З Переяслава поїхали московські посли по Україні. приводити до присяги людність. Справа ця виявилася складною. В Києві мит- рополит Сильвестер Косів заборонив усім підлеглим йому людям присягати. Відмовилися присягати полковник Богун, Кропив'янський, Полтавський, Уманський, Брацлавський полки, Чорнобиль тощо.
У березні 1654 року посольство від України в складі військового судді Самуїла Зарудного та полковника Павла Тетері з почетом прибуло до Москви. У Москві бажали, щоб приїхав сам Богдан Хмельницький, але він не поїхав. Посли везли акредитивні грамоти від гетьмана, «Статті» (т. зв. 23 статті), текст Зборівського договору та низку листів. Оригінали цих документів не збереглися. Зберег- лися лише московські переклади.
У грамоті гетьман виступає, як репрезентант «Руської Держа- ви», і це виразно підкреслює, що вона не перестала існувати й після Переяславської угоди. «Статті» дійшли до наших часів у зіпсова- ному вигляді і, очевидно, були переставлені. Не зважаючи на це, видно, що основна їх ідея — встановлення таких міждержавних відносин між Україною і Москвою, при яких за Україною застері- гається державна самостійність — зовнішня і внутрішня.
На грамоту гетьмана та «23 статті», що їх А. Яковлів вважав за проект договору, цар дав послам відповідь, яка була ратифіка- цією договору. Таким чином, статті проекту, царські резолюції й жалувана грамота «становлять повний текст договору 1654 року», — писав А. Яковлів, Тож по сутті це був не Переяславський, а Мо- сковський договір, укладений на підставі Переяславського.
В історичній науці і до цього часу нема сталої думки щодо ха- рактеру Переяславського договору. Сучасники вважали, що це був договір, який жадною мірою не порушував суверенних прав Укра- їни. Першими зрозуміли це в Москві, для якої Україна була окре- мою державою. В «Статейному списку» Бутурліна протиставляться — «Московское государство й Войска Запорожского Украйна». За- ява московського уряду про те, що Ян-Казімір «клятву свою на чем присягал, переступил, а подданьіх свонх, вас. . . тем от подданства учинил свободньіми», потверджує, що московський уряд визнавав Україну в момент укладення договору свобідною державою."
Треба мати на увазі, що поняття «підданий» у XVII ст., не озна- чало «підданого» в сучасному розумінні: так називали царів, воло- дарів держав, що вступали в договірні відносини з Москвою, шу- каючи у неї протекції. Піддані в сучасному значенні слова в XVII ст. називалися «холопами» до бояр та князів включно. За Петра І слово «холоп» замінено словом «раб», і лише Катерина II в 1786 ро- ці заступала його терміном «верньій подданньій».
В офіційному советському виданні документів, що стосуються до Переяславської угоди, вміщено 10 листів Хмельницького, в яких просив він московський уряд допомогти в боротьбі з Польщею. Май- же всі ці листи редактори називають проханнями про «включение Украйни в состав России» (т. III, стор. 195) або про «воссоедине- ние» (т. II, стор. 132, 177; т. III, стор. 364, 365, 381).
Аналіз цих документів показує щось інше. В деяких листах Хмельницький писав у неясних виразах про своє бажання, щоб цар був для України «государем й царем, яко православное свети- ло» (т. II, стор. 132), або «царем й самодержцем бьіл» (т. II, стор. 177 — 1669 р., З травня). В пізніших документах виразно йде мова про військову допомогу, прийняття «під високу руку» (т. III. стор. 195 — 3652 р., 21 лютого), «під кріпку руку» (т. III, стор. 364 — 1653 р., сер- пень), «ратню руку помочі» (т. III, стор. 365 — 1653 р., серпень) і т. ін.
