Видова класифікація основних фондів використовується існуючими системами бухгалтерського обліку і статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують більш детальну класифікацію, згідно з якою кожний вид основних фондів в свою чергу розподіляють на ряд груп та підгруп, що охоплюють засоби праці аналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно однаковими строками експлуатації.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, непересічне значення має їх поділ на дві частини: активну, яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі і завдяки цьому зумовлює певний обсяг та якість вироблюваної продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини і устаткування. Інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди.
Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогерсивніша і ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінююється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєвими серед них є:
- Виробничо-технологічні особливості підприємства;
- Науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;
- Ступінь розвитку різних форм організації виробництва;
- Відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;
- Вартість будівництва виробничих процесів і рівень цін на технологічне устаткування;
- Територіальне розміщення підприємства.
Більша частина власних і значна частина залучених фінансових ресурсів промислових підприємств вкладаються в основні засоби – матеріально-речові цінності, які використовуються протягом тривалого часу і, в міру зносу, частинами переносять свою вартість на вартість вироблюваної продукції, робіт і послуг. Саме питома вага вкладень коштів промислових підприємств в основні засоби значною мірою визначає виробничий потенціал. Від неї залежать і обсяг виробництва, і його технічний рівень і умови праці на підприємствах, і соціальний розвиток трудових колективів.
За своїм призначенням і характером виконуваних функцій основні засоби промислового підприємства поділяються на виробничі і невиробничі.
Основні виробничі фонди підлягають розподілу за такими групами:
Група – будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, в тому числі жилі будинки та їх частини (квартири і місця загального користування);
Група 2 – автомобільний транспорт та вузли (запасні частини до нього); меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини. Інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них;
Група 3 – будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1і 2.
До невиробничих основних засобів належать ті основні засоби, які не пов’язані безпосередньо з виробничім процесом і функціонують для задоволення соціально-культурних і побутових потреб учасників виробництва. Це основні засоби житлово-комунального господарства підприємства належних йому закладів невиробничих галузей.
Належність тих чи інших цінностей до основних фондів регулюється законодавством. Згідно з діючим в Україні “Положенням про організацію бухгалтерського обліку і звітності”.
Структура основних фондів відображає технічну озброєність підприємства, великою мірою характеризує використання підприємством фінансових ресурсів, призначених для формування фонду основних засобів. Одним з критеріїв визначення такої ефективності слід вважати питому вагу активної частини (засоби, які діють на предмети праці) основних виробничих засобів у загальній вартості всіх основних виробничих засобів. У різних галузях ця частка досягає 45 і більше відсотків.
По всій сукупності промислових підприємств України у загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років коливалась в межах: будівель і споруд – 45-47%; машин і устакування – 40-42%, у тому числі робочих – 30-32%; транспортних засобів – 2,5-3%.
Висновки
В ході дослідження діяльності та організаційної структури управління заводу ТОВ “Буддеталь” було розглянуто три основні питання:
1. дослідження ефективності різних форм відтворення;
2. вплив на підприємство зовнішнього і внутрішнього середовища;
3. структура управління організацією.
Просте і розширене відтворення основних робочих фондів відбувається у безперервному процесі здійснення взаємозв’язаних різних його форм – ремонту, модернізації та зміни окремих елементів засобів праці; технічного переозброєння, реконструкції і розширення діючих цехів, виробництв і підприємств в цілому, а також спорудження нових аналогічних виробничих об’єктів. При цьому необхідною передумовою нормального перебігу відтворювальних процесів слугують постійний облік ступеня спрацювання (старіння) та амортизації основних фондів.
Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв’язок
Найбільш впливовими зовнішніми факторами для організації є постачальники товарів, закони та провадження державного регулювання, конкуренти та економічна ситуація, яка склалася в Україні. При розгляді організаційної структури відділів було виявлено, що дана організація сполучає в собі елементи функціональної та дивізіональної форми структури організації. В організації існує три рівні відповідальності і лінійна передача повноважень, відповідальність і обов’язки працівників відповідають одне одному, і права співпадають з функціями і обов’язками.
Навколишнє середовище може бути таким, що виявляє вплив на діяльність організації, але не підлягає його контролю. Друга частина визначення дуже важлива, бо організації примушені здійснювати внутрішні зміни, щоб пристосуватися до зовнішніх факторів. Цих факторів багато: споживачі, постачальники, конкуренти, державні і правові служби, державні і суспільні організації.
Організаційна структура управління пристосована до змін у зовнішньому середовищі.
Організаційна структура стає більш міцною і життєздатною тільки втому випадку, коли в організації встановлюється чітка ієрархічна взаємодія між дорученнями керівництва, тобто коли власний прояв управлінських дій головного керівника здійснюється по всій вертикалі. Саме при таких умовах в організації формується неперервний ланцюг командування, який забезпечує підпорядкування будь-якого суб'єкта діяльності тільки одній особі - вищому керівникові.