Місце України в світовому сільському господарстві. Шляхи переходу до ринкової економіки

· другий підхід враховує надходження чистого доходу в результаті експлуатації землі та майбутню прогнозовану ціну землі після виходу економіки України з кризи:

де PV – чистий дохід з 1 га ріллі;

n – кількість років експлуатації землі (n=20);

FV – майбутня прогнозована ціна землі після виходу економіки України з кризи.

Визначається експертним шляхом, або враховуючи існуючу ціну на аналогічні землі в розвинутих країнах світу. Так, наприклад, в штаті Айова (США), подібному природно-економічними умовами до України, середня ціна 1 га ріллі за останні 10 років складає близько 3439 доларів, в Гамбурзі (ФРН) – 12692-35384 долари. Таким чином, з урахуванням умов ринку землі в США за останні 10 років середня ціна землі в Україні може бути

від доларів за 1 га

до доларів за 1 га.

Розглянуті два методичні підходи дають можливість зважено підійти до визначення вартості земельних ресурсів в Україні. При цьому лід враховувати обставини, що зниження ціни на землю може призвести до неконтрольованої скупки її через підставних осіб іноземними громадянами та мафіозними структурами, а завищена ціна призведе до гальмування ринкових процесів у сільському господарстві.

Об’єктивно визначена ціна на землю дозволить прискорити дію ринкового механізму в агропромисловому секторі, надати власникам землі можливості ширше залучати інвестиції під заставу землі для інтенсивної розбудови державного, колективного та приватного сектора сільського господарства.

Звичайно, що основною складовою механізму здійснення реформ в АПК є земельна реформа та реорганізація сільського господарства України. Загальне завдання здійснення таких реформ – це підвищення ефективності виробництва шляхом розпаювання і акціонування колективних та державних сільськогосподарських підприємств з одночасним створенням конкурентноспроможних нових формувань, зорієнтованих на умови ринкової економіки та приватну власність на землю. Але основним критерієм такої реформи повинно бути не тільки землеволодіння, а й ефективне землекористування. Виходячи з цього, законодавством та нормативно-правовою базою слід чітко розділити повноваження тих, хто володіє земельними наділами, і землекористувачів, або тих, хто має право експлуатувати земельні ресурси України. При цьому землевласники можуть мати право: здавати земельні наділи в оренду, під заставу для отримання кредитів, передавати (дарувати) спадкоємцям, продавати згідно із законодавством. Це те, що створить систему ринкових відносин в аграрному секторі.

На етапі реформування землевласниками можуть бути всі верстви населення України – колгоспники, робітники радгоспів, інші громадяни, які мають право на земельні наділи при розпаюванні колективних та державних сільськогосподарських підприємств.

Інші вимоги повинні бути пред’явлені до землекористувачів, або тих, хто хоче експлуатувати або купити земельні наділи. Основними із них є два: це відповідна сільськогосподарська освіта та ліцензія на право виробництва тієї чи іншої сільськогосподарської продукції. Освічені фермери та групи селян на чолі з освіченими агроменеджерами сприятимуть ефективній конкуренції, що дасть поштовх до потреби в сільськогосподарській освіті та підвищенні продуктивності праці. Освіта і ліцензія стануть рушійною силою ринкової економіки в аграрному секторі.

3.3. Пріоритет у перерозподілі національного доходу.

Державне регулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється економічними методами шляхом перерозподілу національного доходу. Практика розвитку сільського господарства в передових країнах показує, що перерозподіл національного доходу на користь аграрного сектора відбувається не тільки в кризові періоди, а постійно. Це стало в розвинутих країнах системою, що має регулюючий характер, економічними методами стимулювати розвиток тих чи інших галузей національного сільського господарства або всього аграрного сектора.

3.4. Державна підтримка ринкового механізму регулювання сільськогосподарського виробництва.

Створення ринкового механізму, як переконує досвід країн з розвинутою економікою, є постійно діючою системою активного державного втручання через економічні підйоми в управлінні виробництвом та маркетингу сільськогосподарської продукції. Практика функціонування ринкової економіки свідчить про необхідність державної підтримки та регулювання таких організаційних формувань і економічних підойм:

1. аграрних бірж;

2. маркетингових організаційних формувань;

3. систем кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва;

4. створення та регулювання умов для конкуренції в аграрному секторі;

5. активного державного регулювання та перерозподілу доходів в АПК;

6. активно діючої системи підготовки та перепідготовки кадрів і наукового забезпечення АПК.

Щодо аграрних бірж, то передбачається безпосереднє втручання держави в цю форму купівлі-продажу сільськогосподарської продукції. Світова біржова торгівля виконує функцію об’єктивного ринкового регулятора ціноутворення на продукцію сільського господарства. Об’єктивне ціноутворення на товарних біржах дає змогу уряду своєчасно створювати механізм державного регулювання та захисту національного сільськогосподарського виробника, визначати рівень бюджетної підтримки фермерів, формувати цінову політику шляхом виділення бюджетних дотацій, враховувати паритет цін на засоби виробництва для сільського господарства, визначати витрати на виробництво продукції та середню норму прибутку на фермерський капітал.

Таким чином, в існуванні аграрних бірж в Україні має бути зацікавлена насамперед держава, яка бере на себе відповідні функції щодо їх створення, функціонування та підтримки.

Створення та підтримка функціонування маркетингових організаційних формувань повинні бути спрямовані на повне відокремлення від товаровиробника функцій по зберіганню, доставці та реалізації сільськогосподарської продукції. Це стосується і матеріально-технічного забезпечення товаровиробників.

Система кредитування та страхування сільськогосподарського виробництва є, по суті, механізмом захисту товаровиробників від монополістів (внутрішніх і зовнішніх), збереження національних кадрів та відшкодування збитків, заподіюваних стихійним лихом, поганим господарюванням, крадіжками та невизначеністю (зниженням) цін .