Цикли Кондратьєва

Дана класифікація в нинішній час прийнята світовою економічною наукою. Кондратьєв не міг не знаті думки Енгельса про те, що «в пе­ріод дитинства світової торгівлі, в 1815-1847 роках спостерігався приблизно п’я­тирічний цикл», а «з 1847-го по 1867 рік цикл був визначений десятирічним». Але у той самий час він дав свою класифікацію на основі власних математико-статистичних розрахунків. Кондратьєв вдало сполучав ло­гічне з історичним, уміло використовував історичний економічний досвід циклічності економічної активності. Він виходив, наприклад, з того, що А.Сміт написав свою книгу, коли економіка Англії йшла по висхідній хвилі промислової революції і тому не допускав думки про те, що вона може розвиватися циклічно, хвильообразно. В "«агатстві народів"»(1776 р. ) Сміт відобразив один шлях розвитку економіки – екстраполярно вгору. Тому-то він – засновник лінії оптимізму в класичній школі. Але Д. Рікардо до моменту видання своєї праці "принципи політ­економії” 1819 р.) вже знав про "пробуксовку" економіки, починаючи з 1794 р., труднощах 1812-1813 років, а пізніше й 1823 р., що закінчилися першою економічною кризою 1825 р., але так і не зміг вирішити ділему спра­ведливого розподілу національного доходу суспільства між "прибутком" »а "зарплатою". З-за цього він засмутився, побачивши, що все те, що написав, не повністю відображає економічну дійсність.

Свідком усіх хворобливих економічних криз ХІХ століття був засновник класичної доктрини нового типу К.Маркс. Марксу було сім років, коли Європу потрясла економічна криза 1825 року, яка визвала огром­ну паніку та страх серед підприємців. Після були кризи 1836 р., 1847 р., 1857 р., 1866 р., 1875 р., 1882 р., 1900 р., 1920-1921 рр. і т.д. Маркс впевнився, що періодичні кризи повторюються кожні 7, 10, 11 років, та добре досліджував їх. Англійський економіст Хайл Кларк в своїй праці (1847 р.) висказав думку про те, що десятирічні цикли по­вторюються з регулярністю, тому що являються вираженням больш довгих хвиль циклічних коливань, але підтвердити свою думку розрахунками не зміг. Кризові явища кінця XIX ст. і початку XX ст. дали привод економістам того часу звернути свій погляд на довгі хвилі економічної динаміки. Про цю проблему писали Д.Міль, С.Сісмонді, Т.Веблен, М.І. Туган-Барановський, К.Віксель, Р.Гільфердинг, В.Парето, А.Маршал, К.Каутський, А.Афталіон, А.Гельфанд (псевдонім Парвус), Г.Мур, Ж.Лескюр, С.Вольф, Д.Гобсон, І.Мітчел, Джевонс, Д.Кейнс, І.Шумпетер, А.Амоні та ін.

Кондратьєв в перших трьох параграфах своєї доповіді «Великі цикли економічної кон’юнктури» зупиняється на історії вивчення цик­лічності економічної динаміки. Він справедливо відмічає, що « ні класики, ні Сісмонді не могли дати пояснення», й « точного опису кризи». “В 50-60 роках попереднього століття, - пи­ше Кондратьєв, - в працях Маркса, Родбертуса та Жюгляра встановлюються два положення, дуже важливі для розуміння природи криз: по-перше, що вони періодичні, по-друге, що вони органічно притаманні капіталістичному строю”. Кондратьєв вивчив праці авторів всех на­прямків з питання циклічності і відмічав, що Туган-Барановський, Гільфердинг, Шпітгоф, Лескюр, Афталіон, Мітчел досконально дослідили проблему криз. Він прийшов до висновку: з праць вищезазначених авторів витікає, что криза є лише однією фазою цілого циклу ри­нкової економіки та супроводжується ще двома фазами – депресією та підйомом. Нині в економічній літературі дана ще четверта фаза між депресією та підйомом – «пожвавлення».

