В 1901-04 в результаті здійснення ряда провокаційних кроків США добилися одноосібного права на будівництво Панамського каналу, що означало повне захоплення контролю над Карібським регіоном.
Імперіалістична політика США у віддношенні країн Латинської Америки отримала назву політики “великої дубини” і асоціюється з тодішніми президентами країни В.Мак-Кінлі (1897-1901) та Т.Рузвельтом (1901-09). Поряд з цим проводилась і політика “дипломатії долара”, коли бажані результати досягалися фінансовим тиском.
Фактично на початку XX століття країни Центральної Америки стали фруктовими та сахарними плантаціями американських виробників. Це все юридично було закріплено в ряді нерівноправних договорів, нав’язаних урядом США. Економіка Мексики була фактично куплена американськими монополіями: їм належило 78 % шахт, 72 % металургійних підприємств, 58 % нафтодобувних, 68 % - каучукодобувних та 80 % мексиканських залізниць.
В 1913 році американський капітал захопив контроль над оловяною промисловістю Болівії, над мідной – в Чілі і Перу, м’ясною – в Чілі та Парагваї. Фінансові магнати Дж.Морган і У.Грейс володіли Чілійсько-Андською залізницею. Залізниці Центральної Америки контролювалися “Інтернешнл рейлвейз оф Сентрал Америка”, попередницею “Юнайтед фрут компані”, монополізувавшей у майбутньому фруктовий бізнес регіону. США також контролювали морський та річний транспорт Аргентини, Бразилії, Перу, серйозно потіснив англійський капітал.
Американська експансія поширювалась також в Азію, де головним об’єкту інтересу був Китай. Але тут США зустрілися з серйозою конкуренцією з боку Англії, Німеччини, Франції та Японії. Заради послаблення позицій Росії та Далекому Сході Америка підтримала Японію у російсько-японській війні 1904-05 років.
Таким чином на початку XX століття США перетворилися в одну з наймогутніших держав світу, випередивши старі капіталістичні країни. Разом с тим колишня колонія перетворилася на метрополію, яка намагалася встановити свій економічний та політичний контроль в все більшій кількості країн світу.
Як бачимо, за другу половину XIX та на початку XX століть США перейшли до монополістичної стадії розвитку капіталістичних відносин. Країна зуміла не тільки зрівнятися зі старими європейськими капіталістичними країнами, але по багатьом параметрам випередити їх. З колишньої колонії США перетворилися в одну з найбільших імперіалістичних держав. Але під впливом Сполучених Штатів опинилися переважно теріторії Західної півкулі і Тихоокеанського регіону. Позиції США в Європі, Азії, Африці поки що залишалися слабкими.
Розділ III.
Економіка США в міжвоєнний період (1918-1945).
1.Зростання економічної ролі США у світі після Першої світової війни.
Як відомо, Перша світова війна була боротьбою провідних капіталістичних держав за перерозподіл вже розподіленного світу. Вигідне географічне положення Сполучених Штатів надало їм велику перевагу порівняно з іншими країнами. Військові дії не торкнулися теріторії США, тому Америка на відміну від країн Європи вийшла з війни не спустошеною, як більшість країн Європи, а навпаки збагаченою.
Вони виступили головним постачальником зброї, сировини та продовольства воюючим державам. Таким чином експорт за роки війни зріс втричі – з 2,4 мільярдів в 1914 до 7,9 мільярдів в 1919. Загальний чистий прибуток американських монополій склав за 1914-19 роки біля 34 мільярдів доларів. Також збільшилася доля США в світовому промисловому виробництві (1/2 добутку вугілля, 3/5 виробництва чавуна і сталі, 2/3 добутку нафти). Ще одним важливим підсумком війни стало перетворення Сполученних Штатів в основного кредітора європейських держав, що зробило Н’ю-Йорк міжнародним фінансовим центром. Закордоні інвестиції зросли з 2,6 мільярдів до 7 мільярдів доларів, тим часом як европейські інвестиції в американську економіку скоротилися з 7,2 до 3,3 мільярдів доларів. США остаточно закріпило свої позиції в Західній півкулі.
Економічне піднесення супроводжувалося ще більшою концентрацією капітала та виробництва. На початок 20-х років біля половини індустріальних робочих та більше 2/3 промислового виробництва було під контролем провідних монополій країни. Про остаточне перетворення США в високорозвинуту індустріальну державу свідчить те, що міське населення перевисило сільське та 60 % економічно активного населення було зайнято в промисловості, транспорті та сфері обслуговування.
Але за бурхливим економічним піднесення почався перша серйозна економічна криза 1921. Це була фактично перша криза, яка була виклекана величезним перевиробництвом американської промисловості. Криза рпизвела до руйнування усіх сфер господарської діяльності. Обсяг промислового виробництва в 1921 скоротився порівняно з 1920 в середньому на 32 %. В деяких найважливіших гаузях спад становив приблизно 50 %. Криза 1921 призвела до 5 мільйоного безробіття, до падіння рівня життя, до падіння доходів фермерів на 40 %.
Уряд республіканців в 1922 році провів демілітарізацію економіки та ліквідував державне регулювання в деяких гаузях. Також була введена та к званна “програма індівідуалізму”, метою якої було створення рівних можливостей для усіх громадян США. Вже к 1923 країна вийшла з кризи, а промислове виробництво досягло докризового рівня. Новий період підйому, який отримав назву “американське процвітання”, тривав до початку “великої депресії” 1929 року.
Причинами та рисами “процвітання” стали:
1) перетворення країни на світовий фінансовий центр;
2) збільшення інтенсивності праці;
3) проведення фундаментальних дослідів і впрвадження новітніх технологій в виробництво;
4) інвестування коштів в перспективні гаузі промисловості – металева, нафтова, електрона.
Символом цієї епохи став автомобіль. Виробництво автомобілей заводами “Форд”, “Дженерал Моторс”, “Крайслер” збільшилосяз 1,5 мільйонів в 1921 до 4,8 мільйонів в 1929. В 1929 на тисячу мешканців США припадало 189 автомобілів.
Але затуманений надзвичайними успіхами уряд країни не помічав ніяких негараздів та перших неспокійних тенденцій. Багато американців бачали процвітання нескінченим, а усі негаразди сприймали, як тимчасові та незначні. Тому криза 1929-33 стала справжнім не тільки економічним, але і моральним ударом по США.
2. Період “великої депресії” (1929-33) та економічний спад.
Економічна криза 1929-33 рр. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв”язки, призвівши до масового скорочення промислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. Почалася вона в США восени 1929 року, далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.
Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін на акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 року. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд. дол., то в березні 1933 року – лише 19 млрд. дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавка чавуну і сталі скоротилося на 80%. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт на 75%. За роки великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5 760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишилися без майна, стали безробітними, жебраками. Таких у 1933 році налічувалося понад 17 млн. Промисловість США була відкинута назад на 17 років до рівня 1911 року.
Завантажити реферат