Порука. За договором поруки поручник зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині. Забезпечувальна суть поруки полягає в тому, що поряд з основним договором (зобов'язанням), який зв'язує кредитора і боржника, кредитор укладає додатковий договір з третьою особою – поручником, і останній у разі відсутності грошей у боржника оплачує за нього борг. Порука може бути оформлена як договір, що укладається між основним боржником і поручником на користь третьої особи – кредитора з основного боргу. Поручник відповідає в тому самому обсязі, як і боржник, зокрема відповідає за сплату відсотків, відшкодування збитків, сплату неустойки, якщо інше не передбачено договором поруки. Боржник і поручник. а так само особи, які разом поручилися за боржника, відповідають перед кредитором солідарне, якщо інше не встановлено договором поруки. Поручник, який виконав зобов'язання, набуває усіх прав кредитора за цим зобов'язанням (статті 191—193 ЦК).
За проектом ЦК (статті 578 і 580) поручник зобов'язаний до задоволення вимоги кредитора попередити про це боржника, а якщо проти поручника вчинено позов – залучити боржника до участі у справі. Інакше боржник має право висунути проти зворотної вимоги поручника заперечення, які він мав проти кредитора. Поручник має право висувати проти вимоги кредитора заперечення» які міг би надати боржник, якщо інше не випливає з договору поруки. Поручник не втрачає права на ці заперечення навіть у тому разі, якщо боржник від них відмовився або визнав свій борг. У свою чергу боржник, який виконав забезпечене порукою зобов'язання, повинен негайно повідомити про це поручника. Інакше поручник, який виконав зобов'язання, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або висунути регресну вимогу до боржника. В останньому випадку боржник має право стягнути з кредитора безпідставно одержане.
Гарантія. У чинному ЦК гарантії присвячена ст. 196, хоч поняття гарантії як способу забезпечення зобов'язань у ній не розкривається. Крім того, на практиці гарантія не мала широкого застосування. Так, зокрема, під гарантію (гарантійний лист) вищестоящого органу банк може надати своєму клієнтові кредит. Гарантія відрізняється від поруки тим, що гарант несе перед кредитором додаткову (субсидіарну) відповідальність, тобто обмежується тими коштами, що їх бракує у боржника. Так, якщо гарант зобов'язується перед банком, що надав кредит особі, відповідати за виконання нею свого зобов'язання за кредитним договором, то банк має право у претензійно-позовному порядку вимагати від гаранта сплати основної заборгованості позичальника та сум відсоткової ставки за згаданий кредит тільки у разі відсутності у боржника грошових коштів, необхідних для належного виконання зобов'язання (п. 5.2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів" від 6 жовтня 1992 p.[9]). Інші риси гарантії і поруки подібні, адже правила статей 191 і 194 ЦК про поруку поширюються і на договір гарантії. Зокрема, як і порука, гарантія припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання. Вона також припиняється, якщо кредитор протягом трьох місяців з дня настання строку зобов'язання не пред'явить позову до гаранта. Якщо строк виконання зобов'язання не зазначений або визначений моментом вимоги то за відсутності Іншої угоди відповідальність гаранта припиняється після закінчення одного року з дня укладення договору гарантії.
Детальніше регламентуються відносини щодо гарантії як способу забезпечення виконання зобов'язань у проекті ЦК (статті 583 – 592). Проект визначає гарантію як письмове зобов'язання банку, іншої кредитної установи, страхової організації тощо (гаранта), яке видається на прохання іншої особи (принципала), за яким гарант зобов'язується сплатити кредиторові принципала (бенефіціарові) відповідно до умов гарантійного зобов'язання грошову суму після надання бенефіціаром письмової вимоги про її сплату. Гарантія набирає сили з дня її видачі, якщо в ній не передбачено інше. І хоч гарантія забезпечує належне виконання принципалом його зобов'язання перед бенефіціаром (основного зобов'язання), зобов'язання гаранта перед бенефіціаром є самостійним і незалежним від основного зобов'язання, на забезпечення виконання якого видано гарантію, в тому числі у випадках, коли в ній є посилання на цю обставину. Саме це зумовлює притаманні гарантії такі ознаки, як безвідкличність, непередаваність прав за гарантією іншій особі, особливі підстави припинення[10].
Одержавши вимоги бенефіціара, гарант повинен без зволікань повідомити про це принципала і передати йому копії вимоги з усіма документами, що стосуються вимоги. Гарант має розглянути вимогу бенефіціара з доданими до неї документами у зазначений у гарантії строк, а в разі відсутності його – у розумний строк і виявити розумну дбайливість, щоб установити, чи відповідає ця вимога та додані до неї документи умовам гарантії. Гарант має право відмовити бенефіціарові у задоволенні його вимоги, якщо вона або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення визначеного в гарантії строку. Гарант повинен негайно повідомити бенефіціара про відмову задовольнити його вимогу. Якщо гарантові до задоволення вимоги бенефіціара стало відомо, що основне зобов'язання, забезпечене гарантією, повністю чи у відповідній частині вже виконано або припинилося з інших підстав, або є недійсним, він повинен негайно повідомити про це бенефіціара і принципала. Одержана гарантом після такого повідомлення повторна вимога бенефіціара підлягає задоволенню гарантом. Гарант має право зажадати від принципала у порядку регресу відшкодування сум, сплачених бенефіціарові за гарантією, якщо інше не передбачено угодою гаранта з принципалом. Проте гарант не має права вимагати від принципала відшкодування сум, сплачених бенефіціарові не відповідно до умов гарантії або за порушення зобов'язання гаранта перед бенефіціаром, якщо угодою гаранта з принципалом не передбачено інше.
Завдаток. Завдатком визнається грошова сума, що видається однією з договірних сторін у рахунок належних з неї за договором платежів другій стороні на підтвердження укладення договору і забезпечення його виконання (ч. 1 ст. 195 ЦК). Завдатку як способу забезпечення виконання зобов'язання властиві такі риси; 1) він підтверджує факт укладення договору; 2) видається в рахунок платежів, належних стороні за договором; 3) забезпечує виконання договору.
Забезпечувальна дія завдатку полягає в тому, що коли за невиконання договору відповідальною є сторона, яка дала завдаток, вона його втрачає, тобто він залишається у другої сторони. Якщо ж за невиконання договору відповідальною є сторона, яка одержала завдаток, вона повинна сплатити другій стороні подвійну суму завдатку. Крім того, сторона, відповідальна за невиконання договору, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки з зарахуванням суми завдатку, якщо в договорі не передбачено інше (частини 2 і 3 ст. 195 ЦК). До завдатку подібний аванс як грошова сума, що видається однією стороною іншій у рахунок платежів за договором. Проте аванс не виконує забезпечувальної функції, бо він підлягає поверненню платникові, якщо його контрагент не виконує свого обов'язку з передачі майна або надання послуг.
Завантажити реферат