 |
Рис. 4. Формування інтеграційних пріоритетів національної економіки.
Середньострокові інтеграційні пріоритети перебувають у полі двох різноспрямованих векторів. З одного боку, обережне ставлення до участі в інтеграційних угрупованнях країн з високим рівнем наднаціонального регулювання, зумовлене особливостями України як самостійного суб’єкта інтеграції. З другого, неможливість тривалого "позаінтеграційного" розвитку в регіоні, де масштаби і динаміку економічної інтеграції визначають не лише внутрішні, а й потужні зовнішні (глобальні) фактори (рис. 5).
 |
 |
 |
|||
 |
|||
Україна
Рис. 5. Поле регіональних інтеграційних пріоритетів.
У перспективі на найближчі 10-15 років ключове значення для України матимуть економічні відносини з країнами СНД. Інтеграційна політика стосовно країн СНД та Балтії має орієнтуватися на створення спільних ринків товарів, послуг, капіталів і робочої сили.
На мікроекономічному рівні цьому мають сприяти процеси транснаціоналізації з урахуванням рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічній і виробничій сферах різних галузей економіки.
На макроекономічному рівні доцільно, щоб Україна дедалі повніше входила до міждержавних координируючих структур Економічного союзу при збереженні статусу асоційованого члена. Найбільш актуальним є створення режиму вільного руху товарів, а також формування ефективної міждержавноїрозрахункової системи (на основі платіжної або клірінгової угоди). Без налагодження такого типу інтеграційних зв’язків Україна може втратити "свої" зовнішні ринки в країнах СНД. Вона не буде готова до активних дій на інших ринках (низька конкурентоспроможність українських товарів, насиченість міжнародних ринків, їх закритий характер тощо). Виникає реальна загроза для України втратити ключові елементи свого експортного потенціалу внаслідок розриву не лише неефективних, а й ефективних науково-технічних та виробничих зв’язків.
Інтеграційна політика щодо східноєвропейських країн має орієнтуватися на відновлення ефективних традиційних зв’язківу сфері міжнародної спеціалізації та кооперування.
Специфічне місце серед інтеграційних угруповань може зайняти Черноморське економічне співробітництво (ЧЕС), декларацію про створення якого 1992 р. підписали керівники Албанії, Азербайджану, Болгарії, Вірменії, Грузії, Росії, Румунії, Туреччини, України.
Основні напрями причорноморського співробітництва:
-формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних фінансових та інформаційних мереж;
-спільне будівництво о’єктів транспортної інфраструктури, розвиток транспортно-експедиторського співробітництва;
-комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря;
-співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, у справі раціонального енергоспоживання;
-реалізація спільних проектів щодо технологічного переобладнання метелургічних виробництв країн-учасниць;
-участь у конверсії оборонної промисловості та ін.
у довгостроковому контексті очевидна орієнтація України на європейські інтеграційні структури, що розвиваються на основі ЄС. Група фахівців Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України під керівництвом В. Сіденка обгрунтовано сформулювала основні завдання зовнішньоекономічної політики України щодо ЄС та країн-членів цієї організації:
-якомога повніша реалізація у відносинах з ЄС загальних принципів торгово-економічного співробітництва;
-своєчасне і комплексне вжиття економічних та політичних заходів, необхідних для початку переговорів з ЄС щодо створення в перспективі зони вільної торговлі;
-здобуття послідовної підтримки з боку ЄС у питання якнайшвидшого приєднання України до ГАТТ, Світової організації торгівлі (СОТ);
-забезпечення безперешкодного доступу основних експортуємих товарів і послуг України на ринки ЄС;
-здобуття стабільної фінансової підтримки і технічної допомоги для успішного проведення ринкових перетворень в економіці України.
Важливим є розуміння об’єктивно обумовленої етапності в реалізації інтеграційних пріоритетів України в Західній Європі з відповідною орієнтацією як внутрішньої, так і зовнішньоекономічної політики (табл. 1).
