В період після смерті Олександра Македонського у 323 р. посилено йшов процес орієнталізації еллінського світу. Розквіт торгівлі, переміщення торгівельних сил призвели до того, що поряд з Єгиптом на перший план виступила Мала Азія. Вихідці з торгівельного середовища тонко відчували дух часу, і їх поява відповідала епосі. Ведення масштабного будівництва, створення портретів мислителів, пристрасть до колекціонування творів мистецтва, до класифікації творів літератури – усе це характерне для епохи еллінізму. Вищезгадані процеси та події не могли не вплинути на формування світогляду стоїків. Багато хто з них, будучи вихідцем з Малої Азії, де з найбільшою силою проявились ці події, відчули їх одними з перших. Розвиток економіки та існуюча політична структура елліністичної монархії стали основою космополітичної та синкретичної філософії.
Самобутній характер стоїчної філософії був визначений багатоманітністю культурних традицій народів. Однак, важко погодитись з думкою про їх еклектизм.
Ранній еллінізм – час зародження та становлення вчення Давньої Стої – знаменувався правлінням Деметрія I Поліоркета (337 – 283 рр. до н.е.), царя з династії Антигонідів, діадоха. В Афінах, куди в 314 р. прибув засновник школи стоїків Зенон, панував безлад, порушувались закони. В умовах нестабільного політичного клімату в галузі ідеології теж панувала смута. Стоїцизм, поряд з епікуреїзмом, мав на меті запропонувати суспільству те, що допомогло б здобути рівновагу та стійкість, а саме: визначення істини та добра.
В нових суспільних умовах важливе значення мав пошук смислу життя, тому стоїки звертають свою увагу до розгляду питань космополітизму, аскетичної моралі, раціональної природи людини. Вони прагнуть жити відповідно до “обов’язку”, який вони розуміють як втілення законів космічного розуму. В силу специфіки своїх загальних філософських положень, стоїки розробляють тему ідеального суспільства і стають ініціаторами нових елліністичних утопій.
2. Зенон Кітионський, як засновник стоїцизму.
Основні догмати і тези стоїчної філософії. Клеанф і Хрісіпп.
У час Платона та Арістотеля філософія піднялася на такий високий рівень, що після них, здавалося б, вона була приречена на застій. Проте, протягом усієї елліністичної епохи вона залишалась однією з найплодоносніших гілок античної думки. Не лише збереглися й зазнали подальшого розвитку традиційні теорії, але й з’явилися нові та оригінальні, які зацікавили еліту.
Обов’язковою для філософа стала дисципліна. Не було ніяких відлюдників, навпаки, існували добре організовані школи зі своїми традиціями, керівниками (сколархами) і, звичайно, єретиками.
Як не парадоксально, але навіть кініки підкорялись цим правилам. Вчитель на своїх семінарах продовжував вчити послідовників не стільки за допомогою читання теоретичних лекцій, скільки за допомогою щоденних бесід. Філософ перетворювався на професіонала, вченого, який все більше відмежовувався від рутинності життя.
Афіни в цей час залишались найбільшим центром філософської думки, де знаходились найвідоміші школи, формувались нові теорії. Саме до Афін прибув майбутній засновник стоїцизму Зенон (336 – 264 рр. до н.е.), з міста Кітион, що на Кіпрі. Існує версія, що Зенон потрапив до Афін через те, що корабель, на якому він плив, зазнав аварії. Можливо це не найвірогідніша версія, зате символічна: зацікавлення філософією та перетворення на стоїка – як результат корабельної аварії. Заглиблення людини у філософію починається дуже часто через кардинальні зміни у її житті, які змушують задуматись над певними речами.
Отже, прибувши до Афін, Зенон зайшов до книгарні і там, читаючи “Меморабілії” (“Спогади про Сократа”) Ксенофонта, він настільки ними захопився, що негайно запитав продавця, де можна знайти таких людей. Випадково повз книгарню проходив в цей час кінік Кратет (учень “Пса”-Діогена). “Ось за ним і йди!” – відповів на запитання Зенона продавець. З того часу Зенон став учнем Кратета.
“Батьківщина моя, - казав Кратет, - це Безчестя та Підлість, які непідвладні Вдачі, і земляк мій – недосяжний для заздрощів Діоген”. Філософією ж, вчив він, потрібно займатись доти, доки не зрозумієш, що немає ніякої різниці між вождем війська і пастухом, що пасе віслюків.
Ця ідея рівності всіх людей увійде в результаті у “золотий фонд” ідей стоїцизму, і тому не випадково в числі стоїків у майбутньому ми зустрінемо і імператора і колишнього фригійського раба.
Зенон в момент зустрічі з Кратетом був вже далеко не хлопчик, йому виповнилось тридцять років і зовні він зовсім не був красенем: з кривою шиєю, худий, досить високий, зі смаглявою шкірою (за що його прозвали “єгипетською лозою”), з товстими ногами, незграбний та слабкий. Він був відлюдкуватим і сором’язливим. Одного разу він звернувся до оракула із запитанням, як йому необхідно жити, і Бог відповів: “Візьми приклад з покійників”. Зенон зрозумів, що це значить, і став читати стародавніх письменників. Через свою сором’язливість Зенон не зовсім підходив для кінічної безсоромності, яка буквально заключалась в собачому образі життя. Тому він почав викладати власне вчення, походжаючи взад і вперед по Розписній Стої. Тут за часів Тридцятьох тиранів було вбито приблизно півтори тисячі афінських громадян, і з того часу це місце усі намагались уникати. Коли ж тут почав викладати Зенон, люди знову почали приходити сюди, щоб послухати його.
Дуже скоро з числа слухачів виділились особливо уважні і віддані “учні” – вони й отримали згодом назву “стоїків”.
Перш ніж прийти до розгляду основних доктрин стоїцизму, важливо підкреслити, що стоїцизм менше належить грекам, ніж будь-яка філософська школа. Ранні стоїки були переважно сірійці, пізні – здебільшого римляни. Ряд дослідників вбачає в стоїцизмі халдейські впливи. Стоїцизм, на відміну від ранніх чисто елліністичних філософських систем, емоційно вузький і в певному розумінні фанатичний; але він містить також релігійні елементи, в яких світ відчував потребу, і яких греки, очевидно, не могли дати. Зокрема, він підходив для правителів: “Майже всі наступники Олександра, можна сказати, всі найвидатніші державотворці, які були в поколіннях, що прийшли після Зенона, - оголошували себе стоїками”, - пише професор Гільберт Мері.
Отже, чому навчав Зенон? Відомо, що він першим ввів поділ філософського вчення на три частини: фізику, етику і логіку. Новим образом, що ілюструє співвідношення цих частин філософії, стає фруктовий садок, огорожа якого логіка, дерева в садку – це фізика, функціональна структура; фрукти ж, тобто заради чого садять сади – етика.
Загалом, тут ми будемо говорити про основні доктрини філософії Стої, оскільки існують ще два періоди: це період “Середньої Стої” (II – I ст. до н.е.), який представляють Панетій та Посідоній, і останній період римської Стої – “Нова Стоя” (I – II ст.), найяскравішими представниками якої були Сенека, Епіктет та Марк Аврелій.
Що стосується ранніх грецьких стоїків, то їх вчення, маючи на меті відповісти на питання про смисл та мету життя, складалось саме як цілісна філософська система (у боротьбі з ворожим епікуреїзмом), в межах якої відповідь на будь-яке конкретне запитання можлива лише в тому випадку, якщо вона добре обгрунтована.
Завантажити реферат