Серед молодиків Січової школи, які були кандидатами на церковні посади, велася спеціалізована фізична підготовка військової спрямованості, - "бували випадки, коли одна і та сама особа декілька разів міняла рясу на козацьку зброю". І нерідко священики ставали на чолі козацьких загонів (11). Отже, під час навчання в Січовій школі органічно поєднувалися елементи фізичного гарту, військовий вишкіл з освітньою підготовкою майбутніх лицарів.
Звичайно, одна лише Січова школа не в змозі задовольнити потреби запорізького війська в повноцінному поповненні. На території вільностей запорізьких згідно даних Д.І Яворницького (14) на 1768 рік налічувалось 44 церкви, а за запорізькими звичаями та за звичаями всієї України при кожній церкві відкривалася І функціонувала школа. Таким чином. Січові школи, стоячи глибоко на національних традиціях українського народу, були своєрідними військово-освітянськими навчально-виховними закладами, де реалізувалася прогресивна європейська ідея гармонійного розвитку особистості.
Щодо особливостей цілеспрямованої спеціальної фізичної підготовки, то у козацькому війську не було звичаю проводити систематичну муштру. В цьому слід вбачати волелюбний характер українських козаків. Але все ж. щоб утримувати порядок в куренях війська, великого значення надавали козаки фізичній досконалості. Відомо, що рівень фізичної досконалості не раз був вирішальним чинником, на який зверталась першочергова увага при виборах козацької старшини. Важливе місце також відводилось формуванню в козаків уміння плавати в різноманітних умовах, веслувати, добре маскуватися. Після шкільних занять відводився час для рухливих ігор та забав, В ігрових ситуаціях учні моделювали бойові дії козаків: наступ на ворога, оборону; влаштовували змагання, демонстрували фізичну силу.
Кожну весну вище Дніпровських порогів козаки влаштовували змагання з веслування поперек бурхливої річки. Перемагав той, чий човен фінішував на протилежному березі точно проти місця старту.
Часто проводились змагання з пірнання у воду. Для цього старшина впускала люльку в річку і молоді козаки пірнали, щоб дістати її із дна. Особливо почесно вважалося взяти люльку з річкового піску без допомоги рук: одними зубами і так винести її на поверхню.
Початківцем, піонером запровадження спеціалізованої фізичної підготовки у козацькому війську був Євстафій Ружинський Змолоду Є.Ружинський перебував у Німеччині і Франції, де займався різними науками, зокрема опанував і військову справу. Саме це спричинилося до того, що в історію козаччини він увійшов як реформатор, який і розпочав своє гетьманство з формування воєнної організації козаків.
Ще більшого розвитку цілеспрямована фізична підготовка козацького війська набуває під час гетьманства П.Сагайдачного. Петро Конашевич-Сагайдачний, по закінченні Острозької Академії, пройшов воєнну школу в походах до Молдови та Лівонії (1600-1601 рр.) під керівництвом Самійла Кішки.
П.Сагайдачний, перебуваючи на чолі війська, систематично проводив його реорганізацію, почавши з того, що очистив військо від всяких захожих елементів, що нищили військову дисципліну.
Завівши у війську сувору дисципліну, Сагайдачний почав впроваджувати елементи постійної військової підготовки. Ядром армії при ньому стали вишколені, вимуштрувані полки. 10-лттнс гетьманство, Г.І. Сагайдачною (1611-1621 рр.) спричинилося до того, що Українська козацька армія стала набувати сталого досвіду, у ній почали вдосконалюватися національні традиції військово-фізичного вишколу козаків.
Завдання, які ставили перед козацьким військом війни, вирішувалися за допомогою спеціальних вишколів, імітації фрагментів передбачуваного бою, вдосконалення вміння чітко зводити табір, конати шанці, в чому козаки були неперевершеними майстрами.
Описуючи військову організацію запорізького війська, венеціанець Альберто Віміт говорить: "Ця республіка може уподібнюватися спартанській, . вони (козаки) можуть змагатися зі спартанцями за суворістю свого виховання ." (9, 75).
Козацьке військо мало на озброєнні шаблі, списи, вогнепальну зброю (мушкети, пістолі, самопали, рушниці, артилерію), клепи (бойові молотки), якірці та рогульки, що застосовувалися проти ворожої кінноти. Запорожців сучасники називали "рушничним військом", яке ще на початку XVI століття використовувало запалювальні ракети. Високого рівня досягло і мистецтво ведення бойових дій на воді У козацькому війську не було вузької спеціалізації: залежно від обставин, козаки бували "кіннотниками у степу, стрільцями в горах, моряками у воді" й однаковою мірою володіли "луком, шаблею, списом, а особливо рушницею" (2).
В мирні дні, як правило, козаки свій вільний час присвячували фізичній підготовці: "об'їжджали коней, вправлялися в стрільбі, фехтуванні на шаблях, значне місце серед козацького життя займали промисли: мисливство та рибальство'1 (14). Найулюбленішими розвагами у козаків були рухливі ігри та змагання на силу. витривалість, спритність. Ці своєрідні змагання - герці були улюбленою розвагою серед козаків, де вони "пописувалися" силою тіла і рук у дужанні чи кулачництві, шермі (фехтуванні) чи веслуванні, влучністю ока при стрілах, їздою верхи. Козаки використовували крім народних фізичних вправ і інші засоби вдосконалення: умивання холодною водою, сон на свіжому повітрі. Серед козаків були поширеними багато видів народної боротьби, а саме: бої навкругии, "навхрест", "на ременях", "спас", але вершиною бойового мистецтва був гопак, який з часом перетворився на народний танець.
В гопаку дослідник В.Пилат виділяє систему відходів від супротивника, а також способи боротьби ногами. Сюди віднозяться: "повзунці” - способи ведення боротьби ногами проти нижньої стини тіла, "тинки" - способи враження середньої частини тіла супротивника. Найбагатшою щодо засобів є та частина гопака, яка базується на ударах ногами в стрибку у повітрі. Тут і "розножка” - удар в стрибку обома ногами в сторону, "щупак" - удар в отри двома ногами вперед, "пістоль" - удар однією ногою в стрибку в сторону. Найголовнішою характерною ознакою козацького гопака було те, що цей своєрідний вид двобою базувався виключно на глибоких джерелах філософії українського народу Серед інших систем єдиноборства потрібно назвати гойдок -боротьба, спеціально призначена для розвідників (пластунів). За цією системою пластун “приклеювався" до противника, повторював всі його рухи, а в разі потреби знешкоджував.
Боротьба "спас" мала суто захисний характер, для неї терне багаторазове відпрацювання блокування дій противник
Окремі козаки, вільні від шлюбних зв'язків, метою свого життя вважали максимальний фізичний і психофізичний розвиток. Вони настільки розвивали свої внутрішні можливості, що володіли чарами, були характерниками. Боротьба характерників із ворогами що вважалася вершиною козацьких бойовик мистецтв ще під назвою "господар ночі". Козаки-характерники володіли екстрасенсорними вміннями, впливали на моральну сторону особистості противника, старались налякати ворога, навести нього "ману". Завдяки спеціальним вправам характерники досягали неймовірного ефекту, коли "тіло грає" і больові удари противника не відчуваються; оволодівали специфічними дихальними вправами, досягаючи вражаючих успіхів та результатів, здатних одним подихом вбити людину.
Завантажити реферат