З М І С Т
Вступ
1. Державний лад Київської Русі
2. Основні джерела права Київської Русі
3. Право Київської Русі
1) Право власності
2) Зобов¢язальне право
3) Спадкове право
4) Шлюбно-сімейне право
5) Кримінальне право
6) Процес
Заключення
Література
В С Т У П
Формування світогляду людини залежить від багатьох факторів: соціальних, психологічних, політичних, індівідуальних якостей характеру та мислення особи, його культурного розвитку та культурного оточення, - перелік можна подовжати. Але дуже значну роль в цьому процесі вдіграє знання своїх коренів, історії свого народу, своєї держави. За відомим присловом російського поета О.С.Пушкіна, пошана до минулого є тою рисою, що відрізняє освіченість від дикунства.
Тому й для формування особистого та професійного світогляду правознавця так необхідне вивчення не тільки загальної історії своєї країни, але - історії у зрізі еволюції становлення державності. В процесі розвитку держави як наслідок суспільних взаємовідносин, які потребують універсального врегулювання, виникає право. Держава і право невід¢ємні одне від одного, вони розвиваються у тісній залежності між собою, тому історія розвитку держави містить у собі й історію розвитку державного права.
В процесі вивчення історії держави та права виявляються певні закономірності, визначаються причинно-наслідкові зв¢язки тих чи інших явищ правової сфери чи державного розвитку; все це дає змогу усвідомити на глибинному рівні весь процес історичного розвитку, певною мірою відчути себе частиною своєї землі, свого народу, свого світу. А крім того, це стимулює такі необхідні в роботі правознавця навички, як логіка, вміння аналізувати та створювати висновки, кваліфіковано обгрунтовувати власну точку зору та ін.
Історія Української держави, як і багатьох інших держав світу, походить з далеких глибин минулого. Первісно-общинний лад змінився родо-племінним, потім племена об¢єднувалися між собою, створюючи подобу єдиного суспільства. З поширенням в усі суспільно-економічні сфери елементів феодального ладу та змінами в керуванні племінами, союзи перетворилися у князівства. Найсільнішим був розвиток племінного союзу полян, які оселяли територію середнього Придніпров¢я, з центром у Києві, де згодом створилася перша східнослов¢янська держава, Київська Русь. Поступово вона зміцнювалась, зростала, розвивалася й перетворилася в могутнішу в регіоні феодальну державу.
На розвиток політичної та правової думки Київської держави значний вплив мали різні течії суспільно-політичної думки Візантії, ортодоксальна і синтетична, що поєднувала у собі античну культуру й християнство.
Залишивши по собі багату культурну, історичну, правову спадщину, Київська Русь створила міцний фундамент для розвитку сучасної Української держави, а пам¢ятки правової системи з часів давньокиївської держави в значній мірі вплинули на створення та формування української правознавчої науки.
1. Державний лад Київської Русі
Різні історичні джерела не завжди мають єдину думку стосовно визначення форми державного устрою Київської Русі, але найбільш популярне з них - ранньофеодальна держава, суспільна та політична організація якої грунтувалася на владі правителя, “князя”, та народних зборів, “віча”.
На ранніх етапах становлення Київської держави, коли вона складалася з об¢єднаного союзу племін, в кожному з племін існував свій власний князь, - тобто, влада була децентралізованою, не було створено монолітної структури держави, а отже неможливо було ефективне керування державою. Процес об¢єднання всіх давньоруських земель в одній державі затягнувся на сто років і відбувався протягом усього Х століття. Цей історичний період ще іноді називають “періодом феодальної роздрібленості”. У 988 р. при князюванні київського князя Володимира Великого була проведена адміністративна реформа, яка ліквідувала місцеві княжіння і замість цього ввела новий адміністративний поділ Русі на області довкола міст, куди київський князь почав призначати своїх намісників, насамперед своїх синів, що породило дінастичний принцип правління.
Князі Київської Русі належали до роду Рюриковичів й мали варязьке походження. Князі спиралися на силу своїх дружин та підтримували авторітет влади за допомогою зброї; а з впровадженням Володимиром Великим християнської релігії поширювався погляд на божественне походження князівської влади.
Династія Рюриковичів володіла ексклюзивним правом на княжіння. Порядок переходу княжої влади у спадщину не регламентувався жодними нормами. Не визначив цей порядок і Ярослав Мудрий, після смерті якого почалася боротьба за престол. Перші київські князі мали необмежену владу. Джерелом їхної могутності була одноосібна влада та військова сила. Сильної князівської влади бажали широкі кола громадськості: літописці з особливою пошаною і гордістю згадують імена могутніх князів Святослава, Володимира; їх називали Великими Князями, але це не був офіційний титул, як згодом у Литві.
При князях у Київській Русі існувала боярська дума (рада), що виконувала функції співробітництва громадськості з князем. Спочатку дума складалася з представників княжої дружини, які допомогали князеві керувати державою. Потім до ради увійшли “кращі представникі” боярських родів. Але жодних постанов, які б регулювали правила та вимоги входження у раду, не було. В основному це визначалося місцем особи у громаді та волею князя. Проте боярська дума не стала постійним дорадчим органом, хоча князі розуміли, що ігнорування ради може призвести до кризи в суспільстві, що неодноразово й траплялося.
Хоча князі Київської Русі сприймали всю державу як свою власність, вони мусили зважати на думку громади, яка була представлена вічем. Як орган суверенної влади, віче виникло раніше за князівство. Це була всенародна рада, у який брали участь не тільки бояри, а й усе населення. Інколи керівну роль у вічі грали соціальні низи, але частіше на віче впливали визначні бояри або міщани, які використовували народні зібрання у своїх інтересах. Постійного складу віче не мало, сходилися на нього люди, які були поблизу, тому й збиралося воно, як правило, на заклик випадкових провідників. Проте у виняткових випадках віче скликалося за наказом князя – тоді, коли виникала потреба у підтримці народних мас або для повідомлення народові про визначну новину. Впорядкованого голосування на вічі не було: свою думку учасники висловлювали окриками.
Справи, які вирішувало віче, були дуже різноманітними: обирання нового князя (у додинастичний період князювання), складання з князем угоди (ряду), схвалення рішень князя, зокрема, про воєнний похід; воно також висловлювало свої думки щодо управління, суду тощо. Із зміцненням княжої влади наприкінці Х-першій половині ХІ ст. віче занепало, але відновилося у другій половині ХІ ст., коли почалася боротьба за владу.
Завантажити реферат