Внутрішньо будова всякої культури обумовлена особливостями її функціонування. Буття культури забезпечується специфічною діяльністю суб'єкта, що створює особливу культурну предметність, у якій утілений досвід людства. Відповідно в культурі можна виділити в якості найважливіших такі компоненти: суб'єкт культури, людська діяльність, культурна предметність, комунікація між людьми, пов'язана з реалізацією основної функції культури - збереженням, передачею і засвоєнням духовного досвіду поколінь.
Суб'єкт культури - індивід (особистість), соціальна група або суспільство в цілому. Культура формується і стає можливою лише як розгортання потенціалу людини, його здібностей, умінь і навичок. Вона виражає цілісну характеристику соціальних якостей, розуму, волі, прагнень людини, її ставлень до інших людей і до самого себе, природи і суспільства. Культура - натхненна діяльність людини, вона характеризує міру розвитку його пізнавальних здібностей, знань і емоційної чуйності, здатності розуміння і естетичного смаку, вольових якостей і здатностей до творчості, що відповідає ідеалу досконалості і краси. Але головним, стрижневим початком культурної людини є моральність. Німецький письменник Г. Гессе охарактеризував місце моральності в культурі лаконічною формулою: «кожне класичне самовираження культури є свідчення певної етики, є доведений до пластичної промовистості прообраз людської поведінки».
Оскільки суб'єктом культури є окремий індивід або соціальна група, розрізняються різноманітні форми групової й індивідуальної культури.
Під груповою культурою розуміється національна, місцева (культура малого, великого міста або мегаполісу, села, селища); культура класу, професійної групи і т.д. Під впливом конкретних умов групова культура змінюється, виникають її нові форми. Приміром, у сучасному суспільстві особливе місце займає масова і елітарна культура.
Елітарна культура виступає як пошук і твердження особистісного начала. Вона складна, серйозна, вишукана, має новаторський характер. Її продукція розрахована на витончену й інтелектуальну еліту суспільства, спроможну зрозуміти й оцінити майстерність, віртуозність новаторського пошуку її творців. Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних часописів, радіо, грамзапису, кінематографу, телебачення, магнітної і відеомагнітного запису. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численні бойовики, «мильні опери» і бестселери. Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії. З іншого боку, комерціалізація засобів масової інформації обумовила використання ряду прийомів, що знижують її творчий потенціал, що опошлюють високу культуру.
Індивідуальна культура - міра соціальності людини. Яка людина, така і її культура. Вона характеризується в поняттях рівня культури, її наявності або відсутності. Індивідуальна культура може мати більш-менш системний характер, але може бути і «мозаїчною», що складається під впливом безлічі випадкових розрізнених чинників. Людина - не тільки витвір, але і творець культури. Вона культурна, оскільки освоює і реалізує вищі цінності суспільства, перетворює їх у своє внутрішньо духовне надбання. Про людину можна судити не тому, які в неї судження про культуру, а тому, як вона реалізує ці уявлення. Культура є реалізована, утілена людською діяльністю індивідуальна і суспільна свідомість, ідеали і смаки, моральні установки і політичні устремління, тому найважливішим елементом культури є культурна діяльність.
Культура - це світ людини, тільки їй властивий засіб діяльності, у процесі якого вона одухотворяє утворювані нею предмети, олюднює природу. Культурна діяльність свідомо і ціннісно орієнтована. У ній гармонічно сполучаються схильність нормам і відносна самостійність від них, доцільність і внеутилітарність. У етнічній або регіональній формі вона виражає загальнолюдські ідеали і цінності. Діяльність людини в сфері культури визначається її потребами, але не зводиться до них. У ній є елементи, необхідні для досягнення цілі і надлишкові. Поняття надмірності означає наявність у явищах культури елементів, що перевершують деякий необхідний мінімум. У культурі створюються цінності, несумірні з утилітарною доцільністю. Хоча культура і підвладна впливу біологічного, фізичного, соціальних, техніко-економічного й аналогічних чинників, вони одержують у ній варіативне, багатозначне втілення. Це свідчить про свободу і можливості породження принципово нової предметності.
Надмірність культури пояснюється тим, що вона породжує суб'єктивні цінності переживання, що має глибоко особистісний зміст. Вона виявляється навіть на рівні природних потреб людини, що задовольняються відповідно до найпростіших культурних універсалій. Культура одухотворяє потреби людини, надає їм естетичної форми, оточує символікою, найчастіше дуже віддаленою від самої природної потреби. Культура у відомому змісті протилежна природі, знаменуючи виділення людини зі світу природи. Навіть самі прості, вітальні потреби людини як живої істоти (потреба в їжі, продовження роду, захисту від небезпек і т.п.) опосередковані етикетними формами поведінки. Культура - специфічний людський засіб задоволення потреб. Відступ від її норм - прояв безкультур'я, здичавіння людини. Але культура не суперечить природі, як стверджували Руссо, Фрейд та інші, а є її продовженням.
Культура плідно розвивається лише в єдності продуктивної і репродуктивної, творчої і рутинної, новаторської і традиційної діяльності. Значення будь-якого культурного феномена, його смисл об'єктивно задані суб'єкту, оскільки нове покоління застає явища культури в готовому вигляді. У цьому смислі його діяльність носить репродуктивний, рутинний характер. Але оскільки зміст явища культури не збігається з його значенням, остільки культурна діяльність є областю творчості, створювання нового, небувалого і невідомого. Новаторські пошуки в сфері культури здійснюються в різноманітних формах, але сама можливість інновацій корениться у фундаментальній властивості культури - її надмірності.
Культурна діяльність не обмежується потребами, тому що її регулятором є мотиви, ідеали, цінності, тобто духовні орієнтири. Вони спонукають людини керуватися у своїх діях не тільки власними потребами. Але враховувати особливості предмета, що перетвориться людиною. Тварина лише споживає природу, людина бачить у будь-якому предметі не тільки власну ціль, але і його особливі властивості. Споживче відношення до природи - симптом здичавіння, варваризації людини. Становлення культури пов'язане з усвідомленням і урахуванням ритмів природи, зберіганням можливостей її відтворення. Всесвітньо відомий діяч культури А.Швейцер (1875-1965) у своїй роботі «Культура й етика» підкреслює, що в основі нової етики повинний лежати принцип благоговіння перед життям у будь-яких її проявах.
Визначаючи культуру як засіб, технологію діяльності, можна виділити культурний бік різноманітних явищ громадського життя: культуру праці, побуту, мислення, виробництва, політичну, правову, культуру соціальних відношень і т.д. Вона є засіб людського буття і кожного прояву соціальності.
Завантажити реферат