Суть та види відтворення

План

Суть процесу відтворення

Види відтворення

Особливості відтворення в аграрній сфері економіки

Література

Суть процесу відтворення

Основою життя людського суспільства є матеріальне виробництво, бо в ньому створюються необхідні засоби існування людини. Проте одним актом виробництво не закінчується. Так само, як людство не може перестати споживати, воно не може перестати виробляти. Тому виробництво повинно постійно повторюватись. Безперервне повторення виробництва отримало назву відтворення.

Суспільне виробництво як виробництво на макрорівні (країна, міждержавні економічні об’єднання тощо) є виробництвом для задоволення людських потреб і знаходиться в постійному русі, проходячи такі стадії: власне виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг. Усі ці чотири стадії суспільного виробництва, по-перше, взаємопов’язані в єдиному процесі і взаємодіють між собою; по-друге, перебувають у постійному економічному кругоо­бігу. Виробництво має постій­но відновлюватись через свої чотири стадії. Для цього потрібні постій­не виробництво, розподіл та обмін продуктів та послуг як особис­того, так і виробничого призначення. Процес суспільного вироб­ництва, взятий не як одноразовий акт, а в постійному повторенні та відновленні, називається суспільним відтворенням.

Для цього процесу необхідне постійне відновлення всіх факто­рів виробництва: робочої сили, засобів виробництва та природних ресурсів, середовища існування, При цьому відновлення останньо­го — нагальна потреба суспільного відтворення в сучасних умовах інтенсифікації виробництва. Всі зазначені фактори необхідні для нормального ходу відтворення.

Відновлення робочої сили пов’язане з відновленням працездат­ності її і у ширшому розумінні з підготовкою замість працівників, які відходять від виробництва, наступної належної зміни. Цього можна досягти постійним відновленням предметів і засобів особис­того споживання, розвитку системи соціального захисту, підготов­ки працівників відповідної кваліфікації тощо.

На початку кожного наступного циклу економічного кругообігу слід мати необхідні засоби виробництва. Спрацьовані засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі, споруди тощо) ма­ють бути замінені на нові чи відремонтовані, а використане пали­во — відновлене. Відтворення не може відбуватися і без відновлен­ня предметів праці (запасів сировини).

Складовими процесу відтворення сьогодні стало відтворення природних ресурсів, які використовують у процесі виробництва, та середовище проживання людей у цілому. Для постійного відтво­рення необхідне постійне відновлення природних ресурсів: понов­лення родючості земель, лісних масивів, підтримання чистоти во­дних і повітряних просторів тощо. Особливого значення набули, по-перше, раціональне використання таких невідтворюваних ре­сурсів, як нафта, газ, металеві руди; по-друге, пошук на основі науко­вих досягнень заміни їх іншими джерелами енергії та сировиною.

Отже, обов’язковою складовою процесу суспільного відтворен­ня є його натурально-речова частина у вигляді відновлення про­дуктивних сил. При цьому надзвичайного значення набуває пробле­ма пропорційності — певних кількісних співвідношень між складови­ми суспільного виробничого циклу. При поновленні виробничого циклу необхідно не просто мати робочу силу і засоби виробництва, а співвідношення їх у конкретних пропорціях. Порушення пропор­ційності неминуче призводить до зниження ефективності суспіль­ного виробництва і негативно впливає на розвиток багатства сус­пільства та добробут його членів. Одна з перших схем ведення про­порційного процесу відтворення була розроблена відомим фран­цузьким економістом і політичним діячем Ф. Кене ще у XVIII ст. У своїй знаменитій “Економічній таблиці” він намагався показати не індивідуальні акти купівлі-продажу, а оборот сукупного річного продукту між трьома класами: 1) власниками землі; 2) фермерами як безпосередніми виробниками; 3) промисловим класом (підприємці й робітники).

Хоча спроба Кене проаналізувати відтворення всього суспільного капіталу розцінюється тепер як геніальна, сучасниками вона не була правильно оцінена й тому довгий час не отримувала подальшого розвитку. Лише через сто років К. Маркс, взявши економічну таблицю Кене як відправну модель, побудував свої схеми суспільного відтворення. Використовуючи закладені в Марксових схемах принципи пропорційності, моделі відтворення розробляли такі відомі сучасні вчені, як економіст із США російського походження, лауреат Нобелівської премії В. Леонтьєв та економіст із колишнього СРСР, лауреат Нобелівської премії Л. В. Канторович та ін.

Відтворення завжди має суспільний характер, виступає у пев­них суспільних формах. Через це в кожній економічній системі поряд з відтворенням предметів споживання і засобів виробницт­ва, середовища існування здійснюється також відтворення певних економічних виробничих відносин між людьми. Звідси обов’язко­вою складовою процесу відтворення є його суспільний бік як фор­ма існування продуктивних сил.

За умов ринкової економіки постійно відтворюється товарна форма виробництва як його організаційно-економічні відносини. Водночас постійно відновлюються відносини власності як соціаль­но-економічні відносини виробництва, що відповідають цій еконо­мічній системі. Наприклад, постійно відновлюється спосіб поєднання працівника із засобами виробництва або як власника їх, або як найманого працівника. За умов підприємницької ринкової еконо­міки найманий працівник, витративши заробітну плату на себе і свою родину, знову мусить найматися до роботодавця. Останній же, реалізувавши товари, може як власник виробництва або його представник наймати працівників для продовження виготовлення товарів. При переході до соціальне орієнтованого ринкового господарства найманий працівник все більше стає власником виробни­цтва та його результатів — виготовлених товарів і послуг. Поступо­во зростає прошарок власників засобів виробництва, еволюціону­ють відносини власності, змінюються зміст і характер самої праці.

Вихідний пункт руху суспільного продукту — виробництво, кін­цевою метою і рушійним мотивом якого є споживання. За умов розвинутого ринкового господарства останнє стає визначальним щодо обсягу, структури та якості суспільного продукту. Зростання потреб є рушійною силою розвитку виробництва. Поява нових потреб, у свою чергу, зумовлюється розвитком виробництва.

Розподіл та обмін опосередковують зв’язок між виробництвом і споживанням продуктів і послуг. При цьому розподіл, по-перше, відбувається в самому виробництві як розподіл засобів виробницт­ва і робочої сили за його галузями та сферами; по-друге, розподіл є особливою стадією руху суспільного продукту, при якому визначаються частки різних соціальних верств та індивідуумів у цьому про­дукті. Принципи розподілу відповідають формам власності: той, хто панує у виробництві, домінує і в розподілі. В свою чергу, принципи розподілу впливають на виробництво. Так, тенденція до зрівнялів­ки неминуче призводить до застою, стагнації виробництва, а разом з тим і споживання.