Міжнародний кредит як економічна категорія

Значні коливання ставок відсотка на міжнародних та національних ринках грошей останніми роками стимулювали появу та попу­лярність на євроринку короткострокових зобов'язань зі змінним від­сотком (ставки, що плавають). Ставки відсотка за цим новим видом зобов'язань з термінами від 5 до 15 років індексуються за ЛІБОР і періодично переглядаються з метою адаптування до ринкової кон'юнк­тури (як правило, кожні б місяців).

Поряд зі ставками, що плавають, з'явилося багато видів інших, які дають змогу задовольнити вимоги різноманітних інвесторів. Це — прогресивні та регресивні ставки; ставки, які підлягають перегля­ду; ставки, які регулюються; ставки, що плавають, які перетворю­ються у фіксовані за умови їх зниження нижче від певного рівня;

ставки, що плавають між мінімумом і максимумом; облігації з нульо­вим купоном, за яким доход передплатника забезпечується прирос­том вартості між піною емісій, яка значно нижча за номінал, та ціною погашення, яку визначають за номіналом.

Існують також облігації, що мають додаткову перевагу порів­няно з відсотковою ставкою. Це дає змогу емітенту пропонувати ставки відсотка нижчі, ніж за звичайними облігаціями. Це — облі­гації, що конвертуються, та облігації з варантами. Облігації, що конвертуються, можуть обертатися у нові облігації, завдяки чому передплатники отримують певні переваги, насамперед при змінах відсотка. Облігації з варантами дають можливість придбати облі­гації або акції емітента за певною ціною, більш вигідною для пе­редплатника.

Намагання зменшити ризики, пов'язані зі змінністю ставок від­сотка та валютних курсів, призвело до поширення таких фінансових інструментів, як свопи. Саме з ними зараз пов'язані більшість обліга­ційних позик. Свопи — це повний або частковий обмін заборгова­ністю. Механізм здійснення свопу передбачає, що дві сторони бе­руть на себе зобов'язання обміну валюти або обслуговування боргу (платежі відсотка за двома зобов'язаннями на одну й ту ж суму) на заздалегідь установлених умовах упродовж періоду, який може досягати 10 років.

У свопах використовується насамперед різниця в ставках відсот­ка, яка існує на різних сегментах міжнародного ринку капіталів, на різних національних ринках. Це дає змогу позичальнику отримати доступ до кредитних ресурсів на більш вигідних умовах. Використо­вують свопи найчастіше корпорації-позичальники, а посередниками-організаторами є банки, деякі з них беруть на себе роль біржі свопів (зводять не двох партнерів, а зразу широку позицію з багатьма клієнтами). По суті, операції своп утворюють самостійний середньо- та довгостроковий ринок з певним складом учасників та професіо­нальною асоціацією/банків, які спеціалізуються на цих операціях, стандартною технікою та вторинним ринком.

Набули поширення також свопи активів, до яких вдаються кре­дитори, що потребують реструктуризації балансу або одержання будь-яких інших переваг.

У зв'язку з виникненням кризи неплатоспроможності країн, що розвиваються, з'явилися «боргові свопи». Вони передбачають обмін боргових зобов'язань країн, які зазнають труднощів з обслуговуванням зовнішнього боргу між банками та інвесторами (по суті це теж свопи активів). Обмін борговими зобов'язаннями країн, які розвива­ються, дав змогу відрегулювати профіль кредитного ризику країни, знизити його шляхом диверсифікації.

У практиці міжнародного банківського кредитування у зовніш­ній торгівлі використовуються такі форми, як лізинг, факторинг, форфейтинг. Вони характерні тим, що в них кредитні відносини ви­ступають лише частиною більш складної сукупності відносин.

Лізинг (від англ. leasing — довгострокова оренда) означає на­дання або прийняття у тимчасове використання, оренду майна. Учас­никами операції виступають лізингонадавач — сторона, яка володіє майном, що надається в оренду, лізингоотримувач — сторона, яка отримує у користування це майно (рис. 6). Економічна суть лізингу полягає у придбанні лізингонадавачем на прохання лізингоотримувача майна у виробника на умовах купівлі-продажу і в отриманні йо­го лізингоотримувачем від лізингонадавача у виключне використан­ня за певний термін. У відповідній угоді вказується сума орендних платежів, які включають споживчу вартість, послуги лізингонадава­ча та частину додаткової вартості. При цьому майно залишається власністю лізингонадавача. Після закінчення терміну дії угоди лізин­гу користувач (лізингоотримувач) може придбати устаткування у власність, поновити угоду на пільгових умовах або припинити дого­вірні відносини.

Лізинг, таким чином, передбачає відносини купівлі-продажу та оренди, але основою відносин є кредитна операція — лізингова компанія надає орендатору фінансову послугу. Лізингонадавач ку­пує устаткування у свою власність за повну вартість, але не для власного користування, а для користувача, який отримує та вико­ристовує це устаткування. Останній сплачує кошти не одноразово, а поступово — періодичними внесками. Таким чином, лізинг мож­на розглядати як передачу майна у тимчасове користування на умо­вах повернення, терміновості, платності і кваліфікувати як кредит на придбання основного капіталу. З економічної точки зору лізинг є специфічним кредитом, який надається у формі майна, яке пере­дається у користування.

Основними видами лізингу є фінансовий та операційний лізинг. У даному випадку критеріями для розмежування є: обсяг обов'язків лізингонадавача на термін використання устаткування.

Здійснення фінансового лізингу передбачає, що лізингонадавач купує устаткування для користувача, чим фінансує майбутнє вико­ристання ним устаткування, повертаючи собі його вартість з періо­дичних платежів. В інших випадках лізингонадавач теж здійснює фі­нансування — купує устаткування, але водночас має певні зобов'я­зання щодо устаткування (наприклад, здійснює технічне обслугову­вання), чого немає за фінансового лізингу.

Фінансовий лізинг — один з найбільш поширених видів — характеризується насамперед, тим, що термін, на який устаткування пе­редається у тимчасове користування, наближається за тривалістю до терміну його служби. Лізингонадавачем виступає лізингова компа­нія, яка отримує устаткування у власність безпосередньо у фірми-ви­робника.

Рис. 6. Схема здійснення лізингу

Лізингова компанія з придбанням нового устаткування дістає податкову знижку на інвестиції й право на прискорену аморти­зацію. Це надає можливість зменшувати розмір періодичних платежів.

Різновидом фінансового лізингу є зворотний лізинг. У цьому ви­падку власник устаткування продає його лізинговій компанії та од­ночасно укладає з нею договір лізингу на це устаткування як корис­тувач. Таким чином, первісний власник отримує від лізингової ком­панії вартість устаткування, зберігає за собою право володіння та ли­ше сплачує періодичні платежі за користування устаткуванням.

Інший не менш поширений вид лізингу — операційний лізинг. Крім обсягу обов'язків лізингонадавача, він відрізняється від фінан­сового і за терміном: при операційному лізингу устаткування вико­ристовується протягом терміну, який є меншим за строк економічної служби устаткування. Для того щоб відшкодувати вартість устатку­вання, лізингова компанія надає його у тимчасове користування де­кілька разів, як правило, різним користувачам. Техобслуговування, ремонт, страхування тощо при операційному лізингу покладаються на лізингову компанію. Предметом операційного лізингу звичайно є устаткування з високими темпами морального старіння.