Управління природокористуванням

П Л А Н

Управління природокористуванням

1. СУЧАСНІ МАСШТАБИ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ ТА АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ЇЇ ОХОРОНИ

2. ПОНЯТТЯ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ, ЙОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТЬ І СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ

3. ЗАВДАННЯ НАУКИ «ЕКОНОМІКА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ»

4. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦІОНАЛЬНОГО ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

5. СТРУКТУРА ДЕРЖАВНОГО АПАРАТУ УПРАВЛІННЯ ПРИРОДОКО-РИСТУВАННЯМ

6. МОНІТОРИНГ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИРОДООХОРОННОЇ ПОЛІТИКИ

1. СУЧАСНІ МАСШТАБИ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ ТА АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ЇЇ ОХОРОНИ

Виникнення науки економіки природокористуван­ня є об'єктивним і закономірним явищем, оскільки людство стоїть на порозі екологічної кризи. За кор­доном це зрозуміли набагато швидше, і зараз у США на збереження природи витрачається на рік до 80 млрд дол. при тому, що в Агентстві з охорони навколишнього середовища. США працює всього -15 тис. службовців, а річний бюджет агентства — 5 млрд. дол.

Сьогодні, роблячи перші кроки у розв'язанні еко­логічних проблем, ми тільки починаємо спиратись на наукові засади. Кроки ці ще досить непевні, бракує досвіду роботи на відповідному рівні. Гальмує про­цес екологічна безграмотність спеціалістів, особли­во в сільському господарстві.

Оволодіння знаннями з економіки природокорис­тування передбачає відповідну підготовку як із цілої низки технологічних дисциплін (рослинництво, тва­ринництво, агрохімія, механізація сільського госпо­дарства та ін.), так і економічних (економіка сіль­ського господарства, організація діяльності сільсько­господарських підприємств, економічний аналіз, наукова організація праці та управління).

Взаємовідносини суспільства і природи полягають у тому, що фактори економічного зростання — трудові ресурси, засоби виробництва і природні ресурси — у комп­лексі використовуються суспільством для розвитку ви­робництва. Питання взаємовідносин суспільства і природи та використання природних ресурсів стають дедалі актуальнішими. І це зрозуміло, бо, з розвитком виробниц­тва вилучаються все нові багатства природи, зростає вартість сировини, збільшується кількість відходів, що викидаються у навколишнє середовище. Однак, і це очевидно, було б неправильно вирішувати проблеми збе­реження ресурсів і середовища шляхом припинення росту або навіть скорочення обсягів виробництва. Такі припущення суперечать закономірностям розвитку люд­ського суспільства і практично нездійсненні.

Взаємодія людини з природою у процесі виробництва та споживання для забезпечення існування людства зага­лом є об'єктивним явищем (рис. 1).

Рис. 1. Схема взаємовідносин економіки і навколишнього середовища.

Отже, постають дві взаємопов'язані проблеми: пер­ша — вплив обмеженості природних ресурсів на їх вико­ристання і розвиток суспільного виробництва, зростаюче забруднення середовища; друга — необхідність розробки комплексу заходів щодо ліквідації цієї небезпеки для подальшогої розвитку суспільства.

Природокористування має загальний характер, оскіль­ки будь-який вид діяльності людей викликає зміни при­родного середовища. Ускладнення взаємозв'язків у природних, виробничих і соціальних системам, зростання пріоритету природогосподарських зв'язків викликають необхідність їх регулювання.

Природне середовище — невід'ємна умова життя лю­дини і суспільного виробництва, оскільки воно є необхід­ним середовищем існування людини і джерелом потріб­них йому ресурсів.

Природа в широкому розумінні — це весь світ у бага­тогранності його форм, тобто в цьому плані людина є частиною природи, у вужчому розумінні — сукупність натуральних умов існування людського суспільства.

Під впливом людини відбуваються величезні зміни природного середовища, з чим пов'язана необхідність його охорони. В XX ст. людина проклала нові шляхи пе­реміщення енергії і речовини в географічній оболонці, подекуди значною мірою порушивши екологічну рівно­вагу.

Величезні масштаби змін, що їх вносить сучасна лю­дина в природні умови на Землі, передбачив ще на початку сторіччя видатний учений В.І. Вернадський.

Справді, в природі денудація (руйнування) гранітних скель відбувається зі швидкістю 1 м за 6 тис. років, а людина з допомогою спрямованих вибухів і сучасної тех­ніки змінює рольєф миттєво. Тільки за один рік людина при оранці полів, будівельних і гірничих роботах перемі­щує понад 4 тис. км3 грунту, видобуває з надр Землі близько 100 млрд. т руди, забирає на господарсько-побу­тові потреби 13% річного стоку, спалює 8,5 млрд. т умовного палива, виплавляє 800 млн. т різних металів, виробляє близько 60млн. т невідомих у природі синтетич­них матеріалів, розкидає на полях понад 500 млн. т доб­рив і 3 млн. т різних пестицидів, з яких 1/3 змивається дощами в водойми і затримується в атмосфері.

Щорічно з надр Землі добувається більше елементів, ніж включається в біологічний кругообіг: кадмію — в 160 разів, ртуті — 110, свинцю — 35, миш'яку, фтору — 15, урану — 6, олова — 5, міді — 4, молібдену — в З рази.

За 10 тис. років до неоліту, коли почали розвиватись екстенсивне тваринництво і підсічно-вогнева система землеробства, людство скоротило площу лісів удвічі, причому особливо бурхливо цей процес відбувався в останні 200 років. Освоєні людиною землі (промислові, сільсько­господарські, лісозаготівельні, транспортні підприємства, гірничі розробки тощо) становлять 60% поверхні суші. Дефіцит земельних угідь і скорочення площі лісів приз­вели до того, що запаси фітомаси за історичний період (особливо за останні століття) знизились більш ніж на одну чверть.

Глибокі зміни природного середовища під впливом господарської діяльності порушують рівновагу, що скла­лася за тривалий період його природного розвитку. В ба­гатьох регіонах земної кулі подібні зміни призвели до забруднення середовища, зникнення багатьох видів рос­лин і тварин, виникнення антропогенних «бедлендів» тощо.

Людство протягом усієї своєї історії неодноразово вступало в протиборство з силами природи, що спричиня­ло кризові ситуації. Найтиповішими в минулому були продовольчі кризи.

Перші обмеження в ресурсах виникли з настанням льодовикового періоду і похолодання. Погіршення умов, життя на півночі і в горах викликало міграцію людей в південніші райони і передгір'я. В цих найсприятливіших для людини районах щільність населення зросла настільки, що за існуючого тоді рівня розвитку продуктивних сил це призвело, до відносного перенаселення. Зникнення великих стадних тварин - основного об'єкта мисливства, викли­кало нестачу продуктів харчування і стимулювало вдос­коналення способів мисливства, що ще більше прискорило виснаження тваринних ресурсів. Виникла так звана криза мисливського господарства, вихід з якої було знайдено в переході від привласнювальної форми господарювання до виробничих форм (від мисливства і збиральства до скотарства і землеробства).