ТрансільванІя

Сьогодні в багатьох уявах Дракула - елегантний вельможа, одягнений у фрак з холодним дотиком рук, незвично виступаючими кликами і поглядом блискучих очей, від якого спиняється кров. Таким його змальовують автори романів та режисери фільмів жаху, копіюючи “безсмертний” твір ірландця Брема Стокера, написаний століття тому. Однак образ графа-вампіра мало в чому схожий на свій прототип-людину, яка існувала насправді.

В романі Стокера дивним чином переплетені дійсні факти з вигадкою і повною нісенітницею. Наприклад сам Дракула тут виступає трансільванським графом з давнього секлерського (сейкельського) роду, його замок знаходиться поблизу “поштового містечка” Бистриця за ущелиною Борго. Є тут і інші фантастичні подробиці: саксонці проживають виключно на Півночі Трансильванії, а волохи виключно на Півдні, край, в якому знаходиться Бистриця, безпосередньо межує з Буковиною, племена угрів наслідують бойовий дух ісландців (!?), а, переселяючись до Паннонії, зустрічають у Трансільванії племена гуннів Атілли (давно зниклі) і сейкелів, які розбивають Угрів і Гонфоглалаша (!) (Гонфоглалаш з угорської завоювання Вітчизни).

Хтось скаже, що це, мовляв, тільки художній твір, але ж яким треба бути невігласом, щоб написати таке. На превеликий жаль більшість незнайомих з історією Трансільванії читачів роману впевнена у дійсності цих “фактів”. Насправді розповідь Стокера тільки політ авторської фантазії. Трансільванія не якась там окрема країна, а лише складова частина Угорського королівства, воєводство, Бистриця не “Поштове містечко”, а одне з найвідоміших міст Трансільванії, одне з тих семи, які складають німецьку назву краю – Зібенбурген (Семиграддя), Борго не ущелина, а гірський перевал, а також одноіменне містечко; саксонці жили не тільки в окрузі Бистриці на Півночі, але й заселяли увесь Південь Трансільванії. Нарешті граф Дракула зовсім не граф, а воєвода Валахії, країни, що розташувалась між Південними кордонами Трансільванії і Дунаєм, за національністю він був волохом і аж ніяк не секлером. Але хто ж такий цей оповитий таємницями Дракула, і звідки таке чудернацьке ім’я? На поставлене запитання неможливо відповісти, не розповівши історії його предків і країни якою вони правили.

Справжнє ім’я Дракули – Влад, було дано йому при охрещенні. Він був п’ятим представником династії воєвод Валахії з таким ім’ям. Засновником династії був Басараб син Татамера, знаменитий тим, що вперше добився незалежності Придунайської Валахії від угорського королівства (хоча й ненадовго). У 1330 р. для приборкання непокірного вассала у похід вирушив сам король Карл-Роберт, але потрапив до пастки, влаштованої Басарабом. Тільки відвага Деже Гейдерварі тоді спасла королю життя. Сам Гейдерварі загинув від стріл Волоських лучників. Декілька років по тому угорці приборкали Басараба і той був змушений віддати своїх кревних родичів в заручники королю. Деякі знавці волоської історії стверджують, що заручниками були Богдан (згодом засновник Молдавського князівства), його брат Юга (предок Мараморошських родин Дунка і Ман), далі серед них ніби були брати самого Басараба: Ніколае, Максім, Сенеслау, Міхай і Карачон – предки відомих у нас в Закарпатті родин (Ілошваі, Долгаі, Петроваі, Комлоші, Ліпчеі, Горзо і Кішвафалуші). Як би там не було, але значення Валахії зросло. Про це свідчать родинні стосунки династії Басараба з правлячими династіями балканського півострова (Болгарія, Сербія, Боснія, Візантія). Волоські воєводи неодноразово ставали свояками також і угорських королів. Єлизавета, дочка Олександра І і онучка Басараба І, була видана за Владислава Опольського, племінника Єлизавети старшої, королеви Угорщини. До речі, Владислав Опольский пізніше був князем Галіції і палатином Угорщини.

