Фінансові методи збільшення капіталу

Причини, які зумовлюють невідповідність належному рівню фінансової сталості, можуть бути різними, однак усі вони поділяються на дві великі гру­пи: поточні та стратегічні. До поточних причин слід віднести всі ті, які впли­вають на рівень фінансової сталості підприємства. До стратегічних причин відносять ті, які впливають на досягнення належного рівня фінансової ста­лості: помилки у стратегії управління, в політиці фінансування тощо.

Поточна невідповідність усувається оперативними методами фінансово­го менеджменту. Стратегічна невідповідність може ліквідовуватися за допо­могою таких дій, як коригування або заміна цілей, здійснення диверсифіка­ції, створення нових організаційних форм управління тощо. Для цього необ­хідно чітко уявляти можливості підприємства, вміння правильного вибору та визначення напрямків зміцнення фінансової сталості, обґрунтування перс­пективних цілей і способів їхнього досягнення.

Однією з найпоширеніших причин зниження рівня фінансової сталості вітчизняних підприємств є втрата управлінським персоналом контролю над ним. Сьогодні в Україні склалася ситуація, коли управлінці середньої ланки мають інженерні знання, але майже не розуміють законів функціонування підприємства в умовах ринкової економіки, погано розуміються на особли­востях перехідного періоду, коли інженерні рішення домінують над еконо­мічними. В цих умовах інженерному корпусу необхідно протиставити як ба­ланс досить консервативний фінансовий менеджмент.

Природа механізмів контролю зумовлена характером ієрархічної структу­ри: жорстко централізований порядок у вигляді піраміди, який контролює ланцюг прийняття рішень. Парадоксально, але питання контролю, а відпо­відно управління фінансовою сталістю, яке до цього часу розглядалося у тео­ретичному плані головним чином як ситуація втрати контролю, можна ін­терпретувати як межу управління фінансовою сталістю. Насправді, на нашу думку, ефективне управління фінансовою сталістю перебуває у залежності від характеристик ланок ланцюга управлінських рішень.

На перший погляд, проблему можна трактувати, виходячи із довжини цього ланцюга, тобто кількості ланок в ієрархії. Кожна ланка утворює рі­вень, який залежить переважно від технологічної складності та ієрархічної структури управління фінансовою сталістю. Політика зміцнення фінансової сталості в контексті антикризового управління фінансами підприємства пот­ребує організації стратегічного управління фінансовою сталістю.

Загалом стратегічне управління фінансовою сталістю — це діяльність, яка полягає у виборі дій щодо досягнення довготермінових цілей в умовах, що постійно змінюються,) тобто це сфера діяльності вищого управлінського пер­соналу підприємства, яка полягає у забезпеченні сталості фінансового стану підприємства у довгостроковій перспективі “за рахунок високої частки влас­ного капіталу у загальній сумі джерел фінансових ресурсів підприємства".

Загальну схему процесу стратегічного управління фінансовою сталістю в умовах кризового розвитку підприємства подано на рисунку 1.

Особливістю цього процесу є:

— неможливість повного опису об'єктів аналізу, внаслідок чого перева­жають неструктуровані завдання;

Рисунок 1. Процес стратегічного управління фінансовою сталістю підприємства.

— високий ступінь невизначеності отримання результатів при реалізації рішень (стратегій);

— наявність значної кількості некерованих і частково керованих змінних;

— критерії вирішення завдань завчасно чітко не встановлені й уточню­ються керівництвом у процесі їхнього вирішення.

Основною метою стратегічного управління є зміцнення фінансової ста­лості підприємства за рахунок ефективного використання потенціалу внут­рішніх та зовнішніх механізмів.

Важливою ланкою у процесі управління є стратегічний аналіз фінансової сталості, який повинен спиратися на сучасне методологічне забезпечення економічного аналізу. Його першочергове завдання — розкриття причинно-наслідкових зв'язків між рівнем фінансової сталості підприємства та факто­рами, які його формують. Аналіз повинен бути цілеспрямованим, об'єктив­ним і системним.

Завданням третього етапу є визначення усіх стратегічних альтернатив управління фінансовою сталістю, їхнє обґрунтування. Вищий управлінський персонал на цьому етапі повинен проаналізувати усі слабкі та сильні сторо­ни кожної з альтернативних стратегій.

На четвертому етапі з усіх можливих стратегій обирається одна стратегія управління фінансовою сталістю підприємства, розробляється стратегічний план, призначаються відповідальні особи з числа фінансових менеджерів.

П'ятий етап присвячений проблемам реалізації та контролю за виконан­ням стратегії.

У теорії та практиці фінансового менеджменту виділяють три типи сис­тем управління:— управління в умовах відносно спокійного та сталого зовнішнього і внутрішнього середовища;

— управління в умовах динамічного зовнішнього середовища;

— управління в умовах кризової ситуації.

В умовах трансформації економіки України управління фінансовою ста­лістю можна вважати управлінням в умовах кризової ситуації.

Таким чином, стратегія управління фінансовою сталістю повинна відпо­відати вимогам антикризового управління фінансами підприємства і перед­бачати раціоналізацію обороту обігових коштів та оптимізацію структури джерел їхнього фінансування; забезпечення своєчасного оновлення позаобо­ротних активів і високу ефективність їхнього використання; вибір та реаліза­цію найефективніших шляхів розширення обсягів активів для забезпечення основних напрямків розвитку; забезпечення необхідного рівня самофінансу­вання свого виробничого розвитку за рахунок прибутку, оптимізації подат­кових платежів, ефективної амортизаційної політики; забезпечення найефек­тивніших умов і форм залучення позикових коштів у відповідності з потре­бами підприємства.