Таблиця 1
Етапи реалізації зовнішньоекономічної політики України стосовно ЄС
|
Етапи та головні завдання |
Особливості зовнішньоекономічної політики |
|
1. Створення умов для розвитку співробітництва та інтеграції (4-5 років) - успішне проведення внутрішніх економічних перетворень щодо створення ринкового середовища, адаптованого до умов взаємовигідного співробітництва з ЄС та його країнами-членами. - створення мікроекономічних передумов для майбутнього включення в європейські економічні структури шляхом створення здатних до масштабної міжнародної кооперації великих фірм, фінансово-промислових груп. - адаптація законодавства України до вимог ГАТТ/СОТ і початок його пристосування до вимог гармонізованого та уніфікованого законодавства ЄС. - визначення пріоритетних галузей і секторів української економіки, що мають порівняльні переваги у світовій і європейській економіці, динамічне нарощування їх експортного потенціалу, в т.ч. за рахунок залучення кредитів та прямих іноземних інвестицій з країн-членів ЄС. - вибіркове підключення до тих проектів європейського співробітництва та інтеграції, де Україна здатна дотримуватися жорстких міжнародних вимог і стандартів, апробація конкретних механізмів включення України до європейських економічних структур. - розвиток договірних відносин з ЄС, одержання більш вільного доступу до Загальної системи преференцій європейських співтовариств від 1971 р. - використання фінансової допомоги ЄС з метою подалання тимчасових ускладнень з платіжним балансом України, забезпечення критичного імпорту, стабілізації грошової системи і подолання високих темпів інфляції за умов розвитку виробництва, створення інституційної основи ринкової економіки та динамізації прогресивних структуних зрушень. |
Експорт: підтримання загальних масштабів і динаміки, швидка реакція на поточні наявні можливості збільшення; якісний розвиток традиційного експорту. Імпорт: стимулювання ввезення дефіцитної сировини та напівфабрикатів, продукції критичного імпорту; імпорт комплектуючих деталей, вузлів, компонентів в межах кооперації; закупка ліцензій, ноу-хау і обмеження ввозу окремих товарів непершочергової потреби; вибірковий протекціонізм. Промислова і науково-технічна кооперація: створення умов для науково-технічної кооперації; активізація роботи з патентування в країнах ЄС нових технічних рішень і технологій. Інвестиційне співробітництво: формування умов для масштабного залучення іноземних інвестицій із країн ЄС; співпраця з фінансово-кредитними організаціями ЄС; ефективне використання технічної допомоги. |
|
2. Прискорена адаптація і початок входження в європейські економічні структури (6-10 років) - прискорений вихід і закріплення на спільному ринку ЄС українських виробників товарів і послуг в пріоритетних міжнародноспеціалізованих сферах і секторах української економіки. - суттєве розширення і поглиблення процесу вибіркового входження України в європейські економічні структури, насамперед через розвиток великих інтернаціоналізованих фірм, ФПГ, і створення тим самим передумов для майбутньогї комплексної інтеграції в європейські структури економіки країни в цілому. - значна диверсифікація форм економічної і науково-технічної взаємодії з особливою увагою на розвиток стійких і комплексних форм міжнародної науково-технічної та виробничої кооперації. - за умови досягненняпринципової згоди ЄС на створення в перспективі з Україною зони вільної торгівлі - проведення переговорів з ЄС і підписання комплексної угоди щодо поступового створення зони вільної торгівлі, що передбачала б повне скасування мита та аналогічних податків і зборів кількісних та будь-яких інших адміністративних обмежень на шляху вільного переміщення товарів і послуг, застосування національного режиму внутрішнього оподаткування до товарів і послуг іншої сторони. - прийняття єдиних правил щодо регулювання економічних та науково-дослідницьких взаємовідносин; досягнення приблизної адекватності законів України і країн ЄС у таких сферах: митне законодавство, законодавство про компанії, банківську справу, бухоблік компанії та податки, інтелектуальну власність, охорону праці, фінансові послуги, правила конкуренції, державні закупки, охорону здоров’я та життя людей, охорону тварин і рослин, навколишнє середовище, захист прав споживачів, непряме оподаткування, технічні правила і стандарти, законодавство та нормативні правила стосовно ядерної енергії, транспорт. - поступове створення передумов для подальшої лібералізації економічних зв’язків - в сфері переміщення капіталів та робочої сили з підвищенням ступеня координації зовнішньоекономічної та загальноекономічної політики. |
Експорт: селективний розвиток виробничо-експортного потенціалу; диверсифікація традиційного експорту; розвиток експорту на основі високих технологій у пріоритетних для України галузях; розширення експорту послуг. Імпорт: лібералізація, збагачення внутрішнього ринку товарами світового гатунку виробничого і невиробничого споживання; впровадження сучасної системи сертифікації якості імпортних товарів і послуг. Промислова і науково-технічна кооперація: інтенсифікація науковотехнічної та розгортання у пріоритетних галузях науково-виробничої кооперації із залученням конкурентоспроможних підприємств України; виробнича кооперація і формування міцного експортноспроможного сектора економіки. Інвестиційне співробиництво: селективне стимулювання іноземних інвестицій; експорт капіталу з орієнтацією на перспективні зарубіжні ринки товарів. |
|
3. Комплексна інтеграція в європейські економічні структури (10-20 років) - інтеграція економіки України в цілому в європейські економічні структури, сформованя на основі ЄС. |
Оптимізація масштабів і структури експорту, імпорту, глибока виробнича, науково-технічна кооперація, ефективне інвестиційне стимулювання. |
Завантажити реферат