Педагогічна оцінка (аналіз) уроку фізичної культури як спосіб підвищення його ефективності

Педагогічна оцінка (аналіз) уроку фізичної культури як спосіб підвищення його ефективності

Складовою частиною навчально-виховного процесу є контроль учите­лем власної діяльності та діяльності учнів на кожному уроці. Тільки осмислюючи й оцінюючи результати цієї діяльності, можна вносити необ­хідні корективи у свою працю, підвищувати якість уроків і педагогічну майстерність учителя загалом.

Отже, володіння методикою педагогічного аналізу уроку є обов'язко­вим компонентом професійної кваліфікації фахівців із фізичної культури і запорукою підвищення його результативності.

Спостереження та аналіз уроку — це складний процес, який вимагає певних знань, умінь і навичок тримати в полі зору всі сторони навчально-виховної діяльності. Побачене необхідно одночасно осмислити й оцінити з позицій доцільності рішень у певних обставинах, намітити рекомендації тому, хто проводить урок.

Для формування висновків і пропозицій треба готуватися, спеціально вивчаючи при цьому документи планування та готуючи протоколи спостере­ження до його початку.

Аналіз уроку може бути повним або частковим. За повного аналізу охоплюються всі його компоненти, нюанси і весь зміст уроку. Предметом часткового аналізу є окремі компоненти уроку, наприклад: величина і дина­міка фізичних навантажень, методи та методичні прийоми використані вчителем, поведінка учнів, поведінка вчителя, прийоми активізації діяль­ності учнів тощо.

Повний аналіз уроку може переслідувати різну мету, а саме:

• виявлення його позитивних сторін і хиб (щоби закріпити перші Іа усунути другі);

• контроль діяльності вчителя та інспектування;

• вивчення досвіду роботи вчителів;

• оцінку рівня професійної майстерності вчителя. У методичній літературі з фізичного виховання рекомендуються різні схеми аналізу уроків, які загалом представляють один із двох підходів до вирішення цієї проблеми. Перший підхід, який трапляється найчастіше, пе­редбачає аналіз окремих розділів (компонентів) діяльності вчителя й учнів на уроці; другий — орієнтує на послідовний аналіз частин уроку.

Представляємо можливі примірні схеми аналізів.

Схема педагогічного аналізу уроку фізичної культури за окремими його компонентами (розділами) >

І. Загальні відомості. Школа, клас, дата, час, місце проведення, кіль­кість учнів за списком і тих, хто займаються, зайнятість корисною роботою тимчасово звільнених, але присутніх на уроці учнів.

Матеріально-технічне забезпечення та санітарно-гігієнічні умови про­ведення занять (чистота приміщення; стан приладів, їхнє розміщення, установка і прибирання; порядок роздачі та збору інвентаря; нестандартне обладнання, його доцільність і ефективність; безпека на занятті; виховання в учнів бережливого ставлення до інвентаря та обладнання; залучення учнів до підготовки і виготовлення дрібного інвентаря та наочних посібників). Ес­тетична оцінка місць занять та матеріально-технічних умов.

Підготовленість педагога та учнів до уроку. Розробка вчителем змісту знань: відповідність підібраних засобів завданням уроку; доцільність запла­нованої і фактично реалізованої послідовності вправ на уроці.

Підбір методів і методичних прийомів навчання, виховання, організації та оцінки діяльності учнів; їхня цінність із погляду виховання особистості учнів; використання на уроці наочних посібників і технічних засобів навчан­ня, їх повнота і методична цінність.

Підготовленість до уроку помічників, їх попереднє інструктування; успіш­ність діяльності; знання та вміння організаційно-методичного характеру; знання типових помилок і шляхів їх виправлення; уміння страхувати; знання правил ігор, вимог до установки приладів. Якість виконання функцій черго­вими, капітанами команд, суддями.

Доцільність відхилень від намічених завдань і змісту уроку, викликаних умовами і ситуаціями, що виникли у процесі його проведення.

Використання методів організації навчальної роботи і їх поєднань. Спосо­би виконання вправ, що використовувались на уроці. Доцільність вибраних форм розміщення і способів переміщення учнів для виконання чергових зав­дань з погляду забезпечення оптимальних просторових умов роботи (доброї видимості вчителя, зручності виконання вправ, взаємоспостереження під час взаємного навчання й оцінки) та економії часу. Виховна цінність застосованих шикувань і переміщень (для розвитку орієнтування у просторі та часі, вихо­вання естетичних почуттів, уваги, кмітливості і виконавської дисципліни).

II. Тип, завдання і побудова уроку.

Місце уроку в системі занять, доцільність обраного типу уроку, його від­повідність етапові навчання. Чіткість формування завдань і їх доведення до учнів із погляду мотиваційного значення (спонукання учнів до навчання,

подолання труднощів, переконання важливості матеріалу, що вивчається, під­вищення інтересу до уроку). Відповідність структури уроку до його типу, завдань і змісту.

III. Навчальний матеріал (зміст) уроку.

Відповідність змісту і завдань до можливостей учнів, їхнього рухового досвіду. Зв'язок матеріалу уроку із засвоєним раніше. Наявність і своєчас­ність перевірки якості засвоєного, достатності зусиль для усунення виявлених помилок. Забезпечення міцності засвоєння матеріалу. Доцільність і конкрет­ність заданих додому завдань, їх посильність. Дозування фізичних навантажень. Обгрунтованість фізичних навантажень і способів їх регулю­вання з позиції вирішення поставлених завдань.

IV. Методи навчання і виховання.

Уміння вчителя обирати необхідні методи, враховуючи завдання уроку, особливості навчального матеріалу, умови проведення занять, етап навчан­ня, підготовленість учнів, їх вік і стать. Наявність елементів самостійного пошуку і творчих зусиль учнів. Зв'язок навчання і виховання в кожному кон­кретному епізоді та уроці загалом.

Оцінюючи використання методу слова, враховують:

• точність і логіку викладу, його образність, пізнавальну і виховну цінність розповіді;

• чіткість визначення призначення того, що вивчається, переконли­вість обгрунтування вимог до процесу навчання і його результатів, прагнення залучити учнів до пояснення;

• характер і форму запропонованих учням завдань, їхню доцільність і доступність формулювань;

• уміння педагога вести бесіду, спрямовувати обговорення, під­сумовувати;

• доцільність кількості та змісту вказівок, спонукання учнів до твор­чої активності через вказівки, їхню своєчасність, авторитетність, роль у навчанні та вихованні;

• уміння вчителя керувати розбором ігор та інших колективних дій учнів;

• дотримання прийнятої термінології, забезпечення правильних команд і їхнє виконання, уміння варіювати силу та інтонацію голосу, викорис­товувати самопідрахунок, самоприклади, самопроговорювання;

• доступність пояснення техніки;

• об'єктивність усних оцінок, їхню своєчасність і форму виголошен­ня, участь в оцінюванні учнів. Під час використання методів демонстрації оцінюється:

• своєчасність прямої демонстрації, її доцільність і достатність по­вторень, шляхи попередження сліпого копіювання;