1. СВІТОГЛЯД - система узагальнених поглядів на світ і місце людини в ньому, на відношення людей до навколишньої дійсності і самих себе, а також зумовлені цими поглядами їхнього переконання, ідеали, принципи пізнання і діяльності. Виділяють три осн. типи С.: життєвий (буденний) С., в якому відбиваються подання здравого сенсу, традиц. погляди на світ і людину; реліг. С., зв'язаний з визнанням надприр. світового початку; філос. С., в якому узагальнюється досвід духовного і практич. засвоєння світу. На основі раціонального осмислення культури філософії виробляє нові світогляд. орієнтації. Носій С. - особистість і соціальна група, що сприймають дійсність крізь призму певн. системи поглядів. Має величезний практич. сенс, впливаючи на норми поведінки, життєві прагнення, інтереси, працю і побут людей.
2. МІФОЛОГІЯ (від грец. mythos - віддання, сказання і . Логія),
1) сукупність міфів. найб. відомі образи М. Ін. Греції, Ін. Індії.
2) Наука, що вивчає міфи (їхнє виникнення, зміст, розповсюдження).
3. РЕЛІГІЯ (від лат. religio - набожність, святиня, предмет культу), світогляд і світосприйняття, а також відповід. поведінка і специфіч. дії (культ), засн. на вірі в існування бога або богів, надприродного. Іст. форми розвитку Р.: племенні, нац.-держ. (етнічні), світові (буддизм, християнство, іслам).
4. ФІЛОСОФІЯ (від філ . і грец. sophia - мудрість), форма суспіл. свідомості, світогляд, система ідей, поглядів на світ і на місце в ньому людини; досліджує пізнав., соціально-політ., цінносне, етич. і естетич. відношення людини до світу. Історично склалися осн. розділи Ф.: онтологія (вчення про буття), гносеологія (теорія пізнання), логіка, етика, естетика. В рішенні різн. філос. проблем виділилися такі протистоячі одне одному напрямки, як діалектика і метафізика, раціоналізм і емпіризм (сенсуалізм), матеріалізм (реалізм) і ідеалізм, натуралізм і спіритуалізм, детермінізм і індетермінізм і ін. іст. форми Ф.: філос. вчення Ін. Індії, Кітая, Єгипта; ін.-грец., антич. Ф. - класич. форма Ф. (Парменід, Геракліт, Сократ, Демокріт, Епікур, Платон, Аристотель); сер. сторіччя. Ф. - патристика , з якої виросла схоластика; Ф. епохи Відродження (Г. Галілей, Б. Телезіо, Ніколай Кузанський, Дж. Бруно); Ф. нового часу (Ф. Бекон, Р. Декарт, Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Дж. Берклі, Д. Юм, Г. Лейбніц); франц. Матеріалізм 18 ст. (Ж. Ламетрі, Д. Дідро, К. Гельвецький, П. Гольбах). Классич. філософія (І. Кант, І. Г. Фіхте, Ф. В. Шеллінг, Г. В. Ф. Гегель); Ф. марксизму (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін); рос. реліг. ф. 19-20 ст. (В. С. Соловйов, С. Н. Булгаков, С. Л. Фрак, П. А. Флоренський, Н. А. Бердяєв, Л. Шестов, В. В. Розанов); Ф. рос. космізма (Н. Ф. Федоров, К. Е. Циолковський, В. І. Вернандський); осн. напрямки Ф. 20 ст. - неопозитивізм, прагматизм, екзистенціалізм, персоналізм, феноменологія, неотомізм, аналітич. філософія, філос. антропологія, структуралізм, філос. герменавтика. Осн. тенденції сучас. Ф. зв'язані з осмисленням таких фундам. проблем, як світ і місце в ньому людини, долі сучас. людської цивілізації, розмаїття і єдність культури, природа людського пізнання, буття і мова.
5. МЕТОД (від грец. methodos - шлях дослідження, теорія, вчення), метод досягненнябудь-якої. мети, рішення конкретної задачі; сукупність прийомів або операцій практич. або теоретич. Засвоєння (пізнання) дійсності. В філософії М. - метод побудови і обгрунтування системи філос. знання.
