Причини, які зумовлюють невідповідність належному рівню фінансової сталості, можуть бути різними, однак усі вони поділяються на дві великі групи: поточні та стратегічні. До поточних причин слід віднести всі ті, які впливають на рівень фінансової сталості підприємства. До стратегічних причин відносять ті, які впливають на досягнення належного рівня фінансової сталості: помилки у стратегії управління, в політиці фінансування тощо.
Поточна невідповідність усувається оперативними методами фінансового менеджменту. Стратегічна невідповідність може ліквідовуватися за допомогою таких дій, як коригування або заміна цілей, здійснення диверсифікації, створення нових організаційних форм управління тощо. Для цього необхідно чітко уявляти можливості підприємства, вміння правильного вибору та визначення напрямків зміцнення фінансової сталості, обґрунтування перспективних цілей і способів їхнього досягнення.
Однією з найпоширеніших причин зниження рівня фінансової сталості вітчизняних підприємств є втрата управлінським персоналом контролю над ним. Сьогодні в Україні склалася ситуація, коли управлінці середньої ланки мають інженерні знання, але майже не розуміють законів функціонування підприємства в умовах ринкової економіки, погано розуміються на особливостях перехідного періоду, коли інженерні рішення домінують над економічними. В цих умовах інженерному корпусу необхідно протиставити як баланс досить консервативний фінансовий менеджмент.
Природа механізмів контролю зумовлена характером ієрархічної структури: жорстко централізований порядок у вигляді піраміди, який контролює ланцюг прийняття рішень. Парадоксально, але питання контролю, а відповідно управління фінансовою сталістю, яке до цього часу розглядалося у теоретичному плані головним чином як ситуація втрати контролю, можна інтерпретувати як межу управління фінансовою сталістю. Насправді, на нашу думку, ефективне управління фінансовою сталістю перебуває у залежності від характеристик ланок ланцюга управлінських рішень.
На перший погляд, проблему можна трактувати, виходячи із довжини цього ланцюга, тобто кількості ланок в ієрархії. Кожна ланка утворює рівень, який залежить переважно від технологічної складності та ієрархічної структури управління фінансовою сталістю. Політика зміцнення фінансової сталості в контексті антикризового управління фінансами підприємства потребує організації стратегічного управління фінансовою сталістю.
Загалом стратегічне управління фінансовою сталістю — це діяльність, яка полягає у виборі дій щодо досягнення довготермінових цілей в умовах, що постійно змінюються,) тобто це сфера діяльності вищого управлінського персоналу підприємства, яка полягає у забезпеченні сталості фінансового стану підприємства у довгостроковій перспективі “за рахунок високої частки власного капіталу у загальній сумі джерел фінансових ресурсів підприємства".
Загальну схему процесу стратегічного управління фінансовою сталістю в умовах кризового розвитку підприємства подано на рисунку 1.
Особливістю цього процесу є:
— неможливість повного опису об'єктів аналізу, внаслідок чого переважають неструктуровані завдання;
Діагностування та структуризація проблеми |
Стратегічний аналіз фінансової сталості підприємства |
Визначення стратегічних альтернатив управління фінансовою сталістю |
Вибір стратегії управління фінансовою сталістю |
Контроль і оцінка стратегії управління сталістю |
Рисунок 1. Процес стратегічного управління фінансовою сталістю підприємства.
— високий ступінь невизначеності отримання результатів при реалізації рішень (стратегій);
— наявність значної кількості некерованих і частково керованих змінних;
— критерії вирішення завдань завчасно чітко не встановлені й уточнюються керівництвом у процесі їхнього вирішення.
Основною метою стратегічного управління є зміцнення фінансової сталості підприємства за рахунок ефективного використання потенціалу внутрішніх та зовнішніх механізмів.
Важливою ланкою у процесі управління є стратегічний аналіз фінансової сталості, який повинен спиратися на сучасне методологічне забезпечення економічного аналізу. Його першочергове завдання — розкриття причинно-наслідкових зв'язків між рівнем фінансової сталості підприємства та факторами, які його формують. Аналіз повинен бути цілеспрямованим, об'єктивним і системним.
Завданням третього етапу є визначення усіх стратегічних альтернатив управління фінансовою сталістю, їхнє обґрунтування. Вищий управлінський персонал на цьому етапі повинен проаналізувати усі слабкі та сильні сторони кожної з альтернативних стратегій.
На четвертому етапі з усіх можливих стратегій обирається одна стратегія управління фінансовою сталістю підприємства, розробляється стратегічний план, призначаються відповідальні особи з числа фінансових менеджерів.
П'ятий етап присвячений проблемам реалізації та контролю за виконанням стратегії.
У теорії та практиці фінансового менеджменту виділяють три типи систем управління:— управління в умовах відносно спокійного та сталого зовнішнього і внутрішнього середовища;
— управління в умовах динамічного зовнішнього середовища;
— управління в умовах кризової ситуації.
В умовах трансформації економіки України управління фінансовою сталістю можна вважати управлінням в умовах кризової ситуації.
Таким чином, стратегія управління фінансовою сталістю повинна відповідати вимогам антикризового управління фінансами підприємства і передбачати раціоналізацію обороту обігових коштів та оптимізацію структури джерел їхнього фінансування; забезпечення своєчасного оновлення позаоборотних активів і високу ефективність їхнього використання; вибір та реалізацію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення основних напрямків розвитку; забезпечення необхідного рівня самофінансування свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації податкових платежів, ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефективніших умов і форм залучення позикових коштів у відповідності з потребами підприємства.