Сили противників були майже однакові: бл. 100.000 чоловіка і 100 гармат мали поляки, бл. 118.000 мав Хмельницький, але в тім числі було коло 40.000 слабо озброєних повстанців-селян, які часто тільки заважали діям. Слабістю польського війська був його величезний обоз: до 100.000 возів з винами, припасами, посудом, одягом панів. На кордоні Поділля та Волині, під Пилявцями, 23 вересня 1648 року польське військо було розбите, 80 гармат і десят- ки тисяч возів забрали козаки. Цю здобич оцінювано на декілька десятків мільйонів злотих.
Польське військо тікало на захід. За ним ішли козаки. Вони здобули Збараж, Вишневець, Броди і 8 жовтня підступили під Львів.
Богдан Хмельницький обложив Львів, але задовольнився оку- пом у 200.000 червінців та крамом на півмільйона червінців і рушив на Варшаву. Рух Хмельницького викликав великі селянські по- встання в Галичині й на Волині. Селяни палили замки, палаци, вбивали шляхту. Хмельницький не врахував значення цих повстань і не використав їх.
Не зважаючи на погром польської армії, Хмельницький вважав, щоФ воює він не з державою, не з королем, а зі шляхтою. Він ви- слав до Польщі послів з вимогою обрати на короля брата Владисла- ва IV — Яна-Казіміра. Неясно, чому наполягав він на кандидатурі цієї обмеженої, малоінтелігентної людини. Новому королеві Хмель- ницький ставив умови: амнестія для всіх, хто брав участь у війні, залежність гетьмана лише від короля, скасування церковної унії, поновлення козацьких прав, збільшення реєстру козаків, право ви- ходу на море, територіяльна автономія України.
Чекаючи на відповідь, Хмельницький зупинився в Замосгі, де й дістав вісті обФрання на короля Яна-Казіміра. Причину, яка спи- нила рух Хмельницького на Польщу, тлумачиться по-різному. На- самперед — військо було втомлене, серед нього ширилися хворо- би, стояла вже пізня осінь, і похід серед ворожого польського насе- лення був дуже небезпечний; полковники відрадили Хмельницькому йти далі. З другого боку шанси Польщі значно піднялися, бо в жовтні 1648 року підписано в Мюнстері мир, який закінчив ЗО-літ- ню війну, і Австрія, союзниця Польщі, могла діяти по її боці. Але головним було те, що Хмельницький ще не мав на меті нищити Польщу, він хотів лише встановити там уряд, який виконав би домагання козаків. Полковник Силуян Мужиловський писав, що король Ян-Казімір до обрання обіцяв Богданові «бути руським ко- ролем» і підтвердити все, що козаки «через шаблю узяли».
На бажання короля Хмельницький залишив Замостя і рушив до Києва.
ВІД ПОВСТАННЯ ДО ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ
На Різдво 1649-го року Богдан Хмельницький тріюмфально в'ї- хав до Києва. Його зустрічали, як героя-визволителя України з польської неволі, як нового Мойсея. Єрусалимський патріярх Паї- сій, митрополит Київський Сильвестер Косів, духовенство, профе- сори Києво-Могилянської Колегії, спудеї влаштовували пишні акти, виголошували панегірики. В Києві чекали посли Молдавського та Волоського господарів і Семигородського князя.
Перебування в Києві відіграло велику ролю в формуванні пси- хології Богдана Хмельницького, Розмови з патріярхом і київською елітою відкрили йому очі на те, що сталося в Україні. Він збагнув, що то було не повстання селян проти панів, не помста магнатам за сваволю та утиски народу, а велика війна за незалежність України, за створення держави. Перемоги під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями, переможний похід до Замостя створили нову ідеологію українців: вони зрозуміли свою вагу, свою силу. До війська Хмель- ницького, як згадано вище, переходило багато спольщених укра- їнців-шляхтичів, людей з широкою освітою, які сприяли створен- ню державницької ідеології Богдана.
У лютому 1649 року, коли Хмельницький був у Переяславі, при- їхали до нього посли від короля Яна-Казіміра. Хмельницький роз- мовляв з послами не як ватажок повстанців, а як володар України.
«Виб'ю з лядської неволі руський народ увесь! — казав він. — Перше я за свою шкоду і кривду воював, тепер буду воювати за на- шу православну віру. . . Поможе мені в тому чернь уся — по Люб- лин, по Краків, і я її не відступлю, бо це права рука наша, щоб ви (польські пани), знищивши хлопів, і на козаків не вдарили. Буду мати тисяч 200, 300 своїх, орду при тім . За границю війною не піду, шаблі на турків і татар не підійму. Досить маю в Україні, По- діллі і Волині тепер. . . у князівстві моїм по Львів, по Холм і Га- лич»."
Таку широку програму розгорнув Богдан Хмельницький перед польськими послами у 1649 році. Властиво, цю програму зберіг він до кінця свого життя.
Серед послів був сенатор, воєвода Брацлавський, а пізніше і Київський — Адам Кисіль, один із найвидатніших українських патріотів та політичних діячів XVII століття. Він походив з волин- ської шляхти, був одним із найзаможніших магнатів та провідником непокозаченої православної шляхти і виступав в соймі та в сенаті в обороні українського народу і православної віри. Але він був противником повстання і вважав, що між Польщею та Україною можна знайти компроміс. Кисіль не раз брав участь як представник Польщі в переговорах з козаками. За відданість інтересам України польська шляхта вважала його «зрадником». «Я майже зів'ялий, ввесь умучений і на здоров'ї скалічений, — писав Кисіль Хмель- ницькому в 1651 році, — три роки ганяю . від сойму почавши, досі постійно зношуся з королем, щоб кров християнська не ли- лася, щоб остання частина народу нашого козацького не згинула». Так характеризував він свою діяльність з першого року повстання Хмельницького.
В особах колишніх друзів Хмельницького і Киселя стали один проти одного патріоти, віддані Україні діячі, бо йшли вони різними шляхами і розділяла їх різниця ідеології і тактики.
Перед Хмельницьким стояло тяжке завдання. Боротися з Поль-- щею своїми лише силами Україна не могла, бо Польща не тільки мала великі власні військові сили, але й була багатою державою, що могла користатися найманим військом. Татари виявили себе як ненадійні союзники, які грабували населення і виводили ясир. Отже треба було шукати інших союзників.
У перших же місяцях повстання 1648 року Хмельницький мусів звернути увагу на Московщину. З 1647 року між Москвою і Поль- щею існував оборонний союз, спрямований проти Криму, але по- скільки татари стали союзником Хмельницького, московсько-польський союз міг обернутися проти України. Богдан Хмельницький щоб не допустити спільного виступу Польщі та Московщини проти України, ще в 1648 році радив цареві Олексієві, скориставши з на- годи, зайняти Смоленськ і заявити претенсію на польський престіл." Ідею союзу з «одновірною» Москвою підтримував і патріярх Паїсій. Ще гостріше стало питання про цей союз у 1649 році, коли Хмель- ницький готувався до нової війни з Польщею. Силуян Мужилов- ський, український посол до Москви, пропонував цареві на початку того року окупувати Сіверщину, щоб забезпечити Україну з пів- ночі, просив хоч би дипломатичної інтервенції для захисту прав Православної Церкви в Речі Посполитій, але Москва не допомогла Україні."
Завантажити реферат