Початок першого правління Дракули. У Молдові Влада Дракулу зустріли приязно, не зважаючи на султанський гнів, котрий міг призвести до війни з Османською Портою. Безтурботне життя при молдовському дворі однак дуже скоро скінчилось. В 1451 р. боярська опозиція вбила Богдана ІІ. Влад разом зі Стефаном ( в майбутньому Великий ІІІ), сином Богдана, тікають до Трансільванії. Тікаючи сюди, Дракула добре розумів, що з’явившись у “вотчині” регента Гуняді міг поплатитись життям і за свої гріхи, і ще за батькові. Регент однак зустрів втікачів приязно і надав усю необхідну допомогу. Розрахунок Гуняді був надзвичайно точним. Зі свого і попередників досвіду він розумів, що волоський воєводич неабиякий козир у Балканській політиці. Воєвода Влад IV (син Дана) мав колись оступитись і зрадити. Так і сталося. У 1452 році Влад IV забажав стати володарем замку Фогараш і прилягаючих земель на тій підставі, що угорські королі завжди давали право зверхності над цією територією. Тепер замком володів Гуняді і такі закиди воєводи йому не сподобались. Воєводу це не спинило і в 1456 році він перейшов до дій, тобто спустошив саксонські села на півночі Трансільванії. Гуняді у відповідь вирішив прибрати Влада IV і посадити на трон у Тирговищі Влада Дракулу. Вторгнення у Валахію однак довелось відкласти через приготування до нової битви з турками. Відправляючись на битву, Янош Гуняді довірив Дракулі управління Південними районами Трансільванії. Після перемоги над турками під Бєлградом 1456 року у нього з’явилась можливість допомогти своєму ставленику. До Валахії були послані емісари, які підготували заколот і вбили Влада IV, коли Дракула підійшов з військом до Тирговища. Так почалися вісім років першого правління Влада V, Дракули (1456-1462).

Як ми вже знаємо, перше правління Влада V Дракули розпочалося з вбивства його попередника Влада ІV, а це погана прикмета, яка не віщувала новому правителю нічого доброго. Навіть якби й хотів Дракула правити спокійно, то все рівно на заваді йому стали б різні доленосні обставини та політичні фактори. З одного боку, угорський король, його радники і трансільванські саксонці, з іншого - Османська Порта і боярська опозиція Валахії заважали нормалізації життя у цій Богом забутій країні. Не знаючи усіх цих причин і чинників, важко було б збагнути жорстоку поведінку волоського воєводи, яка стала “притчею во языцех” ще за його життя.

Першим відомим кроком Дракули після вступу на престол у Тирговищі був лист, датований 6 вересня 1456 р., в якому воєвода запевняє угорського короля Ласло V-го у власній вірності, обіцяє дружбу трансільванським саксонцям й головною ціллю свого правління оголошує боротьбу з турецькими агресорами. (Дуже цікавим є факт, що у даному листі Дракула іменує себе володарем трансільванських провінцій Фогараш і Омлаш).

Так, Дракула усією душею ненавидів турків, але роки, проведені у полоні при дворі османського султана, стали йому у пригоді і багато чому навчили. Наприклад, усі найважливіші справи він звик вирішувати сам, у більшості випадків ставав на чолі війська, подаючи воїнам власний приклад хоробрості і винахідливості.

Як згадує грецький хроніст Калкондулос, Дракула оточив себе тілесною стражею, що свідчить про недовіру воєводи до своїх підданих і особливо бояр, прихильників клану Данєшті. Боярська опозиція, що не бажала мати сильного правителя, час від часу влаштовувала заколоти, один з яких, очолений Альбу Великим, був дуже жорстоко придушений Дракулою. Ці події знайшли відображення у німецько-саксонських переказах середини ХV століття й навіть були віддруковані у 1500 р. у місті Страсбург з відповідними ілюстраціями. Видрукована історія виглядає приблизно так. .Воєвода, бажаючи помститись боярам, запрошує усіх знатних бояр і дворян до своєї резиденції, потім задає усім підступне запитання про те, скількох вони пам’ятають правителів, що керували до нього. Ніхто не пам’ятав точного числа воєвод, одні називали п’ятдесят, інші – тридцять. Тоді Дракула сам дає відповідь й називає сімох представників свого тільки роду. За неправильні відповіді п’ятсот бояр було посаджено на палі. На думку істориків, ця цифра була дещо меншою, а саме п’ятдесят чоловік було посаджено на палю. Існують версії і про двадцять тисяч страчених (Міхаел Бегейм). Скоріш за все, точне число жертв було невідоме і їх число збільшувалось пропорційно віддаленості того чи іншого регіону від місця події. Подібні провини Дракули згадує у своїх записах також його прямий потомок Міклош Олаг, архієпископ Естергомський. Згодом процедура саджання на кіл стала для Дракули улюбленим способом страти, через що його прозвали Цепешем у себе на батьківщині, Казіклі в Туреччині, Коробогузо в Угорщині.