Облігації

Одним із видів облігацій, які мають низький рейтинг (низький рівень “якості”), тобто високий ризик неплатежу по них, але високу доходність називають бросовими облігаціями. Вони є високоспекулятивними, і були дуже розповсюдженими в 80-ті роки. Аналітиками було доведено, що втрати від неплатежів по цих облігаціях (банкрутство, неплатоспроможність емітента) значно нижча виграшу в різниці між дуже високими ставками відсотку, що низначаються “бросовими” емітентами і середньозваженою ставкою доходності.

Цей перелік різновидів облігацій можна продовжувати нескінченно. Проте ми намагалися виділити найбільш розповсюджені характерстики облігацій і їх поєднання і показати яким чином та чи інша характеристика або їх комбінація впливає на особливості обігу цінного паперу.

Облігація – вид боргового інвестиційного цінного паперу, який визначає відносини позики між власником (володарем) облігації та емітентом і підтверджує забов’язання емітента поверниути власнику облігації номінальну вартіть облігації в передбачений термін, а також певний процент (винагороду).

Коментуючи це визначення можна сказати, що облігація вирижає певний вид грошових відносин, які виникають між продавцем[21] і покупцем облігації. Ці відносини трактуються як відносини позики. Тобто облігація це договір про позику, а отже має відповідати основним її принципам:

· Принцип поверненості – сума, що зазначена на облігації має бути повернена її власнику;

· Принцип строковості – це повернення має бути здійснено в чітко визначений термін, що зазначений в умові випуску облігацій.

· Принцип платності – за користування позикою позичальник виплачує кредитору винагороду , що становить як правило певний процент від суми позики, виплачується або на протязі строку дії облігації поступово або при погашенні.

Проте даний договір позики, яким є облігація вигідно вирізняється від інших видів договорів тим, що по-перше, має стандартизовану форму, а отже меньші витрати при розмішені і обслуговуванні боргу. По-друге, документ, що містить цей договір може змінювати свого власника (кредитора), тобто право вимагати від емітента виконання умов позики може бути об’єктом операції купівлі-продажу на ринку, а сам документ може вільно обертатися, слугувати платіжним засобом, бути заставою, передаватися в спадщину.

Виписка з закону.

Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента ( якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах[22].

Облігація може випускатися в документарній і електроній формі. В першому випадку перехід власності фіксується безпосередньо передачею бланків облігацій від продавця покупцю або особі, яка зберігає його цінні папери. Документ, який представляє собою облігацію має містити наступні реквізити:

Випискаа із закону.

… найменування цінного паперу - "облігація", фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.

Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані:

порядковий номер купона на виплату процентів; номер облігації, по якій виплачуються проценти; найменування емітента і рік виплати процентів[23].

Якщо облігація має електрону форму, то вона існує лише у вигляді записів на банківських рахунках або на депозитних рахунках в депозитаріях (наприклад ОВДП – в Депозитарії НБУ).· Перехід власності при такій формі фіксується, після надходження коштів на рахунок емітента і формування ним відповідного документу про результати розміщення, зарахуванням на депо рахунок інвестора купленої кількості облігацій .

Облігація, як і будь-який інший цінний папір, може бути іменною і на пред’явника, що вільно обертаються і з обмеженим колом обігу. Іменні облігації, якщо інше не пердбачено Законодавством України або в умовах випуску спеціально не вказано, що вони (облігації) не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи)[24]. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист.

Згідно українського законодавства мінімальний номінал облігації 5 гривень[25]. Номінальна вартість, що є більшою за мінімальну має бути кратною їй (10, 15, 50, і т.д.). Номінальна вартість визначається емітентом при прийнятті рішення про випуск облігацій.

Крім номінальної розрізняють ще відсічну і курсову вартість облігації. Відсічна ціна – це ціна за якою розміщуються облігації на первинному ринку. Курсова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції, що склалися на даний момент. Курс як правило виражається в процентах до номіналу облігації. Існує також поняття викупної ціни, під якою розуміють ту суму грошей, за яку ця облігація може бути викуплена емітентом у її власника, якщо це визначено умовами випуску.

В залежності від емітентів випускаються наступні види облігацій:

А) облігації державної позики (зовнішньої і внутрішньої);

Б) облігації місцевих позик;

В) облігації підприємств.

Це відображено в Законі України “Про цінні папери та фондову біржу”. Таким чином емітентом облігацій можуть бути органи республіканської (федеральної) і місцевої влади, підприємства всіх передбачених в державі форм власності. Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної позики приймається Кабінетом Міністрів, а про випуск облігацій місцевих позик – місцевими Радами народних депутатів. Кошти від розміщення державних і місцевих позик надходять відповідно до державного і місцевих бюджетів і позабюджетних фондів.

Рішення щодо виуску корпоративних облігацій (облігацій підприємств) приймаються емітентом і оформлюються протоколом, в якому має міститися наступна інформація: фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій. Підприємства не мають права випускати облігацій на суму, що перевищує 30% статутного фонду(25% для АО) і лише після повної його сплати (для АО – після повної сплати всіх раніше випущених акцій). Кошти від розміщення облігацій не можуть бути використані на формування статутного фонду підприємства і на покриття збитків, що є результатом господарської діяльності емітента. Випуск облігацій за законодавством, деяких країн, не може відбутися за відсутності довірчої особи, якою найчастіше є банк чи трастова компанія.