Вплив держави на розміщення продуктивних сил

Після основного розподілу регіонів за типами можна додатко­во виділити регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.

Для врахування природних, економічних, соціально-демо­графічних та історично-етнічних умов і факторів, що впливають на формування регіональних комплексів для регулювання основ­них територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування, в основу якого покла­дено вісім економічних регіонів:

1. Донецький (Донецька, Луганська обл.);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кірово­градська обл.);

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

4. Центральний (Київська, Черкаська обл., м. Київ);

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігів­ська обл.);

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);

7. Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м. Севастополь);

8. Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.).

З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу та необхідності структурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕП ви­значає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексів регіонів.

Наприклад, для Донецького регіону перспективними визнано:

• структурну перебудову народногосподарського комплексу через збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (ву­гільна, металургійна та хімічна промисловість) з потребами України, запровадження сучасних технологій та техніки, нових безвідходних виробництв, випереджального розвитку галузей, пов'язаних із задоволенням потреб населення;

• удосконалення структури металургійного комплексу, скоро­чення виробництва чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення виробництва електросталі, тонколистової продукції, розвиток вторинної та переробної кольорової металургії, випуск нових видів напівпровідників;

• удосконалення структури машинобудівного комплексу, зо­крема перепрофілювання частини підприємств ВПК на виготовлення технічно-складної цивільної продукції та товарів народно­го споживання;

• поліпшення екологічної ситуації перепрофілюванням окре­мих виробництв, технічним переоснащенням підприємств, здійс­ненням комплексу природоохоронних заходів;

• інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м'ясо-молочного напрямку;

• забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом ди­версифікації виробництва та створення нових робочих місць.

Суб'єктами, що реалізують державну політику в регіонах та безпосередньо здійснюють державне регулювання на місцях є обласні, районні та міські держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України, Указів Президента, постанов Верхов­ної Ради, Кабінету Міністрів, рішень відповідних представниць­ких органів регіонального самоврядування.

Отже, для виконавчої влади – Президента, Кабінету Мініст­рів, міністерств і відомств – держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правових актів.

Регіональні державні адміністрації мають широкі повнова­ження в галузі соціально-економічного розвитку; в галузі бюд­жету та фінансів; управління майном, приватизації та підприєм­ництва; в галузі містобудування, житлово-комунального госпо­дарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв'язку; у галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньо­економічних відносин.

Для виконання функцій управління територією, реалізації за­гальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічні служби – коміте­ти (департаменти), управління економіки. Функції цих служб до­сить широкі й виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.

Основними завданнями управлінь економіки місцевих держав­них адміністрацій є: реалізація ДРЕП на місцях; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону; сприян­ня проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу ре­гіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів; здійснен­ня методичного керівництва економічною роботою в регіоні.

Управління економіки виконують також певні функції щодо використання й охорони земель, природних ресурсів, навколиш­нього середовища, в галузі обслуговування населення, міжнарод­них та зовнішньоекономічних зв'язків.

4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіону. Складовим елементом ДРЕП є державна регіональна фінан­сова політика (ДРФП), тобто сукупність державних фінансових заходів для розв'язання фінансових проблем регіонів.

ДРФП передбачає низку заходів щодо вдосконалення пропор­цій розподілу доходів і видатків зведеного бюджету між Держав­ним бюджетом і місцевими бюджетами відповідно до компетен­ції, функцій та обов'язків, які виконують центральні та місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самовря­дування.

Основними інструментами забезпечення цієї політики є частка закріплених за територіями доходів у бюджетах на всіх рівнях бюд­жетної системи, місцеві податки і збори, нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, а також дотації, субсидії та субвенції, що надаються місцевим бюджетам.

Проведення ДРФП передбачає застосування відповідної сис­теми бюджетного регулювання, збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної системи (по вертикалі і по горизонталі) з урахуванням рівнів забезпечення територій країни об'єктами соціальної інфраструктури та застосування фінансових нормати­вів забезпеченості потреб населення. Важливим щодо цього є створення й використання загальнодержавних, регіональних і міс­цевих цільових фондів для вирівнювання доходів територій на­данням відповідних дотацій, субсидій і субвенцій.

Усі заходи ДРФП спрямовано на зміцнення доходної бази де­пресивних територій, адміністративно-територіальних одиниць у сільській місцевості, розширення повноважень і відповідальності представницьких органів і органів місцевого самоврядування у сфері управління місцевими фінансами та на посилення держав­ного контролю за їх раціональним використанням.

Регіональні органи управління з метою виконання власних функ­цій та для фінансування витрат з реалізації ДРЕП наділяються пев­ними майновими і бюджетно-фінансовими правами. Ресурсним за­безпеченням цих прав стають так звані муніципальні фінанси.

До складу муніципальних фінансів входять місцеві бюджети територіально-адміністративних одиниць і фінанси суб'єктів гос­подарювання, що використовуються для задоволення територі­альних потреб.

За допомогою муніципальних фінансів держава активно про­водить соціальну політику, здійснює фінансування освіти, охорони здоров'я, будівництво та утримання доріг, комунальне обслу­говування. Також з їх допомогою держава вирівнює соціальний і економічний розвиток регіонів, які з різних причин відстали від інших регіонів країни. Для подолання депресивності регіонів розробляються спеціальні програми, кошти на виконання яких формуються за рахунок доходів місцевих бюджетів і за рахунок держави.