Чесність та високі морально-етичні якості Кондратьєва не до­зволили йому пройти мімо тверждения економіста Зомбарта про те, що « теорія криз повинна перетворитися в больш загальну теорію, в теорію кон’юнктури та її коливань в цілому». З подачі Кондратьєва короткі цикли – в 3-3,5 роки, описані Кітчиним, ввійшли в історию економічної мислі як «короткі цикли Кітчина», а середні цикли в 7-11 років, описані больш докладно Жюгляром, - «середні цикли Жюгляра». Минуть роки і І.Шумпетер до «коротких циклів Кітчина» та «середніх циклів Жюгляра» додасть й «великі цикли економічної ди­наміки Кондратьєва». Дякуючи Шумпетеру «великі цикли Кондратьєва» почали свій рух по сторінкам світової економічної літератури.

2.3.Наукова суть «великих циклів Кондратьєва»

Теоpія довгих хвиль виходить з того, що економічна сис­тема постійно знаходиться в стані відхилення від макpоекономі­чної pівноваги. По-пеpше, це відхилення попиту від пропозиції та навпаки на довгих відрізках часу. По-друге, це відхилення, пов’язане зі зміною попиту на устаткування, будови, будівельні матеpіали і т.п. Ці відхилення пpеодолева­ються в pамках виробничих циклів сеpедньої довготи. По-тpетє, це довге відхилення від рівноваги, тривалість яких складає 40-60 років. Вони мають місце на pинках виробничих будівель, будівель інфpастpуктуpи та pобочої сили. Відмітимо, що пеpший та другий типи Відхилень мають місце пpи од­ному і тому ж технологічному засобі виробництва, в pамках якого пpоходить зміна pяду поколінь техніки та технології. Післе того, як можливості підвищення ефективності в pамках науково-технічних пpинципів, що використовуються, вичерпані, пpоходить пеpехід до використання нових науково-технічних пpинципів, пеpехід до но­вого технологічного засобу виробництва. Hаступає епоха науково технічної pеволюції. Цей пеpехід займає значний час та дає початок новій довгій хвилі, що й трапляється сьогодні в усіх індустpіально pозвинутих країнах, істоpія свідчить, що адміністpативно-командна економічна система невзмозі забезпечити такий пеpехід. Доказ тому – відставання HТП в СРСР у зрівнянні з провідними країами заходу в 70-90 рр.

Можна ствеpджувати, що pинкова система в цьому відношенні об­ладає властивістю постійно стимулювати науково-технічний пpог­pес, так що в цьому зацікавлено само суспільство, засноване на змішаній pегулюємій pинковій системі.

Ітак, велика заслуга Кондратьєва в тому, що висказуючи ще в 1922 році думку про існування великих циклів кон’юнктури, він математичними розрахунками довів, що перехід від висхідної до низхідної фази великого циклу буде мати місце на границі 20-30-х років, попереджуючи тим самим Вели­ку світову депресію 1929-1933 рр., що поразила економіку США, країн Західної Європи та Північної Америки. Пострадали від неї усі країни. Про це пишуть й економісти світу. Так, американський економіст Ш.Майталь фіксує, що «в 1920 р. російський економіст Микола Кондратьєв відмічав, що такі довгохвильові цикли трапляються кожні 60 років. Він звернув увагу на попередні депресії, які починались в 1814 р. (в кінці наполеонівських війн) і в 1873 р. За його розрахунками, новий довгохвильовий спад повинен був би початися близько 1930 р. Так і трапилось, про що возвістив крах Уолл-стріту в 1929 р.”

Великою заслугою Кондратьєва явилось й те, що він вперше створив комплексну економічну схему, що відображає хвильообразні коливання економічної динаміки трьох видів: короткі цикли, середні та великі з зображенням вікового тренду (тенденції) розвитку економіки.