Московський уряд вважав, що договір з Україною був дійсний тільки за життя Богдана Хмельницького, і поновлював його з кож- ним наступним гетьманом, дещо змінюючи, але завжди називаючи акт 1654 року договором. Навіть Петро 1 писав у наказі 1722 року, утворюючи Малоросійську Колегію: « . . . чинить . . . как определено в помянутьіх Хмельницкого договорах». Якщо так розуміли акт 1654 року навіть у XVIII ст. — е логічним, коли стольник Хлопов писав у 1663 році: «в Малороссийском государстве»," а в далекому Пекіні року 1770 на нагробку українського ченця викарбувано: «ро- дом из Королевства Малороссийского, полка Ниженского»."
В Україні твердо знали, що Переяславсько-Московський дого- вір не позбавляв ії суверенних прав. Договір цей зафіксував союз з Московією на добровільних засадах, звільняв Україну від під- леглости Польщі.
Року 1655 Богдан Хмельницький казав польському послові, Ста- ніславові Любовицькому: «Я став у ж е паном всієї Руси і не від- дам її нікому». Тут характеристичний вираз «уже», себто після до- говору з Москвою. Доказом незалежности України були ті численні союзи, що їх укладала вона після 1654 року з різними державами."
Поняттю про Українську державу відповідали нові титули, з якими зверталися до Богдана - іеяьницького: його називали — «Гетьман з Божої милости», «Государ», «Зверхній владця», «Зверх- ній властитель», «нашої землі Начальник і Повелитель» (так нази- вав митрополит Сильвестер Косів). 1657 року в листах до госпо- даря Волощини Богдан Хмельницький називав себе «Сіетепііа сіі- уіпа Оепегаііа Оих Ехегсіітп 2арогоуіеп5і вит», а в листі до кур- фюрста Брандебурзького — «Оих СоЬогІшп 2арогоуіепзі вит». Іван Виговський у розмові з московськими послами казав: «Як цар у своїй землі, так гетьман у своїм краю князь або король». Як нале- жало дружині монарха, гетьманова Ганна Хмельницька мала свій двір; її штат складався із знатних жінок. Вона сама видавала уні- версали. її універсал Густинському манастиреві 22 липня 1655 року підписаний — «Гетьманова Анна Богданова Хмельницька» з пе- чаткою та родовим гербом «Абданк».
Традиція щодо характеру Переяславсько-Московського договору залишалася в Україні довгий час. Пилип Орлик у «Виводі прав України» дав блискучу характеристику Переяславської угоди: «Найсильнішим і найнепереможнішим аргументом і доказом суве- ренности України — урочистий союзний договір, заключений між царем Олексієм і «станами» України. . . Цей такий урочистий і до- кладний трактат, названий вічним, повинен був, здавалося, на- завжди установити спокій, вольнос-гі й лад на Україні»."
Сучасники чужинці добре розуміли нове становище України. Вже 16 березня 1654 року польський шляхтич Павло Олекшич пи- сав полковникові Богунові: «Хмельницький, бувший вашим това- рщііем, нині став вашим паном». Для Польщі козаки перестали бути «збунтованими рабами», і вона почала шукати шляхів для замирення з Україною. Року 1655 звернулася вона за підтримкою до Криму. Посол польський сказав ханові, що Богдан Хмельниць- кий будує «осібну державу», яка буде могутньою та небезпечною сусідкою Криму. Року 1656 польські дипломати переконували Семи- городського князя, що Богдан Хмельницький, «маючи владу над усіма руськими землями, стане монархом, що матиме 100-тисячну армію»."
Так розуміли становище України після 1654 року політики. Шведський король Карл-Г устав IV писав Хмельницькому в 1656 році: «Ми знали, що між Великим князем Московським і народом Запорізьким зайшов певний договір, але такий, що полишив свободу народові цілою і непорушною». Французькі урядові кола вважали, що Переяславський договір потрібний був Україні як тим- часовий перепочинок у боротьбі з Польщею, що мета Хмельниць- кого — бути володарем України." 1657 року посол австрійського цісаря, архиспископ барон Парцевич, вітав Богдана Хмельницького та його «вельможних і славних радників, що становлять цю славну й войовничу республіку»." Дійсно, бачимо низку договорів різних держав з Україною, як повноправною, незалежною державою.
Завантажити реферат