Отже, визначаючи тривалість, орієнтуйтесь на інтенсивність її виконання та рівень тренованості учнів.
Досягнуту максимальну швидкість учні можуть утримувати протягом 2-3 с, а далі наступає її зниження. Якщо врахувати, що максимальна швидкість досягається через 2-5 с, то швидкісні вправи повинні тривати від 4-5 до 7-8 с. Вихід за межі цього швидкісного діапазону не буде сприяти ефективному розвитку швидкості циклічних рухів.
Оскільки здатність до прискорення та максимальна індивідуальна швидкість не корелюють між собою, ці швидкісні властивості слід розвивати як аналітичне, так і комплексно. Наприклад, в одних спробах тренувальні завдання виконують протягом 3-5 с з установкою на стартовий розгін, а в інших учень виконує завдання: з розгону досягнути максимальної швидкості і підтримувати її 2-3 с. Третє завдання (6-8 с) передбачає реалізацію установки на швидке досягнення максимальної швидкості і підтримування її до кінця визначеного відрізка.
Кількість повторень вправ визначається можливістю підтримувати задану швидкість при оптимальній тривалості інтервалів відпочинку. Щоб уникнути зниження працездатності, тренувальні завдання з граничною інтенсивністю виконують серіями (2-3 для нетренованих на початковому етапі швидкісної підготовки і 4-6 для тренованих) і з 3-4 повтореними у кожній. При інтенсивності вправ, нижчій від 90 %, кількість повторень може бути доведена до 8-Ю у серії.
Відпочинок між окремими вправами повинен забезпечити відновлення вегетативних функцій і непризвести до зниження збудливості нервово-м'язового апарату. Його тривалість можна визначати по ЧСС, і зниження ЧСС до 100-120 уд/хв свідчить про надвідновлення оперативної працездатності (екстремальний інтерал).
Тривалість активного відпочинку між серіями повинна бути у 2-3 рази більшою, ніж між окремими повтореннями. Відновлення пульсу до 90-100 уд/хв Дозволяє виконувати наступну серію вправ.
У тренуванні дітей та підлітків проводять 1-2 заняття з розвитку швидкості на тиждень. В інші дні тренувальні заняття повинні носити комплексний характер.
Методика удосконалення швидкості ациклічних рухових дій
Інтенсивність вправ 70-100 % від максимально можливої швидкості. При виконанні вправ акцентують зусилля в долаючій фазі. Темп виконання вправ повільний. Після кожного повторення вправи розслабляють м'язи, що брали участь у роботі.
Добрі наслідки дає виконання вправ з варіативною інтенсивністю та із застосуванням полегшених або ускладнених умов виконання. При цьому ускладнення та полегшення умов повинно бути в межах від 5-7 до 15-20 % від величини опору в звичайних умовах, бо це не порушує біомеханічної структури вправи.
Додаткові орієнтири, ігровий та змагальний методи допомагають мобілізувати вольові зусилля учнів.
Кількість нові орень в одному підході лімітується часом, протягом якого учень здатний виконувати завдання з максимальною швидкістю і складає в середньому 5-Ю. В серії виконують 2-4 підходи. При субмаксимальній швидкості ця кількість може бути більшою.
Відпочинок за тривалістю і характером — такий самий, що й у тренуванні швидкості циклічних рухових дій.
"Швидкісний бар'єр", його профілактика та усунення
Методика удосконалення швидкості циклічних й ациклічних рухових дій внутрішньо суперечлива. З одного боку, для отримання тренувального ефекту необхідно багаторазово повторювати рухові дії з біляграничною і граничною швидкістю, з іншого — це приводить до стабілізації часових, просторово-часових, силових, ритмічних параметрів техніки.
Внаслідок багаторазового повторення конкретної вправи у відносно постійних умовах (швидкість рухової дії, частота рухів, їх амплітуда та величина зовнішнього опору) формується динамічний стереотип, який згодом стає рутинним. Спроби шляхом збільшення обсягу тренувальних навантажень домогтись зростання швидкості не приносять успіху, а призводять до ще міцнішої стабілізації параметрів техніки рухової дії і, як наслідок, швидкості її виконання. Таке явище отримало назву "швидкісний бар'єр".
Основною причиною виникнення швидкісного бар'єру є одноманітність засобів і методів тренування та умов, у яких вони застосовуються.
Для уникнення швидкісного бар'єру в заняттях з початківцями необхідно дотримуватись таких методичних правил:
• якомога пізніше спеціалізувати учнів у конкретному виді швидкісних вправ;
• удосконалювати швидкість за рахунок різнобічної фізичної підготовки, застосовуючи різноманітні фізичні вправи;
• для розвитку власне прудкості не варто спішити застосовувати вправи з максимальною швидкістю;
• достатній тренувальний ефект на початковому етапі підготовки дають вправи з інтенсивністю 70-90 %;
• знижувати координаційну складність рухової дії шляхом виконання її частин;
• добрий ефект для профілактики швидкісного бар'єру дає застосування ігрового і змагального методів.
Для усунення швидкісного бар'єру застосовують два методичні підходи: ''руйнування" та "згасання".
Суть "руйнування" полягає у штучному створенні умов, за яких людина змушена виконувати вправу з більшою швидкістю, ніж у звичайних умовах, а саме:
• застосування буксирних пристроїв;
• виконання швидкісних вправ у полегшених умовах (біг по нахиленій доріжці, зміна ваги приладів для метання);
• використання сприятливих факторів зовнішнього середовища (біг за вітром, плавання і веслування за течією, їзда на велосипеді за лідером тощо).
Суть "згасання" полягає у тривалому виключенні з програми тренування швидкісної вправи, що повинно викликати "забування" параметрів її динамічного стереотипу. При цьому варто пам'ятати, що швидкість їх згасання різна: часові, темпові, просторово-часові та силові параметри руху згасають швидше, ніж просторові.
У той час, коли вправа, в якій виник швидкісний бар'єр, не виконується, до програми тренування включають вправи на розвиток швидкої сили. Внаслідок зростання швидкісно-силового потенціалу стане можливим зростання швидкості.
Завантажити реферат