Велике значення для удосконалювання методики тренування мав досвід київського тренера Л. Б. Свєшникова. Він використовував переважно акробатичну підготовку на етапі ранньої спеціалізації. Це дозволило швидше освоювати складні гімнастичні вправи й у більш короткий термін підводити фізичну і технічну готовність спортсменів до піка спортивної форми. Пізніше цей метод стали повсюдно використовувати в роботі з юними гімнастами.
Ведучі гімнастки збірної СРСР 50-60-х років - українські спортсменки Л. Латиніна і П. Астахова у своїх тренуваннях широко використовували елементи хореографічної підготовки, майже не застосовуваної в той час у тренуваннях жінок-гімнасток, що дозволило їм особливо успішно виступати у вільних вправах і на колоді.
У теоретичних розробках по гімнастиці намічалася подальша диференціація питань навчання в спортивній, художній гімнастиці й акробатиці, розвитку рухових якостей - сили, швидкості, витривалості, стрибучості, рівноваги й ін., а також питань співвідношення загальфізичної і спеціальної підготовки.
Ряд нових ідей в області методики навчання і біомеханічних основ техніки гімнастичних елементів, розроблених кафедрою гімнастики Київського державного інституту фізичної культури, виникли під впливом біомеханічної теорії Н. А. Бернштейна. Зокрема, це підхід до раціоналізації техніки рухів, спроби вироблення стилю вправ у залежності від індивідуальних особливостей, шляху використання механічної енергії м'язів і ін. У наукових публікаціях фахівців УРСР зачіпалися питання періодизації тренування, місця загальної фізичної і спеціальної підготовки, біомеханічної структури рухів і систематизації гімнастичних вправ.
Л. Н. Соболєв і И. А. Бражник розробили проблему переносу "навичок у спортивній гімнастиці, близько підійшли до сучасного розуміння структурних основ гімнастичних вправ, обґрунтували значення "наближених" змагань у змагальному періоді тренувального процесу. М. Е. Догадин розробив проблему структури уроку по спортивній гімнастиці відповідно до сучасних вимог.
Українські фахівці критично підійшли до, що затвердилася в той час періодизації - 25% підготовчий період, 50% - основний і 25% - перехідний, вважаючи такий підхід до розподілу тренувального процесу чисто механічним, ведучим до натаскування в одному періоді і не використовує резервах підготовчого і перехідного періодів для підвищення спортивної майстерності. Поряд з багатим методичним досвідом фахівців республіки склався цікавий досвід організації масових гімнастичних парадів і показових виступів, що сприяють розширенню масовості і підвищенню майстерності. Такі виступи не носили змагальний характер, але були прототипом передзмагальних зборів і своєрідною лабораторією спортивної майстерності.
Абсолютними чемпіонами СРСР по спортивній гімнастиці були представники Української РСР М. Д. Дмитрієв, Е. Д. Бокова, А. М. Ибадулаев, Т. А. Демиденко, Н. А. Бочарова, В. И. Чукарин, М. К. Гороховская, Б. А. Шахлін, Ю. Е. Тітов, Л. С. Латинина. П. Г. Астахова, А. Н. Ващиніна, Г. А. Коновалова.
Найбільших успіхів на всесоюзній гімнастичній арені серед гімнастів України домагалися: Б. Шахлин - 19 золотих медалей, В. Чукарін - 17, А. Ибадулаев, Л. Латинина по 12, П. Астахова - 10, Ю. Титов, И. Бердиев по 7, М. Гороховская - 5, Н.Бочарова - 4. Б. Шахлин дотепер залишається своєрідним рекордсменом по числу золотих нагород, завойованих у чемпіонатах Радянського Союзу.
За всю історію чемпіонатів СРСР переможцями в багатоборстві й окремих видах ставали 13 гімнастів і стільки ж гімнасток України, вони завоювали 123 золоті медалі.
Вихованці української гімнастичної школи внесли значний вклад у досягнення радянських гімнастів на міжнародній арені. В. Чукарин, Д. Леонкин, М. Гороховская, Н. Бочарова, Е. Гуц, И. Бердиев, Г. Коновалова, Б. Шахлин, Ю. Титов, Р. Борисова-Маковская, Л. Латинина, Б. Ткачев, П. Астахова, М. Миколаєва, Ю. Макурин, В. Куций, В. Медведєв, Л. Сьомушкіна, Е. Бесєдіна, Ю. Тарасюк, С. Захарова, Б. Макуц у різні роки входили до складу збірної команди СРСР.
Завантажити реферат