Самостійність вибору сама по собі ще не визначає його моральний характер. У результаті вільного вибору особистості один учинок оцінюється як добро, іншої — як зло. Володіючи можливістю вибору, людина може стати самовідданим борцем за ідеали людства або, навпроти, затятим ворогом усього доброго й світлого. Де ж міра і критерії правильності моральних вчинків і дій людини, що володіє свідомістю й почуттям відповідальності? Чи можна, скажемо, на основі історичного досвіду людських відносин і наукових умовиводів довести, що моральна відповідальність людини, маючи об'єктивне обґрунтування, має також об'єктивний критерій у рамках протилежних політичних і моральних позицій, що відбивають прагнення й інтереси різних груп, партій і суспільств? Відповісти на ці питання — значить з'ясувати об'єктивну цінність, соціальну роль моральної відповідальності в суспільному житті й в історичній творчості особистості.
В історії філософської думки починалася безліч спроб визначити критерій учинків людини, чинених на основі вільного вибору. Деякі філософи вбачали цей критерій в абстрактної, відверненої від людських потреб і прагнень сфері, або в надприродній силі, тобто в релігійній сфері.
Останні відстоювали думка, що людина вільна лише тілесно, а не духовно. Саме тілесна воля є причиною первородного гріха в людей. Отже, і відповідальність християнина складається про те, щоб бороти проти свого гріховного єства в ім'я торжества духу.
Спроба знайти критерій справедливих вчинків і зв'язати його з мірою особистої участі людини в приреченні відповідальних учинків приводила багатьох філософів як античного, так і пізнішого періоду до думки про залежності цього критерію від блага суспільства й людства. Це характерно для Демокрита, Сократа, стоїків, Аристотеля, потім Ф. Бекону, і інших, котрі думали, що моральна відповідальність людини не має потреби в релігійних мотивах, і що соціальні спонукання людини, продиктовані інтересами суспільства й особистості, є більш гідними й визначальними в його моральному поводженні. Згідно Гоббсу, в основі відповідального поводження лежить «природний закон», прагнення до самозбереження й задоволення потреб людини. У своєму знаменитому «Левіафані» він доводить, що «чесноти» і «пороки» обумовлені розумним розумінням того, що сприяє й перешкоджає досягненню блага. Д.С. Милль, а потім Ф. Бредлі й інші зв'язували відповідальність із соціальними потребами суспільного розвитку. По Міллю, що регулює силою людського поводження є корисність, тобто утилітарний фактор. Тому ідея відповідальності особистості в нього ґрунтується на системі утилітаризму. Цінність відповідальності визначається користю для загального блага.
Значний внесок у теорію критеріїв моральності, у тому числі і моральній відповідальності особистості, внесли французькі матеріалісти XVIII століття. Сутність і зміст відповідальності, на їхню думку, лежать в основі розуміння «особистого інтересу», суть якого складається в необхідності погодженого співробітництва заповзятливих людей, із діяльності яких виростає суспільне благо.
Щирі основи моральної відповідальності, писав П. Гольбах у «Системі природи», лежать у сфері «власного інтересу, власного щастя» кожної людини. Гельвеций доводив, що в основі відповідальності лежить інтерес індивіда. При цьому індивідуалізм особистості він прагнув сполучити із суспільними інтересами.
Якщо у французьких матеріалістів важливим засобом усвідомлення розумних, а виходить, і відповідальних учинків є освіта, то російські революціонери-демократи усвідомлення відповідальності зв'язували із соціальною перебудовою суспільства.
Ми підтримуємо ту думку, що основою оцінки, критерієм морального вчинку є не суб'єктивна думка самої особистості, а суспільний зміст цього вчинку.
Воля вибору вчинків повинна бути зв'язана з об'єктивним змістом цінностей, що обираються людиною, виходячи з вимог більшості членів суспільства. Це забезпечує надійний критерій для правильної оцінки вчинків людини і його морального поводження.
Людина повинна враховувати не тільки свої внутрішні потреби й прагнення, але, у першу чергу, об'єктивні, суспільні потреби, і, у зв'язку з цим, передбачати наслідку для суспільства своїх учинків, зроблених на основі вільного вибору.
Проблема взаємозв'язку мети, засобу й результату свідомої діяльності особистості має важливе значення у визначенні об'єктивного критерію моральної відповідальності. Морально щирим критерієм володіє та особистість, та партія, що відбивають назрілі потреби суспільного розвитку.
Особистість несе відповідальність у тій мері, у якій вона вільна визначати свої дії й учинки, тобто мірою її відповідальності є міра її волі, точно також як мірою свободи особи виступає міра її відповідальності. Тільки абсолютно вільний вибір індивіда може бути основою будь-якої його відповідальності; волю волі не можна обмежувати. Тільки бажання людини визначають його вчинки, він робить визначені дії лише тому, що йому так завгодно.
Моральна відповідальність особистості зв'язана не тільки з її обов'язками, зовнішнім примусом, але і з глибоким внутрішнім переконанням у правильності мотивів дій; вона об'єктивно-суб'єктивна; будучи елементом моральної свідомості, якому властиво всі пронизуючу властивість, моральна відповідальність виступає як соціально-етична категорія, органічно зв'язана з поняттям політичної, правової, професійно - трудової й інших форм відповідальності.
Усі функціонально-рольові види моральної відповідальності в остаточному підсумку утворять цивільність особистості. Успішний розвиток почуття особистої відповідальності залежить як від ступеня інтеріоризації індивідом суспільних вимог і цінністно - світоглядних установок, так і від рівня об'єктивації суб'єктивних потреб і устремління особистості у відповідальному поводженні в мікро - і макросередовищу.
Підвищенню моральної відповідальності особистості сприяє непримиренна боротьба, що розгорнулася в нашій країні, з антисоціальними й аморальними явищами повсякденного життя суспільства.
Список використаної літератури
1. Лейбниц Г. В. Два уривки про волю.
2. Декарт Р. Початку філософії.
3. Арістотель. Про небо.
4. Аристотель. Про чесноті.
5. Кант І. Критика чистого розуму.
6. Кант І. Критика практичного розуму.
7. Августін Про вільне призволення
8. Шопенгауер А.Про волю волі
9. Шеллинг «Філософські дослідження про сутності людської волі»
10. Шеллинг «Про волю»
11. Гоббс Т. Про волю й необхідність
12. Гоббс Т. Про громадянина
13. Б.В. Кортуа Відповідальність людини як регулятор соціально-моральних відносин у суспільстві. Людина: співвідношення національного й загальнолюдського. Сб. матеріалів міжнародного симпозіуму (м. Зугдіді, Грузія, 19–20 травня 2004 р.) Випуск 2 / Під ред. В.В. Парцванія. Спб.: Санкт-Петербурзьке філософське суспільство, 2004. С. 138-141
Завантажити реферат