5) Кримінальне право
За “Руською правдою” поняття злочину трактувалося як “обида”, незалежно від того, чи то було нанесення матеріальної, фізичної або моральної шкоди. Особливо тяжким злочином вважалося посягання на князівську владу, яке проявлялося передусім у повстаннях. Велику увагу приділяли майновим злочинам: крадіжкам (татьба), підпалові, пошкодженню рухомого майна тощо. До злочинів проти особи належали вбивство, побої, образа, виривання бороди або вусів.
Суб¢єктом злочину могла стати будь-яка людина, крім холопа. За дії холопа відповіав його пан. Система покарань була проста і м¢яка. Найсерйознішими покараннями вважалися потік і розграбування, коли майно злочинця підлягало конфіскації, а винний виганявся з общини або перетворювався в холопа. Найпоширенішими були грошові покарання – віра і продажа. Перша стягалася на користь князя за вбивство у розмірі від 5 до 80 гривен, а друга – за інші злочини у розмірі від 3 до 12 гривен. За заподіяне важке каліцтво, за вбивство невірної жінки стягували піввіри. Відома й так звана дика віра, яку сплачувала верв, на теріторії якої знаходили вбитого, а вбивцю не вдавалося розшукати. Смертна кара як вид покарання за злочини у “Руській правді” не записана, але літописи свідчуть, що вона застосовувалася за виступи проти феодальної влади і зраду князя. Так, організатори й учасники повстання проти князівської влади (70 осіб) були страчені через повішання князем Ізяславом у 1068 р. За злочини, що належали до компетенції церковного суду, застосовувались епітімії (покаяння), калічницькі кари (осліплення, відрізання носу, вух), тюремне ув¢язнення.
Вікового обмеження для кримінальної відповідальності не зафіксовано у “Руській правді”, не існувало поняття осудності, але було відоме поняття співучасті. Щоправда, проблема співучасті вирішувалася доволі просто: всі співучасники злочину відповідали порівну, розподіл функцій між ними не передбачався.
6) Процес
Староруське право не знало чіткого розмежування між кримінальним і цивільним процесом, хоча деякі процесуальні дії (гоніння сліду, звід) могли застосовуватися тільки за кримінальними справами. У будь-якому випадку і за кримінальними, і за цивільними справами застосовувався змагальний (обвинувальний) процес, при якому сторони були рівноправними. Обидві сторони у процесі називалися позивачами.
Специфічною процесуальною формою досудової підготовки справи було гоніння сліду, тобто пошук злочинців за його слідами. Якщо слід приводив до житла конкретної особи, вважалося, що він і є злочинцем. Якщо слід приводив до сільської общини, відповідальність несла верв. Якщо слід загубився на великій дорозі, на цьому пошук припинявся. Судовими доказами були покази свідків, котрі поділялися на відоків (очевидці) і послухів (які чули про дану подію), ордалії (суди божі), тобто – випробування залізом і водою, а також присяга (рота), яка застосовувалася у випадках, коли інших доказів не було. Іноді мали доказове значення зовнішні ознаки і речові докази. Так, наявність синців була доказом побиття. При крадіжці істотне значення мало знайдення викраденого.
Дослідники вважають, що у церковному суді застосовувався, крім змагального, інквізіційний (слідчий) процес з усіма його атрибутами, в тому числі й з тортурами.
У Київській державі не було спеціальних судових органів. Судові функції виконували представники адміністрації , куди входив і сам князь. Проте існували спеціальні посадові особи, які допомагали у здійсненні правосуддя (наприклад, вірники, що збирали кримінальні штрафи за вбивство). Судові функції виконувалі й церковні органи (митрополіт, єпископи, ігумени). Існував також вотчинний суд – право феодала самому судити залежних від нього людей. Судові повноваження феодала становили невід¢ємну частину його імунітетних (від лат. іmmunitas – звільнення, свобода) прав. Одна з статей Короткої редакції “Руської правди”, на думку дослідників, вказує на існування, окрім княжого, ще й общинного суду.
Такий у загальних рисах огляд правової системи Київської держави.
З А К Л Ю Ч Е Н Н Я
Формування української державності тісно пов¢язане з розвитком цілого комплексу чинників, насамперед державних структур самої Київської Русі, спільної релігії, економічних, культурних зв¢язків тощо. Можна виділити декілька найголовніших з них.
Першим, очевидно, буде становлення державних структур. Другим важливим фактором, що сприяв як об¢єднанню Київської Русі і перетворенню її на могутню феодальну державу, так і посиленню політичної влади володаря, було введення христянства на Русі, яке принесло не тільки нову релігійну систему, яка дозволила зміцнити етнічну єдність населення держави, але й встановила нові культурні звичаї, принесла багатий зарубіжний досвід з питань державності, політики й права, бо візантийська правова система є нічим іншим, як вдосконалене римське право. Крім того, на розвиток слов¢янської державності значно вплинула політична діяльність видатних князів – Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, та ін.
Законодавство у Київській Русі з¢явилося дуже давно, ще з часів ранньофеодальної держави. За князювання Ярослава Мудрого був створений перший збірник законів “Руська правда”, який згодом доповнювався іншими князями; таким чином, всього склалися чотири редакції “Руської правди”.
Головним джерелом “Руської правди” було звичаєве право, що своїми початками сягало родоплемінних часів. Норми звичаєвого права в окремих випадках доповнювалися князівськими постановами, а також практикою судових вироків.
Правові поняття того часу були вже досить високо розвинені. Завжди визначався публічний характер злочину: винуватець повинен був компенсувати завдану шкоду скривдженому, а також нести покарання за зневагу права. Оцінювати провину можна було, беручі до уваги не тільки розмір шкоди, а й особистість винного і його наміри. Тодішнє законодавство мало яскраво виражений соціальний характер: панівні класи забезпечувалися правовою охоронною значно краще, ніж інші верстви населення (за вбивство княжого боярина кара була вдвічі вищою, ніж за вбивство простої особи). Незначні зміни на користь соціальних низів відбулися тільки після повстання в Києві у 1113 р. У системі передбачених покарань на першому місці стояли грошові, навіть, за вбивство можна було б відкупитися грішми. Також “Руська правда” значну увагу приділяла економічним відносинам, зокрема торгівлі.
З еволюцією держави еволюціонувала й правова система, що поступово відображено у пізніших редакціях “Руської правди”, які розширювали та доповняли, а іноді й відозмінювали первісні закони. Так, наприклад, якщо в цілому Коротка редакція “Руської правди” присвячена судовій владі, визначенню норм карного, цивільного і процесуального права, то у Розширеній редакції вже деталізуються права приватної власності, зокрема, права власності у сім¢ї, право спадкування та інші; піддаються більш конкретному висвітленню та формулюванню норми карного та цивільного права.
Завантажити реферат