Конкуренція

У Росії, також як і в Україні, просліджується протилежна тенденція. За період з 1990 по 1999 рік енергоємність ВВП Росії збільшилася на 31%, а промислового виробництва - на 39%. У 90-х роках витрата енергії при виробництві синтетичного каучуку збільшився в 1,17 рази, прокату чорних металів - у 1,11 рази, електросталей - у 1,06 рази.

На початку 90-х років енергоємність промислового виробництва в Україні була майже в 50 разів вище, ніж у Японії, Швейцарії і Гонконгові.

Росту енергоємності ВВП України та Росії в цілому і промисловому виробництві зокрема сприяли фактори структурного характеру: спад виробництва в малоенергоємких галузях, ріст вартості енергії і як наслідок збільшення її частки в загальних витратах виробництва кінцевої продукції.

Наприклад, якщо в США в автомобільній промисловості частка енергоносіїв у собівартості продукції в середині 90-х років складала 1-2%, те в Росії аналогічний показник досягав 12-18%.

Негативний вплив на рівень конкурентноздатності української промисловості роблять моральне старіння і фізичний знос основних технологічних фондів.

В даний час у машинобудуванні четверта частина всього технологічного устаткування має вік більш 20 років. Знос виробничих фондів у промисловості наблизився до 60%, тобто до порога, за яким починається фізичний розпад виробничого потенціалу, виникає погроза руйнування продуктивних сил країни.

Конкурентноздатність фірми, компанії

З моменту створення й у процесі функціонування кожен товаровиробник, промислова компанія, комерційна фірма повинні постійно вирішувати проблеми забезпечення конкурентноздатності, у тому числі міжнародної.

Міжнародна конкурентноздатність будь-якого господарського суб'єкта складається з цілого ряду конкурентних переваг, що виявляються на світовому ринку шляхом зіставлення з відповідними показниками закордонних фірм-конкурентів.

До важливих конкурентних переваг варто віднести:

- рентабельність виробництва,

- характер інноваційної діяльності,

- рівень продуктивності праці,

- ефективність стратегічного планування і керування фірмою,

- адаптивність (здатність швидко реагувати на мінливі вимоги й умови ринку) і т.д.

Очевидно, що, чим ширше в компанії набір конкурентних переваг і вище їхні якісні характеристики, тим більше сприятливі передумови вона має для успішної діяльності на світовому ринку, тим більше стійкі позиції вона може зайняти на його окремих сегментах.

Наприкінці 90-х років американський інвестиційний банк "Morgan Stanley" провів спеціальне дослідження з визначенню рівня конкурентноздатності великих національних корпорацій, при цьому одним з основних критеріїв була питома вага фірми на світовому ринку визначеного товару чи послуг.

У результаті дослідження з 238 найбільших і найбільш конкурентноздатних на світовому ринку транснаціональних компаній більш половини (125) довелося на американські фірми. За ними зі значним відривом випливали компанії з Великобританії (21). На третім місці виявилися японські фірми (19), на четвертому - німецькі (10).

Варто підкреслити, що в зазначений список не ввійшли компанії нових індустріальних країн (Сінгапуру, Гонконгу і Тайваню), що у більшості інших світових рейтингів конкурентноздатності займають ведучі місця.

У сучасному світі великі компанії забезпечують збереження високої конкурентноздатності насамперед за рахунок збільшення асигнувань на науково-дослідні розробки. В останні роки вкладення транснаціональних компаній у розвинуті країни досягають фантастичних розмірів, порівнянних із ВВП окремих країн світу.

Наприкінці 90-х років у США лідерами по вкладеннях у мільярдах доларів у розвинуті країни були наступні компанії: "General Motors"- 7,0, "Ford Motor" - 5,2, "ЮМ" - 3,4, "АТТ" - 3,1, "Hewlett-Packard" - 2,0, "Motorola" - 1,9, "Boeing" - 1,7, "Digital Equipment" - 1,3, "Chrysler" - 1,3, "Johnson & Johnson" - 1,3.

Серед фірм інших країн по інвестиціях у мільярдах доларів у наукові розробки варто виділити насамперед японські компанії: "Hitachi" - 6,4, "Matsushita Electric" - 4,8, "Nippon Telegraph" - 4,3, "Fujitsu" - 4,0, "NEC" - 3,5, "Sony" - 3,1, "Honda Motor" - 2,7.

На жаль, у України протягом 90-х років всі асигнування на розвиток науки були менше щорічних вкладень у цю сферу однієї лише американської "General Motors".

Серед російських та українських компаній реальною міжнародною конкурентноздатністю в даний час володіють лише ті компанії, що зайняті в експортно орієнтованому сировинному секторі, виробництвом військової техніки й озброєнь, випуском унікального сучасного технологічного устаткування, розробкою нових товарів і матеріалів.

Однак їхньої позиції на світовому ринку не настільки міцні, як позиції ведучих транснаціональних корпорацій світу, тому вони не ввійшли в зазначений престижний список найбільше конкурентоздатних компаній.

В даний час українські та російські компанії в конкурентній боротьбі на світових товарних ринках мають можливість використовувати лише цінові фактори, причому, щоб закріпитися на закордонному ринку, нерідко прибігають до продажу товарів за демпінговими цінами.

Однак така політика в довгостроковій перспективі може мати зворотний ефект, тобто може привести не до розширення ринку збуту і збереженню конкурентноздатності, а до звуження частки на ринку або до повного витиснення з його.

Тому робити ставку лише на цінову конкурентноздатність у сучасній боротьбі за світові ринки недостатньо, необхідно активно використовувати переваги науково-технічної революції і міжнародного поділу праці, що реально доступні тільки великим транснаціональним компаніям.

У 1997 році вперше в список 500 найбільших транснаціональних компаній світу, публікуємий щорічно газетою "Financial Times", по вартості ринкової капіталізації активів увійшли три російські фірми - "Газпром" (91-і місце), "ЄЕС Росії", (225-і місце), "ЛУКОЙЛ" (227-і місце). Однак фінансова криза і девальвація національної валюти негативно вплинули на вартість ринкових активів найбільших російських компаній, і за результатами 1998 року в престижний список п'ятисот найбільших компаній світу газети "Financial Times" жодна російська компанія не ввійшла.

До розряду транснаціональних корпорацій з визначеною часткою умовності можна віднести і таких гігантів російської економіки, як компанії "Связьинвест", "Ростелеком", "Российский алюминий", "Энергомашкорпорация", "АЛРОСА" і деякі інші фірми.

Транснаціональні корпорації є основними експортерами капіталу. У цьому плані Росія не є виключенням.

Хоча поки жодна російська компанія офіційно не входить у списки світових ТНК, однак за такими показниками, як обсяг продажів і кількість зайнятих, біля двох десятків російських компаній можуть бути умовно віднесені до розряду транснаціональних корпорацій.