Зв'язок між суспільним буттям і суспільною свідомістю багатогранна і різноманітна. Відбиваючи суспільне буття, суспільна свідомість здатна активно впливати на нього через утворювальну діяльність людей. Відносна самостійність суспільної свідомості виявляється в тому, що воно має наступність. Нові ідеї метушні кают не на порожньому місці, а як закономірний результат духовного створення, на основі духовної культури минулих поколінь. Будучи відносно самостійним, суспільну свідомість може випереджати суспільне чи буття відставати від нього. Наприклад, ідеї використання фотоефекта виникли за 125 років до того, як було винайдено Дагером фотографування. Ідеї практичного використа-ння радіохвиль здійснювалися майже через 35 років після їхнього відкриття і т.д.
Суспільна свідомість являє собою особливий соціальний феномен, що відрізняється власними, властивими лише йому характеристиками, специфічними закономірностями функціонува-ння і розвитку. Суспільна свідомість, відбиваючи всю складність і суперечливість суспільного буття, є теж суперечливою, має складну структуру. З появою класових суспільств вона набула класову структуру. Розходження в соціально-економічних умовах життя людей, природно, знаходять своє вираження в суспільній свідомості. У державах багатонаціональних існує національна свідомість різних народів. Взаємини між різними націями відбиваються у свідомості людей. У тих суспільствах, де національна свідомість превалює над загальнолюдським, верх бере націоналізм і шовінізм.
За рівнем, глибиною і ступенем відображення суспільного буття в суспільній свідомості розрізняють свідомість повсякденну і теоретичну. З погляду матеріальних її носіїв варто говорити про суспільну, групову й індивідуальну свідомість, а в історико-генетичному плані розглядають суспільну свідомість у цілому чи її особливості в різних суспільно-економічних формаціях.
Структура, функції суспільної свідомості. Оскільки свідомість – є властивість матерії, відбитий світ, то виникає питання – як цей світ існує у свідомості? А.Г.Спіркін визначає свідомість як ідеальне відображення дійсності перетворення об'єктивного змісту предмета в суб'єктивний зміст духовного життя. Свідомість – суб'єктивний образ світу, що відповідає характеру і змісту діяльності суб'єкта. Образ предмета – це ідеальна форма буття предмета «у голові» людини. Це не означає, що в голові є реальні ознаки як такого (мислимий вогонь не палить наш мозок, образ снігу не робить його холодним), але містить ці реальні ознаки (жар і холод) як образ. В ідеальній формі предмет позбавляється свого матеріального субстрату (носія). Ця форма, що заміняє будь-який матеріальний субстрат зберігає властивості, якості, сутність речей і їхнього зв'язку.
Умова ідеального образу світу є фізіологічні матеріальні процеси, що відбуваються в мозку і тілі людини. Матеріальною основою психіки людини тому є нейрофізіологічні процеси в мозку. Від рівня структурної організації мозку залежить рівень його відбивних здібностей.
Однак, свідомість будучи результатом розвитку і діяльності (функції) високоорганізованої матерії центральною характеристи-кою своєї сутності має нематеріальність, а ідеальність. У корі мозку нейрохірург бачить не яскраві думки, а сіру речовину. Ідеальне протилежно матеріальному, Буття ідеального носить функціональ-ний характер і виступає як образ предмету і ціннісне судження, як ціль і план діяльності і т.д.
Свідомість, будучи ідеальною існує тільки в матеріальній формі свого вираження – мові. Свідомість і мова одночасно єдині і розрізняються. Немає мови без мислення, мислення – без мови. Однак, структура мислення і структура мови різні. Адже закони мислення єдині для всіх, а мова національна. Людина як діяч, робить світ і самого себе. Усе його життя можливе, як соціальна спільна діяльність. А для такого способу життя необхідна мова. Вона і виникає як засіб людської діяльності, спілкування, управління, пізнання і самопізнання.
Для реалізації пізнання, її передачі і спілкування людині необхідне слово, мова. Здійснюючи мовну діяльність людина мислить, мислячи, оформляє думку в слові. Але не можна ототожнювати мову і мислення. Говорити - не значить мислити, але мислити - значить вигострювати думку в слові.
У такий спосіб мова як і знаряддя праці, це найважливіший фактор формування свідомості, людини і її світу. А мова - є символічне вираження в звуці і листі психічного життя людини.
Поряд з мовою існують і інші знаково-символічні системи.
Поряд із природними є і штучні мови, створені людиною для рішення визначених задач. Це мови науки, машинні мови, жаргони есперанто. Особливо значну роль в умовах науково-технічної революції стали грати формалізовані і машинні мови. Формалізована мова - це логічні і математичні числення, у яких використовуються математичні знаки і формули. Формалізовані мови машинізуються. Знаки в силу їхнього матеріального характеру зручні для машинної обробки, для розвитку технічних систем зв'язку. Такого роду мови є сходинки до інформаційної цивілізації.
Ще раз відзначимо, що ідеальне - найголовніша ознака свідомості, обумовлена соціальною природою людини. Ідеальне є характерний для взаємодії суб'єкта й об'єкта спосіб відтворення цілісних характеристик об'єктивної реальності за допомогою репрезентантів цієї реальності. Воно починається з предметно-почуттєвих репрезентантів (об'єкта чи знака ), сполучених з об'єктом схеми практичної чи розумової дії; і завершується матеріальним і суб'єктивним образом, що реалізує здатність людини за допомогою мозку відтворювати у свідомості образ класу речей, що стоять за цим об'єктом.
Свідомість виступає як інтелектуальну діяльність суб'єкта оскільки людина крім активного відображення - зв'язує нові враження з колишнім досвідом, емоційно оцінює дійсність, забезпечує зовнішній світ.
Структуру свідомості можна представити у вигляді кола, це «поле» поділяється на чотири частини.
Сфера тілесно-перцептивних здібностей знання одержуваного на їхній основі: відчуття, сприйняття, конкретні представлення, за допомогою якого людина одержує первинну почуттєву інформацію. Головна мета - корисність і доцільність буття тіла людини.
Сфера логіко-понятійних компонентів свідомості зв'язана з мисленням, що виходить за межі почуттєвого даного в сутнісні рівні об'єктів. Це сфера понять, суджень, умовиводів, доказів. Головною метою цієї сфери свідомості є істина.
У різних людей - різний ступінь свідомості: від самого загального, скороминущого контролю над потоком думок про зовнішній світ, до заглиблених міркувань над собою.
До самосвідомості людина приходить тільки через соціалізацію. Людина усвідомлює себе через усвідомлення власної діяльності, у процесі самосвідомості людина стає особистістю й усвідомлює себе як особистість. Таке уявлення самосвідомості як внутрішньо призначене у свідомості свідчить про рефлексивну функцію його стосовно свідомості.
Виходячи з розглянутого уявлення свідомості можна виділити функції свідомості: пізнавальна; прогнозу, передбачення; доказу істинності знання; ціннісна; комунікативна; регулятивна.
Завантажити реферат