Монополії і конкуренція

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у дивер­сифікацію, яка є процесом проникнення капіталу тієї чи іншої монополії в галузі, що безпосередньо не пов'язані з основною сферою її діяльності.

На основі диверсифікації виникає така сучасна основна форма монополістичних об'єднань, як багатогалузевий кон­церн — об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головна фірма здійснює за іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль. Серед 500 наймогутніших монополій США понад 90% існують у формі багатогалузевих концернів. Лише 5% цих гігантських корпорацій випускають однопрофільну продукцію, переважна більшість їх має у своє­му складі в середньому підприємства 11 галузей, а наймогут­ніші монополії — близько 30-50 галузей.

У 60-ті рр. у США і деяких країнах капіталу з'явилися і почали зростати конгломерати — монополістичні об'єднання, які утворилися внаслідок поглинання прибуткових різногалу­зевих підприємств, які не мали виробничої та технічної спіль­ності. Так, найбільша американська телефонна монополя “АТТ” почала скуповувати готелі, автопрокатні станції тощо. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання мали також на меті уникнути різких коливань кон'юнктури ринку під час криз.

Крім різних форм монополій, існують окремі їх типи та види.

Розрізняють три основні типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як змова;

3) монополія, що грунтується на диференціації продукту.

Термін “монополія” походить від грецьких слів моно — один і poleo — продаю. Тому, на думку західних науковців, монополія означає наявність одного продавця певного товару чи послуги або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип є монополією окремого підприєм­ства, або монополією продавця і називається абсолютною. Трап­ляється рідко.

Більш поширена змова чи угода (гласна або негласна) де­кількох крупних фірм, що дає їм змогу швидко здобути панів­не становище на ринку і отримувати високі прибутки. Таку ситуацію у виробництві і на ринку називають олігополією (від грец. олігос-мало, небагато). Справді, в економіці ро­звинутих країн типовим є домінування в окремих галузях 3-4 крупних фірм. Так, частка чотирьох провідних автомобільних фірм у національному виробництві Японії становить близько 70%, у Великобританії - майже 96%, у Франції - 99,8%. В олігополії криється небезпека переростання в монополію, ос­кільки їй властиві деякі риси монополій (наприклад, здійс­нює єдину цінову політику). Олігополію називають груповою монополією.

Якщо монополія здійснюється лише з боку продавця (а не виробника товарів), то цю ситуацію характеризують як мо-нопсонія (моно — один; опсонія — закупівля продовольства). Більш поширеною у цій сфері діяльності є олігопсонія — на­явність невеликої групи покупців певного товару чи послуги.

Третій тип монополії пов'язаний з диференціацією продук­тів, наявністю їх специфічних властивостей. Крім того, це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування тощо, завдяки чому віддають перевагу тому чи іншому това­ру. Таку монополію здатні здобути й малі підприємства.

Процес монополізації (насамперед у формі групових моно­полій) набув у розвинутих країнах світу значних розмірів. Так, на початку XX ст. у США майже половина всього вироб­ництва всіх підприємств країни була зосереджена в руках 0,01 загальної кількості підприємств. У 1991 р. на 0,003 кількості підприємств припадало більше половини всього виробництва США. До числа гігантів у той період належали підприємства з виробництвом в 1 млн. дол. і більше. Нині такі підприємства відносять переважно до категорії дрібних. Мінімальний роз­мір обігу по продажах промислових корпорацій, які в 1990 р. увійшли до списку 500 наймогутніших, становив понад 1 млрд. дол. Ознакою монополізації економіки в сучасних умовах є також скорочення кількості конкуруючих підприємств у ряді галузей. Так, якщо у США на початку XX ст. налічувалося 1600 автомобільних компаній, то в середині 90-х рр. їх стало 4, причому на 3 наймогутніші припадало 93,9% випуску авто­мобілів.

Крім перелічених типів і форм монополій, виділяють ще природну монополію, що є економічно доцільною. Вона утво­рюється у сфері енергозабезпечення, зв'язку, трубопровідного транспорту та ін. Ці галузі зосереджує, як правило, у своїх руках держава.

Паралельно з концентрацією та централізацією промисло­вості і насамперед промислового капіталу аналогічні процеси відбуваються у фінансово-кредитній сфері. В основі концент­рації та централізації банківського капіталу лежать відповідні процеси, які здійснюються у межах промислового капіталу. Це зумовлено тим, що, по-перше, від розмірів промислових підприємств залежить маса привласнюваного ними прибутку, а отже, й величина грошових капіталів, які у них вивільняються, а потім зосереджуються в банках. По-друге, у великих підприємств зростає потреба в більших масштабах банківсь­ких операцій щодо видачі позик.

Процес монополізації капіталістичного виробництва супро­воджується посиленою концентрацією та централізацією бан­ківського капіталу, оскільки із зростанням масштабів промис­лових монополій і привласнюваної ними маси додаткової вар­тості у них вивільняється все більше грошових капіталів, які зосереджуються в крупних банках. Так поступово на зміну дріб­ним банкам прийшли банківські монополії. Водночас лише ве­ликі банки мають змогу задовольняти потреби промислових монополій у кредитах. Отже, крупні банки є важливим факто­ром концентрації та централізації промислового капіталу.

У сучасних умовах монополія в банківській сфері посилю­ється внаслідок проникнення НТР у цю сферу. Зокрема, впро­вадження дорогих ЕОМ, перехід до системи електронних ра­хунків вимагає все більшого укрупнення банків. Крім того, зростає роль кредитно-банківської сфери в мобілізації заощад­жень частини населення, в перерозподілі капіталів між галузя­ми, у зовнішньому функціонуванні промислових, транспорт­них, торговельних монополій, у забезпеченні механізму дер­жавних позик і т.ін. Тому рівень монополізації банківського капіталу перевищує рівень монополізації у промисловості. Про це свідчить загальна кількість підприємств і банків. Якщо, наприклад, у США в 1994 р. налічувалося близько 20 млн. підприємств, то кількість банків становила лише близько 12 тис. В Україні у 1996 р. функціонували близько 215 банків. Банківські монополії - це об'єднання крупних банків або окремі банки-гіганти, які відіграють вирішальну роль у бан­ківській справі і привласнюють монопольно високі прибутки. Вони розвиваються у таких формах:

1) банківські картелі - угоди між крупними банками з метою проведення єдиної диві­дендної політики, встановлення однакових процентних ставок тощо;

2) банківські синдикати, або консорціуми, — угоди між декількома великими банками з метою спільного здійснення крупних прибуткових фінансових операцій, як правило, для випуску цінних паперів;