Кейнс вважав, що три причини примушують людей зберігати принаймні частину багатства у формі ліквідних грошових активів (таких як готівка, поточні рахунки до запитання), а не менш ліквідних , але тих, що приносять доход ( як облігації):
1) транзакційий мотив – люди зберігають деяку частину своїх активів у формі грошей для використання їх як засобу платежу. Щоб вирішити, скільки грошей тримати для транзакційних операційних цілей, особа має зважити, у що обходиться тримання на руках невеликих сум грошей і скільки відсоткового доходу можна одержати, якщо покласти гроші під відсоток.
2) мотив обережності або застережний мотив – зберігання частини портфеля активів у формі грошей може зумовлюватися бажанням забезпечити в майбутньому можливість розпоряджатися певною частиною своїх ресурсів у формі готівки. Кейнс вважав, що кількість грошей, необхідних індивіду для здійснення угод купівлі – продажу і відкладена (виходячи з мотиву обережності) приблизно пропорційна його доходу. Чим більше готівки людина тримає, тим більша ймовірність втрат, спричинених неліквідністю (тобто браком грошей на певний момент). Та чим більше людина тримає на руках, тим від більшого відсоткового доходу вона відмовляється. Оптимальна величина застережних залишків грошей на руках має бути між такими малими застережними залишками готівки, що особі, майже без сумніву, доведеться відмовитися від деяких покупок, і такими великими залишками готівки на руках, що при потребі майже завжди можна буде заплатити. Оптимальна величина передбачає балансування між втратою процентного доходу і можливістю не бути заскоченим без грошей, неліквідним.
Розгляд трансакційного мотиву і мотиву обережності роблять кейнсіанську теорію переваги дуже схожою на класичну кількісну теорію. Але Кейнс вважав, що господарські агенти будуть тримати частину портфеля своїх активів у ліквідній формі, якщо вони вважають, що володіння активами в іншій формі пов”язане зі значним ризиком.
3) спекулятивний мотив – виникає від бажання уникнути втрат капіталу, що зумовлені зберіганням активів у формі облігацій (наприклад, у періоди очікуваного підвищення норм позичкового відсотка). Цей мотив формує зв”язок між величиною попиту на гроші і нормою позичкового процента.
Отже, Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. За інших рівних умов збільшення номінального доходу викликає збільшення попиту на гроші, зумовлене існуванням транзакційного мотиву і мотиву обережності. Також, знову за інших рівних умов , зниження норми позичкового відсотка збільшує попит на гроші, обумовлений існуванням спекуляційного мотиву.
Попит на реальні залишки можна відповідно записати так:[5]
L = kY – hi, k, h > 0,
де k, h показують чутливість величини попиту на реальні залишки до зміни рівня доходу і відсоткової ставки. Функція попиту на реальні залишки : за даного рівня доходу величина попиту – це спадна функція від рівня відсоткової ставки. Таку криву попиту показано для рівня доходу Y1(мал.1):
 |
Мал.1
Чим вищий рівень доходу, тим вищий попит на реальні залишки. Крива попиту L2 відповідає вищому рівню реального доходу.
Як вже зазначалося вище, інтерес для людини становить реальна величина їхніх грошових залишків. Тобто :
1) Реальний попит на гроші не змінюється зі зростанням рівня цін ( йдеться, звичайно, не про галопуючу інфляцію), і всі інші реальні змінні – відсоткова ставка, реальний дохід і реальна величина багатства – лишаються незмінними .
2) Номінальний попит на гроші зростає пропорційно підвищенню рівня цін за незмінності згаданих вище реальних величин.
Існує спеціальна назва поведінки. на яку не впливають зміни цін, якщо всі реальні величини змінних не змінюються . Людина позбавлена грошової ілюзії , коли зміна рівня цін (за умови незмінності реальних величин змінних) лишає реальну поведінку людини, а також реальний попит на гроші незмінними. І навпаки, якщо на реальну поведінку людини впливають зміни рівня цін, коли всі реальні змінні величини не змінюються, про таку людину кажуть, що вона страждає на грошову ілюзію.[6]
Сучасна кейнсіанська теорія попиту на гроші.
Сучасна теорія попиту на гроші відрізняється від теорії ліквідності Кейнса цілим рядом особливостей:
1) Кейнс розглядав лише безвідсоткове зберігання грошей і довгострокові облігації. Сучасна теорія попиту на гроші розглядає значно ширший діапазон активів. Так, є чотири основні грошові агрегати: готівкові гроші, М1, М2, М3.
Складові агрегату М1: готівка в розпорядженні домогосподарств, фірми чи урядового органу плюс безстрокові вклади (банківські рахунки, що повертаються вкладникам на вимогу, часто називають депозитами до вимоги).
Ключовою характеристикою М1 є те, що його здебільшого приймають як знаряддя платежу. Деякі країни включають в М1 дорожні чеки. хоча визначення цього агрегату досить відносне: куди віднести, наприклад, іноземну валюту, яку в більшості держав Східної Європи (в тому числі і в Україні) використовують нарівні з національною валютою?
М2 включає в себе М1 плюс строкові (або заощаджувальні) вклади в банках з необмеженим доступом.
М3 містить М2 плюс більші вклади з фіксованими строками плюс рахунки в небанківських інститутах. Загальна відмінність : ці активи менш ліквідні (їх важче і дорожче перетворювати в готівку або чекові рахунки).
Все, що впливає на перевагу володіння яким-небудь з вищеназваних активів , може вплинути на попит на гроші.
2) Сучасна теорія відкидає поділ попиту на основі мотивів обережності, транзакційного та спекуляційного мотивів. Тобто, відсоткова ставка все ж впливає на попит на гроші, обумовлений наявністю спекуляційного мотиву, але лише внаслідок того, що норма відсотка являє собою альтернативну вартість зберігання грошей.
3) Сучасна теорія розглядає багатство як один з визначних факторів попиту на гроші. При збільшенні багатства індивіда, він, швидше за все, захоче збільшення кожного з типів власного багатства, включаючи й гроші.
4) Сучасна теорія враховує наявність інфляції. Ця теорія чітко розмежовує реальний та номінальний доход, реальну та номінальну норму відсотка, реальні та номінальні величини грошової маси.
Ріст номінального національного доходу може відображати в собі наступні зміни в структурі економіки: ріст рівня цін при фіксованому реальному національному доході, ріст реального національного доходу при незмнному рівні цін або певне поєднання цих двох явищ. У будь-якому випадку зміни в номінальному національному доході вплинуть на величину попиту на гроші.
Якщо спостерігається ріст реального національного доходу за незмінного рівня цін, то збільшується обсяг угод, що викликає додатковий попит на гроші для обслуговування цих операцій.
Збільшення рівня цін без зміни рівня реальної економічної активності в свою чергу теж збільшує кількість грошей, необхідну для здійснення планованих актів купівлі-продажу при новому, вищому рівні цін. Знову підвищується попит на гроші . Це відображає прагнення господарських агентів залишати постійну реальну кількість грошей у своєму портфелі за умови фіксованого реального обсягу угод, але того, що відповідає зміні рівня цін. (мал.2). Але за умов дуже високої очікуваної інфляції попит на гроші порівняно з доходом різко скорочується.
Завантажити реферат