6. МЕТОДОЛОГІЯ (від метод і . логія), вчення про структуру, логіч. орг-цію, методи і методи діяльності; М. науки - вчення про принципи побудови, форми і засоби наук. пізнання.
7. ОНТОЛОГІЯ (від грец. on, рід. П. ontos - що визнає і . логія), розділ філософії, вчення про буття (в відзнаку від гносеології - вчення про пізнання), в якому досліджуються загальні основи, принципи буття, його структура і закономірності; термін введений філософом Р. Гокленіусом (R. Goclenius, 1613).
8. ГНОСЕОЛОГІЯ (від грец. gnosis - пізнання і . логія), те ж, що теорія пізнання.
9. АКСІОЛОГІЯ (від грец. axia - цінність і . логія), вчення про цінності.
10. ПРАКСЕОЛОГІЯ (грец. praktikos- дійовий)- область соціологічних досліджень, яка вивчає методику розгляду різних дій або сукупності дій з т. з. встановлення і ефективності. Заснов. президентом Польші Тадеушем Котрабинським і є одним з методів сучас. соціолог. досліджень. П. вивчає взаємодію індивіда і колективу у процесі виробництва.
11. МАТЕРІАЛІЗМ (від лат. materialis - речовинний), філос. направлення, яке виходить з того, що світ матеріальний, існує об'єктивно, незалежно і поза свідомостю, що матерія первинна, ніким не створена, існує вічно, що свідомість, мислення - властивість матерії, що світ і його закономірності є пізнаваємими. М. протилежний ідеалізму; їхня боротьба складає зміст іст.-філос. процесу. Термін "М." вживається з 17 ст. Гол. обр. в сенсі фіз. уявлень про матерію, а з поч. 18 ст. в філос. сенсі для протиставлення М. ідеалізму. Іст. форми М.: антич. М. (Демокріт, Епікур), М. епохи Відродження (Б. Телезіо, Дж. Бруно), метафізич. (механістич.) М. 17-18 ст. (Г. Галілей, Ф. Бекон, Т. Гоббс, П. Гассенді, Дж. Локк, Б. Спіноза; франц. М. 18 ст. - Ж. Ламетрі, К. Гельвецій, П. Гольбах, Д. Дідро), антропологіч. М. (Л. Фейербах), М. (К. Маркс, Ф. Енгельс, В. І. Ленін).
12. ІДЕАЛІЗМ (франц. idealisme, від грец. idea ідея), загальна позначка філософських вчень, що затверджує, що дух, свідомість, мислення, психічне первинно, а матерія, природа, фізичне вторинне, похідне. Основні форми ідеалізму об'єктивний і суб'єктивний. Перший затверджує існування духовного першопочатку поза і незалежно від людської свідомості, другий або заперечує наявність будь-якої реальності поза свідомістю суб'єкту, або розглядає її як щось таке, що повністю визначається його активністю. Розрізняють різноманітні форми ідеалізму в залежності від того, як розуміють духовний першопочаток: як світовий розум ( панлогізм) або світову волю (волюнтаризм), як єдину духовну субстанцію (ідеалістичний монізм) або безліч духовних першоелементів (плюралізм), як розумний, логічний початок (ідеалістичний раціоналізм), що осягається як чуттєве розмаїття відчуттів (ідеалізм і сенсуалізм, феноменалізм), як незакономірний, алогічний початок, що може бути об'єктом наукового пізнання (іраціоналізм). Найбільші представники об'єктивного ідеалізму: в античній філософії Платон, Греблі, Прокл; в новий час Г. В. Лейбніц, Ф. В. Шеллінг, Г. В. Ф. Гегель. Суб'єктивний ідеалізм найбільш яскраво висловлений у вченнях Дж. Берклі, Д. Юма, раннього І. Г. Фіхте (18 ст.). В побутовому слововживанні «ідеаліст» (від слова «ідеал») часто означає безкорислива людина, що прагне до піднесеної мети.
13. АГНОСТИЦИЗМ (від грец. agnostos - недосяжний пізнанню), філос. вчення, що заперечує можливість пізнання об'єктивного світу і досягненість істини; обмежує роль науки лише пізнанням явищ. Послідовний А. представлений у вченнях Дж. Берклі і Д. Юма; агностич. тенденції характерні для Канта і сучас. бурж. філософії.
Завантажити реферат