Метод змагання

Змагання — метод стимулювання діяльності, який забезпечує успіх і цілеспрямованість у процесі роботи, відчуття товариської взаємодопомоги шляхом обліку і порівняння результатів спільної діяльності і заохочення її учасників.

Змагання — явище емоційне, оскільки діяльність, в основі якої закладено змагальні елементи, не може бути неупередженою.

Змагатися — означає ставитися до чогось ревно, тобто мати гарячий порив, устремління. Як стимулюючий педагогічний засіб змагання також має сприяти розвитку здібностей, нахилів, талан­тів, духовних якостей дитини, спонукати наслідувати загально­прийняті норми поведінки.

У процесі змагальних видів діяльності виникають позитивні і негативні емоційні реакції: захоплення визнанням і радість з при­воду успіхів інших, відвертий скептицизм, байдужість, заздрість, образливі випади і т. п.

Тому, використовуючи змагання як метод, слід враховувати йо­го позитивні і негативні впливи. В першому випадку цей метод є одним із важливих способів організації і згуртування школярів, стимулом розвитку моральної мотивації їх діяльності, в другому — усуває боротьбу за досягнення спільного успіху, передачу досвіду кращих усім, взаємодопомогу та співробітництво і, як результат, зумовлює розлад колективу.

Щоб змагання несло емоційний заряд позитивного спряму­вання, потрібно дотримувати відповідних педагогічних умов засто­сування. Орієнтовно їх можна узагальнити в такому порядку: демократичний підхід до ідеї змагання (не слід нав'язувати дітям об'єкт і форму його організації); змагання як складовий елемент повинно пронизувати всі організаційні етапи конкретної діяльнос­ті школярів; прилучення самих дітей до вироблення умов і вста­новлення нагород переможцям; повсякденне висвітлення резуль­татів змагання різними засобами шкільної інформації (словес­ними і наочними); включення школярів до обговорення і аналізу результатів змагання, способів досягнення їх.

Дуже важливо привчати дітей вловлювати мотиви, що стимулю­ють до того чи іншого виду змагання, відрізняти позитивні і нега­тивні: участь у змаганні мотивується лише прагненням при будь-яких обставинах обігнати інших, а зміст, смисл діяльності стають, по суті, менш значущими; прагнення тільки до матеріальних заохо­чень; прагнення до загального визнання.

Подібні мотиви ведуть до нездорового суперництва, породжують розлад, явища «групового егоїзму», невдача іншого викликає не бажання допомогти, як це випливає із самої ідеї змагання, а нав­паки,— зловтіху, радість від усвідомлення пріорітетності своєї групи. Такі помилки дуже часто зустрічаються в шкільній практи­ці. Уникнути їх можна, дотримуючи відповідних умов: справа, яка є об'єктом і метою змагання, повинна бути для учасників настіль­ки бажаною і цінною, щоб її не сприймали лише як боротьбу за першість; слід запропонувати учасникам змагання різнотипні фор­ми роботи як відповідну частину спільної справи (це дає можливість оцінювати її не в порівнянні з результатами виконання анало­гічної форми суперниками), заохочення не на основі узагальненого результату, а за якість окремих ділянок роботи; якщо змагання відбувається у вигляді конкурсів, К.ВК, веселих стартів і т. п., потрібен ретельний добір арбітражів. За таких умов увага членів змагання буде спрямована на те, щоб обігнати суперників і піднес­ти якість виконання конкретної справи на вищий рівень.

Змагання може пронизувати всі види діяльності школярів (навчальну, трудову, спортивну, ігрову, діяльність школярів за інтересами і т. п.). Оскільки форми діяльності можуть мати інди­відуальний і колективний характер, то й змагання може бути такого самого характеру.

Недоцільним вважається змагання з конкретних показників успішності учнів. Слід погодитися з тим, що змагання, де основну роль відіграють проценти і бали, завдає тільки шкоди. Успішність школярів пов'язана з інтелектуальними можливостями кожного школяра, а тому насильствувати над природою дитини шляхом організації колективного змагання ми не маємо права. Практичний досвід багатьох шкіл підтверджує, що більш властиво в процесі організації навчально-пізнавальної діяльності використовувати індивідуальні і групові (між рівносильними групами) форми зма­гання.

Формами індивідуального змагання е предметні олімпіади з різних предметів, конкурси дитячих творів, малюнків, виставки «Умілі руки», індивідуальні види спортивних змагань і т. п. Звід­си випливає висновок, що індивідуальне змагання здійснюється більш ефективно як стимулюючий засіб впливу в процесі організа­ції тих форм діяльності школярів, які грунтуються на індивідуаль­них мотивах і особливостях, видах діяльності.

Дуже важливо, щоб педагоги, організовуючи змагання, чітко передбачали, які завдання вони хочуть розв'язати за його допомо­гою, які виховні результати воно дасть, як впливає на моральні мотиви діяльності і поведінки учнів. Потрібно завжди пам'ятати, що одна із важливих особливостей змагання школярів полягає в тому, що воно слугує, насамперед, інтересам розвитку, вдоскона­лення кожного школяра, його можливостей, здібностей.

Якщо форми конкретної діяльності мають колективний харак­тер, пропонуються і колективні форми змагання — труд на осно­ві бригадного розподілу праці, футбол, волейбол, колективні кон­курси художньої самодіяльності і т. п. (внутрішньошкільні, між­шкільні, районні, обласні, республіканські).

У процесі підведення підсумків колективного змагання слід обов'язково виділити дітей, що відзначились, і навіть тих, які в зв'язку з недостатнім рівнем свого розвитку, здібностей чи підго­товки не зуміли досягти успіху, але сумлінно виконували свій обов'язок. Такий підхід стимулюватиме їх до самовдосконалення. Творчі педагоги проектують і індивідуально-колективні форми змагання, і змагання-комплекси, які охоплюють кілька аспектів одного напрямку діяльності чи кількох.