Суть та види відтворення

Стосовно обміну, то він, по-перше, здійснюється в самому виробництві як обмін діяльністю та здібностями між працівниками, пов’язаними послідовним виконанням виробничих функцій, між виконавцями та розпорядниками. Так, в сучасних АСУ результат досягається спільними, взаємодоповнюючими зусиллями менедже­рів, механіків, програмістів та ін., між якими йде обмін діяльністю. По-друге, обмін є стадією руху виробленого продукту, коли здій­снюється обмін товарами та послугами на основі поділу праці. По-третє, через обмін учасник виробництва отримує належну йому за розподілом частку суспільного продукту. Обмін сприяє виробни­цтву або гальмує його, прискорюючи чи сповільнюючи рух товарів та послуг.

Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживан­ня, тобто реалізація споживної вартості. Слід розрізняти два види споживання: виробниче і особисте.

Виробниче споживання характеризується викорис­танням засобів виробництва і робочої сили для виготовлення про­дукту: машин, будівель, хліба, м’яса, молока тощо.

Особисте споживання — це процес використання людиною товарів та послуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі, культурному та професійному розвитку тощо. Особисте споживання не є просто фізіологічним чи освітньо-культурним актом. Важливою суспільною функцією його, поряд з відтворенням робочої сили і людини в цілому, є створення певних стимулів, мотивацій для зростання і розвитку виробництва. Осо­бисте споживання є верхньою стадією руху суспільного продукту, всі фази якого тісно взаємопов’язані та впливають одна на одну, починаючи з самого виробництва, що стає основою процесу від­творення.

Види відтворення

Відомо два види відтворення: просте і розширене.

Просте відтворення — це відновлення виробництва в незмінних масштабах щодо кількості та якості виготовленого продукту. Фак­тори виробництва при цьому залишаються незмінними в кожному наступному циклі виробництва, весь додатковий продукт повністю використовується на особисте споживання. Таке відтворення ха­рактерне для традиційних суспільств з неринковою економікою, де надзвичайно низькі темпи розширення виробництва, а звідси — уповільненість економічного та соціального прогресу. Сьогодні про­сте відтворення розповсюджене в багатьох країнах, що розви­ваються, в традиційних укладах їх економіки.

Розширене відтворення — це відновлення виробництва в кожно­му наступному циклі у зростаючому масштабі щодо кількості та якості виготовленого продукту. При цьому, по-перше, завжди зростає кіль­кість виготовленого суспільного продукту; по-друге, часто досягаєть­ся також поліпшення якості його складових. Для розширеного відтворення в кожному наступному циклі потрібні додаткові чи якіс­ніші ресурси, фактори виробництва. При такому відтворенні факто­ри виробництва не залишаються незмінними: основним джерелом їх розширення або якісного поліпшення є додатковий продукт, який у такому процесі вже не може бути повністю використаний на осо­бисте споживання, Кількісні та якісні зміни факторів виробництва досягаються також за рахунок раціоналізації їх використання, роз­витку науково-технічного прогресу. Такий вид відтворення типовий для розвинутого ринкового суспільства, проте досягти безперервності кількісного чи якісного зростання виробництва, безперервності розширеного відтворення при існуючих ринкових економічних систе­мах неможливо. Вони не забезпечують безперервності зростання виробництва, оскільки об’єктивно породжують і не можуть усунути появу стагнації, спадів та періодичних криз в економіці.

Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в еко­номічному зростанні. Від розв’язання проблеми економічного зрос­тання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.

Економічне зростання і розширене відтворення — це ідентичні, проте не тотожні поняття. Розширене відтворення належить як до макрорівня (національне і світове господарства), так і до мікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене суспільне відтворення, то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні та підвищенні суспільної продуктивності праці.

Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кіль­кісного збільшення та якісного удосконалення суспільного продук­ту і факторів його виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний — залеж­но від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

Поняття економічного зростання відображає передусім харак­тер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-еко­номічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до ви­мог розширеного відтворення створюються умови для економічно­го зростання.

Відтворення на мікрорівні - це індивідуальне відтворення підприємства. Формою його відтворення є відтворен­ня основних виробничих фондів підприємства, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці — будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової еконо­міки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок ви­робництва і реалізації товару (розширене відтворення).

Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії.

Ці коливання називаються кон’юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон’юнктурні цикли.

Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до авансування характеризується кругооборотом основних вироб­ничих фондів.

У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, орга­нізаційної структури, форми власності та господарювання тощо мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо}, як мінімум, і з приростом, як максимум.

Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова части­на вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивіду­ального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини при­бутку. Рух усіх виробничих фондів (основних — засобів праці та оборотних — предметів її) супроводжується їхнім зношенням, ви­користанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водно­час оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки по­вернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників.