Монополії і конкуренція

Але ціни на ринку тяжіють до витрат, що встановлюються на під­приємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому результатом внутрішньогалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість.

Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, сти­мулює процес концентрації виробництва і капіталу. В сучас­них умовах ця конкуренція стала переважно конкуренцією на окремих вузькоспеціалізованих ринках конкретних видів то­варів (наприклад, на ринку мінікомп'ютерів, телевізорів, лег­кових автомобілів тощо).

Міжгалузева конкуренція — це конкуренція між товарови-виробниками які діють у різних галузях народного господарства. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вклада­ти свої капітали в галузі, де був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у перших галузях (де низькі прибутки) зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в других — збільшувалася пропозиція і зменшувався попит. Внаслідок цього ринкові ціни на товари, виготовлені у галузях, куди переливаються нові капітали, знижуються, а в інших (звідки відбувається відплив капіталів) -зростають і стають вищими від ринкової вартості. Коли кіль­кість прибутків у різних галузях вирівнюється, переливання капіталів припиняється, і в кожній галузі на рівний капітал буде отримано рівний середній прибуток. Цей прибуток є еле­ментом середніх ринкових цін або цін виробництва. Отже, внаслідок міжгалузевої конкуренції єдина ринкова або сус­пільна вартість перетворюється на ціну виробництва, навколо якої коливаються ринкові ціни.

В сучасних умовах переважна частка міжгалузевого пере­ливання капіталу відбувається в межах багатогалузевих кон­цернів і конгломератів.

З виникненням монополій вільна конкуренція перетворю­ється на монополістичну, або недосконалу.

Недосконала конкуренція ведеться між крупними компанія­ми (всередині монополізованого сектора, між членами групо­вих монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це бороть­ба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, ліцензіями тощо).

Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що вона все більше ґрунтується на впровадженні нових досяг­нень науки й техніки у виробництво і спрямована на поліп­шення якості продукції. Внаслідок цього розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція — це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зни­ження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту. Підприємці при цьому нерідко вдаються до ма­ніпулювання цінами (встановлюють знижені, поки товар не завоює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо.

Нецінова конкуренція — це боротьба між товаровиробника­ми за споживачів шляхом впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту. Крім того, для завоювання більших ринків збуту компанії продовжують строки гаранто­ваного обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Нецінова конкуренція повніше відображає інтереси спожива­чів.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкурен­ція, яка ведеться переважно неекономічними методами (під­куп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсій проти конку­рента).

Залежно від форм і видів конкуренції формуються відпо­відні види цін. В умовах панування монополій встановлюють­ся насамперед монопольне високі та монопольне низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у виробництві і на ринку, обмежує конкурен­цію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього ви­сокі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні фер­ми — від транспортних і промислових компаній при доставці сільськогосподарської продукції на ринок та її переробці. Так, для дрібних фермерських господарств США, що спеціалізу­ються на виробництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного долара, який споживачі заплатили за один літр мо­лока, вони отримують лише близько 35 центів.

Монопольно високі ціни спричиняють зменшення плато­спроможного попиту населення, “притягують” конкурентів, тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношен­ня між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

Коли на ринку панують декілька олігополістів (групова монополія), як правило, застосовується практика “лідерства в цінах”. Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).

Ціни на товари, що їх виготовляють державні підприємст­ва, регулює держава. Такими типовими товарами і послугами є електроенергія, послуги зв'язку й пошти та ін.

Щоб послабити негативні наслідки монополізації економі­ки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, в ро­звинутих країнах світу приймаються антимонопольні закони, здійснюється контроль за угодами між крупними компаніями тощо.

Література:

1. Основи економічної теорії за редакцією проф. С. В. Мочерного. -К:Видавничий центр Академія, 1997р. - 464 с.