству, так і томізму. Був засуджений католіч. церквою. Гол. представник - Сигер Брабантський.
44. Ренесанс, (відродження) період в культурному і ідейному розвитку країн Зах. і Центр. Європи (в Італії 14-16 ст., в ін. країнах кін. 15-16 ст.), перехідний від культури сер. сторіччя. до культури нового часу. Відрізняючі риси культури В.: світський, антиклерік. характер, гуманістич. світогляд (гуманізм), звернення до культурної спадщини античності, немов би "відродження". В. виникло і найскравіше всього виявилося в Італії, де вже на рубіжі 13-14 ст. ( Проторенесанс) його провозвістниками виступили поет Данте, митець Джотто і ін. Творчість діячів В. проникнута вірою в необмежені можливості людини, її волі і розуму, запереченням схоластики і аскетизма (гуманістич. етика італійнців Лоренцо Валлі, Піко делла Мірандоли і ін.). Пафос затвердження ідеалу гармоніч., розкріпаченої творч. особистості, краси і гармонії дійсності, звернення до людини як до вищ. початку буття, відчуття цільної і стрункої закономірності світобудови придають мистецтву В. більшу ідейну значимість, велич. героіч. масштаб. В архітектурі ведучу роль стали грати світські споруди - суспіл. будинки, палаци. Використовуючи ордерне членування муру, арочні галереї, колоннади, зведення, бані, архітектори (Брунеллескі, Альберті, Браманте, Палладіо в Італії, Леско, Делорм в Франції) придали своїм будівлям величеств. ясність, гармонійність і відповідність людині. Митці (Донателло, Мазаччо, Пьєро делла Франческа, Мантенья, Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, Тіциан, Веронезе, Тінторетто в Італії; Ян ван Ейк, Рогір ван дер Вейден, Брейгель в Нідерландах; Дюрер, Нітхардт, Хольбейн в Германії; Фуке, Гужон, Клуе в Франції) послідовно оволодівали худ. відбиванням всього багатства дійсності - передачею обсягу, просторості, світла, зображенням людської фігури і реальної середи - інтер'єру, пейзажу. Літ. В. створила такі пам. непреходящі цінності, як "Гаргантюа і Пантагрюель" (1533-52) Рабле, драми Шекспіра, ром. "Дон Кіхот" (1605-15) Сервантеса і ін., органічні що з'єднали в собі інтерес до античності з зверненням до нар. культури, пафос комічного з трагізмом буття
Завантажити реферат