Звичайно, ця філософія була у розпорядженні меншості, але меншості освіченої, яка становила еліту римського суспільства.
Філософія стоїків була призначена керувати моральним життям окремої людини і цілого суспільства, з іншого боку, вона виконувала функції релігії, відділяючись від неї все менш помітною межею. Стоїцизм претендував на роль “охоронця душ”, і це було визнане законним. Філософ перетворювався на провідника, він прагнув бути реформатором моралі. Він міг розрадити приреченого на страту, заспокоїти і розвіяти страх перед смертю; вмів дійти до будинку бідняка і палацу цезаря. Разом з тим, у характері стоїчного мудреця з”являється безпорадність, відчуття приреченості, своєї мізерності. Це вже не ранньостоїчний мудрець, який велично і твердо стоїть на ригористичних позиціях своєї філософії, це слабка і жалюгідна людина, яка усвідомила свою недосконалість і прагне очистити свою душу, звільнитися від тягаря мирських проблем, звернувшись “до самої себе”, заглибившись у свій внутрішній світ. Якщо у ранніх стоїків ми бачимо раціональний підхід до розгляду існування Бога, то в період Пізньої Стої потреба в особистому спілкуванні з божеством значно зростає. Незважаючи на це, стоїцизм не зміг встояти під тиском християнства, і для цього була важлива причина. Відомо, що стоїчна проповідь моралі апелювала лише до розуму. Можливо, проповідник був повний почуттів, але він боявся до них звернутись. Релігійне прозріння в житті людини, що стає для неї другим народженням, ніколи не вважалося стоїками якоюсь необхідністю. Самі стоїки відчували цей недолік у своєму вченні. Та й ми відчуваємо, що у стоїцизмі немає джерела релігійних переживань, немає братерської близькості, яка створюється саме єдністю цих переживань. Стоїцизму не вистачає почуттів, адже римляни були “людьми з заліза”, вони не визнавали ніякої екстатичності, сліз благоговіння. Для об”єднання людині необхідне щось більше. Саме християнство це зрозуміло і його швидке поширення пояснюється саме цим. Проте, римський стоїцизм можна справедливо розглядати як “підготовчу школу” християнства, а самих стоїків (Сенеку, Епіктета, Марка Аврелія) як “шукачів Бога”.
Отже, зі смертю Марка Аврелія помер і стоїцизм. Точніше, почалося його безсмертя. В тій чи іншій мірі, в тій чи іншій формі стоїцизм відрожувався в історії неодноразово. Стоїками були англійські пуритани, носії “духу капіталізму” і засновники Нової Англії.
Стоїцизм дуже важливий і сьогодні для тих людей, які живуть на своїй Бітьківщині і не бажають її залишати заради ситого і комфортного життя в чужих краях, а мислять, творять, працюють на рідній землі. Отже, “будь подобен скале: волны беспрестанно разбиваются о нее, она же стоит недвижимо, и вокруг нее стихают взволнованные воды” (Марк Аврелий, ІУ, 49).
Література.
Джерела:
|
1. |
Сенека. Листи до Луцилія. К., 1996. |
|
2. |
Эпиктет. Беседы. Симф., 1997. |
|
3. |
Марк Аврелий. Наедине с собой. Киев-Черкассы, 1993. |
Основна література:
|
4. |
Аверинцев С. С. Плутарх и античная биография, М., 1974. |
|
5. |
Вил Дюрант. Цезарь и Христос. М., 1995. |
|
6. |
Зелинский Ф. Ф. Религия эллинизма. Томск, 1996. |
|
7. |
П. Левек. “Эллинистический мир”. М., 1989. |
|
8. |
Лосев А. Ф. История античной эстетики. М., 1979. |
|
9. |
Д. Реоме, Д. Антисерн. Западная философия от истоков до наших дней. Т I. С-Пб., 1994. |
|
10. |
Рассел Б. Історія західної філософії. К., 196. |
|
11. |
В. Татаркевич. Історія філософії. Т I. Львів, 1997. |
|
12. |
В. Татаркевич. Античная эстетика. М., 1997. |
|
13. |
Збірник. Человек и культура. А. Я. Гуревич. М., 1990. |
|
14. |
Збірник. Римские стоики. Сенека, Эпиктет, Марк Аврелий. М., 1998. |
|
15. |
История мировой культуры. Наследие Запада. Розділ “Культура античности”. Кнабе. Протопопова. М., 1998. |
|
16. |
Фаррар. Искатели Бога. С-Пб., 1998. |
|
17. |
Степанова А. С. Философия Древней Стои. М., 1995. |
|
18. |
Ж.З.Л. Сократ. Платон. Аристотель. Сенека. М., 1995. |
|
19. |
Философский словарь. М., 1986. |
|
20. |
Філософський словник. К., 1986. |
[1] Маркс К. Тетради по истории эпикурейской, стоической и скептической философии // Из ранних произв. М. – 1956.
[2] Маркс К. Тетради по истории эпикурейской, стоической и скептической философии // Из ранних произв. М. – 1956.
3 Маркс К. Тетради по истории эпикурейской, стоической и скептической философии// Маркс К., Энгельс Ф. Из ранних произведений. М., 1956
4 Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. М., 1979.
5 Цицерон. Об ответе гарустеков. IX. 19 / Пер. В.О.Горенштейна
6 Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. М., 1979.
7 Епиктет. Беседы Симф. – 1997.
Завантажити реферат