Бюджетний дефіцит

Природною реакцією на зовнішні й внутрішні шокові економічні явища 1997—1998 років у розвинутих країнах було зменшення державного споживан­ня, збільшення безробіття. Однак Україна пішла іншим шляхом, поставивши за головну мету захист вітчизняного виробника через надання податкових пільг і звільнень, уведення багатьох вільних економічних зон, реструктуриза­цію і списання податкової заборгованості, що тільки руйнувало новостворене слабке конкурентне середовище.

Такі заходи не привели до позитивного результату: реальний ВВП і далі знижується, обсяги виробництва падають, зростає кількість збиткових під­приємств, взаємні неплатежі та бартерний обмін між підприємствами, поши­рюються очікування податкової амністії і нових звільнень, тому зростає і не­доїмка за належними до бюджету платежами. Стан виконання бюджету погір­шується: залишається небезпечним рівень бюджетної заборгованості із заро­бітної плати й соціальних виплат, критичним є стан розрахунків бюджетних організацій за спожиту енергію, товари і послуги. Борги бюджетних установ створюють перешкоди у виконанні вітчизняними підприємствами зовнішніх зобов'язань перед постачальниками газу, нафти й іншої імпортної продукції, що також не поліпшує іміджу держави (табл. 6).

Таблиця 6

Якщо ми ставимо за мету економічне зростання, перелом довгострокових негативних тенденцій економічного розвитку, це потребує впровадження жор­сткої непопулярної бюджетної політики. Передусім бюджет повинен базувати­ся на реально існуючих ресурсах: обсяг видатків, які може собі дозволити дер­жава, залежить від можливого рівня реальних доходів і можливостей фінансу­вання дефіциту бюджету. Завищені показники ресурсів однозначно ведуть до зростання державного боргу у будь-яких його проявах. Як результат такої по­літики — процентні платежі за боргом витісняють усі інші бюджетні платежі, в тому числі виплати заробітної плати і соціальні трансферти.

Позичати дешеві кредитні кошти практично неможливо — внутрішній кредитний ринок зруйновано вимушеною конверсією, крім того, жорстка мо­нетарна політика обмежує пропозицію грошей, відповідно і можливості кре­дитування як бюджету, так і реального сектора економіки. Зовнішні ринки капіталу для країн із перехідною економікою майже закриті (великі процент­ні ставки за ризик інвестування), за винятком "підтримуючого" фінансування від міжнародних фінансових організацій (МВФ, Світовий банк. Європейський Союз тощо).

Якщо бюджет 2000 року складати в умовах, які існували в поточному ро­ці, то розрив між можливим обсягом доходів і видатками (розрахованими за принципами, що покладені в основу лімітів) становитиме 5,5 млрд. грн., що потребуватиме глобального перегляду структури бюджетних видатків, тобто всіх програм, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів. (табл. 7).

Таблиця 7