Підсумовуючи короткий аналіз техногеної ситуації регіонів України, можна зробити висновок, що сучасне екологічне положення критичне. У деяких регіонах (Донбас, Придніпровський) деградація має незворотній характер, і в цьому випадку правомірно застосовувати термін «екологічне нещастя». Зростаюча інтенсивність експлуатації природних ресурсів і криза в економіці, що супроводжуються підвищенням частки застарілих технологій і устаткування, зниженням рівня модернізації і відновлення основних фондів, збільшують ризик виникнення техногенних катастроф, вимагають розробки оптимальної еколого-економічної стратегії подальшого розвитку господарства, що розширить можливості керування рівнем техногено-екологичної безпеки.
При колосальному техногенному навантаженні території, несприятливому впливі умов розвитку в Україні ринкової економіки, світової екологічної кризи, основними причинами виникнення надзвичайних ситуацій навколишньої серед техногенного характеру в Україні є:
— незадовільний стан і порушення вимог технологій виробництва;.
— низький рівень культури виробництва;
— незадовільний стан збереження, утилізації і поховання
відходів, особливо високотоксичних, радіоактивних і побутових;
— ігнорування екологічних факторів, вимог, стандартів і т.д.;
— низький рівень застосування прогресивних ресурсозбережуючих та
екологічно безпечних технологій;
— низький рівень екологічного навчання і підготовки фахівців;
— зростаючий дефіцит кваліфікованих кадрів;
— відсутність моніторингу природного середовища, незалежної екологічної експертизи.
Міністерство з надзвичайних ситуацій та ядерної безпеки, виконуючи програму діяльності Кабінету Міністрів України, взаємодіючи з територіальними органами виконавчої влади, завершило перший етап паспортизації потенційно небезпечних для навколишнього середовища, об'єктів і територій України. На основі :цієї роботи підготовлені заходи щодо проведення потокового і перспективного планування запобіжних заходів, внесених у Паспорти ризику виникнення надзвичайних ситуацій областей.
У підсумку - 7541 об'єкт України є потенційно небезпечним і вимагають постійного моніторингу [6].
Найбільшу небезпеку представляють об'єкти, віднесені до 1 і 2 групам ризику, попереджувальні заходи на яких необхідно провести протягом 2001 року.
Метою Державної політики в справі охорони навколишнього середовища повинно стати забезпечення гарантованого рівня безпеки особистості, суспільства і навколишнього середовища в межах показників прийнятого ризику, нормативи яких встановлено для відповідного періоду соціально-екологічного розвитку країни з урахуванням світового досвіду. Перспективою такої діяльності є удосконалення системи керування техногенною і природною безпекою.
6. Основні джерела антропогенного забруднення навколишнього середовища.
Останнім часом усі великі міста України збільшили забруднення атмосфери викидами транспорту (його частина в загальному забрудненні складає від 55 до 82%). В Україні металургійна промисловість викидає біля третини забруднювачів атмосфери і природних вод. Наприклад «Запоріжсталь» щорічно викидає більш 150 тисяч тонн шкідливих речовин в атмосферу (більш 50% викидів міста).
Сьогодні через низький рівень технології виробництва і відсутності ефективного газо – пило - уловлюючого устаткування, місто Запоріжжя перетворилося в одне з найбільш брудних міст в Україні, з великою кількістю професійних захворювань, погіршення здоров'я населення, особливо дітей, підвищення смертності. Крім шкідливих газів: окису вуглецю, двоокису сірки і т.д., «Запоріжсталь» викидає щорічно в повітря декілька сот тонн такої канцерогенної речовини, як бензопропилен, у мільйон разів токсичніше окису вуглецю.
По кількості промислового забруднення на душу населення Україна займає одне з перших місць у Європі, що і визначає середню тривалість життя — 66 років, тоді, як у Японії, Швейцарії, Ісландії і США — 75—79 років, 15% території України є зоною екологічного лиха. В Україні функціонує 1700 шкідливих виробництв, 1000 з них, хімічні, є особливо екологічно небезпечними, а майже третина знаходяться в реакційних зонах. За масштабами дитячої смертності Україна займає перше місце в Європі, як і по показниках кількості онкологічних захворювань [7, 8].
На площі більш 3 млн. гектарів необхідно вилучити з користування через підвищений зміст токсичних речовин, у більшості це ділянки землі уздовж доріг.
Сьогодні в Україні виявлена безліч районів з перевищенням гранично припустимих концентрацій нафтопродуктів у воді, повітрі і ґрунтах. Це райони аеродромів, нафтобаз, нафтосховищ, нафтопереробних заводів, нафтових шпар, автостоянок, автозаправок, ділянки нафтопроводів. Критичною стала ситуація через забруднення нафтопродуктами в Лисичанськом і Херсонському нафтопереробних заводах, військових аеродромах Білої Церкви й Узины, Борислава, Долини у Прикарпаття, Шебелинки на Полтавщині. Ці регіони відомі уже всій Україні і за її межами, а нафта потрапила не тільки в повітря, а сконцентрована в колодязях, ярах, підземних водах і стала не тільки отруйної, але і пожежнонебезпечних. Це тільки кілька прикладів антропогенного забруднення в нашій країні, їх можна перелічувати без кінця і тому необхідно зосередити усі свої зусилля на раціональному природокористуванні.
Раціональне природокористування— це соціально-економічний процес залучення в господарський оборот природно-ресурсного потенціалу як матеріальну основу розширення відтворення, сприяє реалізації основного економічного закону, впливає на темпи економічного росту, забезпечує охорону навколишнього середовища від забруднення і створює нормальні умови для функціонування ефективних систем життєдіяльності. Усі ці питання неможливо вирішити без визначення стратегії і тактики збереження і стабільності розвитку життя на Землі, і конкретно в Україні, без створення правового захисту охорони навколишньої; низки й екологічного законодавства України [8].
7. Цілі та заходи поліпшення стану довкілля
Державною задачею стає питання екологізації громадського життя, свідомості людей, промислового виробництва і т.д.; ефективна і послідовно здійснювана система державних регіональних і місцевих мір, спрямованих на впровадження в практику якісно нових ресурсозберігаючих, еколого-безпечних видів техніки, технологій і організації матеріального виробництва, способів і методів функціонування промислових, транспортних, господарсько-побутових і інших комплексів. Метою цих заходів є ощадливе і високоефективне використання, збереження, відтворення різних видів ресурсів; підтримка динамічної екологічної рівноваги і сприятливих з погляду здоров'я людини умов і якісних характеристик навколишнього середовища. Кінцевим результатом екологізації суспільного розвитку повинне бути досягнення прийнятного рівня техногено – екологічної безпеки населення і природного середовища. Для цього необхідно використовувати важелі і напрямки регулювання соціально-економічного розвитку регіонів. Варто дотримувати стандартів і нормативів еколого-безпечної підприємницької діяльності; підвищувати відповідальність її суб'єктів; прогнозувати можливості виникнення техногенних надзвичайних ситуацій; проводити необхідну експертизу проектів створення виробничих і інших об'єктів, ліцензувати діяльність, зв'язану з їх будівництвом і безпечним функціонуванням; удосконалювати конкретні технологічні процеси і підвищувати їхня надійність; створювати ефективні системи технологічного контролю і попередження аварійних ситуацій; упроваджувати засобу, спрямовані на усунення причин і самих небезпечних явищ [8].
Завантажити реферат