Невідомі побічні ефекти виникають, наприклад, у разі розширення традиційної сфери призначень препарату або у разі безконтрольного використання вітамінів чи мінеральних речовин. Протягом багатьох десятиріч після того, як було визнано позитивне значення вітаміну О щодо профілактики рахіту, широка громадськість та багато медиків вважали його і безпечним, і корисним навіть у великих дозах. Водночас застосування його у великих дозах стало причиною багатьох ускладнень: передозування вітаміну О призводить до патологій нирок, головного мозку, кісток та артерій.
Особлива обережність необхідна під час лікування вагітних або у разі підозри на вагітність. Теоретично більшість медикаментозних засобів особливо небезпечні у перші тижні вагітності, коли жінка може і не знати про свій стан. Природно, запобігти такого типу ефектам досить важко. Одначе важливо прийняти за правило: перш ніж призначати хворій лікарський засіб, необхідно поцікавитися, коли в неї була остання менструація і чи користується вона протизаплідними засобами. Жінкам, які бажають завагітніти, необхідно відмовитися від усіх медикаментів, окрім дійсно необхідних. Ці застережні заходи допоможуть уникнути небажаних ускладнень.
Запобігання побічним ускладненням залежить не тільки від збереження основних принципів фармакотерапії і вибору адекватної медикаментозної терапії, але й від фармакологічних властивостей препарату, особливо фармакодинаміки. Майже всі побічні наслідки фармакотерапії за своєю природою є токсико-алергічними реакціями. Для профілактики виникнення небажаних ефектів необхідно провадити такі заходи:
а) старанно вивчити алергологічний статус хворого І його залежність від медикаментозного впливу;
б) превентивне призначати гіпосенсибілізувальні засоби;
в) своєчасно знизити дози або замінити медикамент, використовувати гомологи;
г) обрати раціональний шлях уведення фармакологічних засобів і схеми лікування.
Дуже рідко можна випробувати токсичність нового препарату на людях. Більше того, майже неможливо передбачити, який ефект буде справляти даний медикамент на людей, котрі страждають на будь-яке Інше захворювання, що не є основним.
Відомо, що індивідуальна реакція людського організму на лікарські засоби визначається переважно спадковістю. Деякі генетичні ознаки хворого в поєднанні з сильнодіючими лікарськими засобами можуть зумовити небажані, шкідливі для здоров'я реакції. У зв'язку з цим з'явилася нова галузь у медицині — фармакогенетика, наука про вплив спадковості на реакції організму щодо клінічне корисних лікарських засобів.
Надходження лікарського засобу в кров і його терапевтична дія визначаються фізичними, біохімічними й фізіотерапевтичними процесами, які включають абсорбцію, зв'язування його молекулами білка плазми крові, проходження через клітинні мембрани, взаємодію з клітинними рецепторами, метаболізм і екскрецію. У багатьох цих процесах важливу роль відіграють ферменти (як органоспецифічні, так і органонеспецифічні), а оскільки генетичні особливості визначаються передусім системою функціонування даних ферментів, то відповідні реакції організму на медикаментозне втручання зумовлені, очевидно, генетичними чинниками.
Місцева реакція на дію фармакологічного засобу може бути проявом загального стану організму. Лікувального впливу зазнає весь організм як ціле. Ілюстрацією цього постулату може слугувати, наприклад, фенотипове проявлення локалізованої форми дифтерії у вигляді коагуляційного некрозу зіва, гортані. Одначе для цього захворювання характерне ураження серцево-судинної і нервової систем. Даний приклад також демонструє можливості взаємопереходів і взаємовпливів місцевого і загального. "Одне в усьому і все в одному" — погляд на явища живої природи, що покладений в основу давньосхідної медицини. Ось чому в ситуаціях, де виявляються побічні реакції місцевого значення, іноді потрібні клініко-лабораторно-інструментальні дослідження інших органів та систем організму з огляду на вірогідне виявлення змін з боку їх функціонального стану і проведення своєчасної корекції цих змін.
Сьогодні виділяють чотири типи процесів, які пов'язані з медикаментозним лікуванням. Ознайомлення з цими процесами допомагає з'ясувати, що саме заважає успіху лікування. Згадані вище процеси і пов'язані з ними запитання такі: 1) фармацевтичний: чи засвоюється препарат? 2) фармакокінетичний: чи досягає препарат свого місця дії? 3) фармакодинамічний: чи приводить лікування до очікуваного біологічного ефекту? 4) терапевтичний; чи трансформується біологічний ефект у лікувальний?
Загальновідомо, що при внутрішньовенному введенні всі засоби потрапляють у велике коло кровообігу, а тому даний шлях введення мас стовідсоткову біодоступність. Одначе медикаменти, що всмоктуються у шлунково-кишковому тракті, можуть і не досягнути великого кола кровообігу. Перед тим як досягти його, пероральні форми повинні подолати декілька бар'єрів. По-перше, щоб вони не відторгались організмом, тобто мали фармацевтичну доступність. По-друге, вони повинні всмоктуватись у травній системі. По-третє, вимагається, щоб вони без небажаних перетворень витримали перше проходження через печінку. Всі ці бар'єри впливають на кількість препарату, що надходить у велике коло кровообігу. У випадках, коли призначаються, наприклад, дигоксин, варфарин або протисудомні засоби, лікар повинен звернути особливу увагу на засвоюваність тієї чи тієї їхньої форми випуску.
У разі призначення зразу декількох медикаментів всередину або внутрішньовенне) доречно з'ясувати, наскільки вони сумісні. Антибіотики бувають хімічно або фізично несумісні з інфузійними розчинами і повинні використовуватись окремо від них. Так, активність гентаміцину знижується у суміші з карбеніциліном та іншими пеніцилінами. Амфотерицин В може випасти в осад в ізотонічному розчині натрію хлориду. Від лікаря не вимагається знання всіх цих нюансів, однак відсутність сприятливої реакції хворого на теоретично правильно обґрунтоване лікування повинно наводити на думку про несумісність препаратів. Знижене всмоктування медикаменту в шлунково-кишковому тракті може бути пояснене, наприклад, пригніченою моторикою при діабетичній атонії шлунка і тонкокишковому завороті або набряком кишкової стінки при застійній серцевій недостатності. Порушення процесу всмоктування настільки поширені, що під час лікування тяжкохворих слід надавати перевагу парентеральному введенню ліків.
Печінка виконує захисну функцію, вона перешкоджає проникненню багатьох токсичних речовин Із шлунково-кишкового тракту у велике коло кровообігу, але за цим самим механізмом здійснюється біотрансформація численних лікарських засобів. Через це потенційна ефективність форм препаратів, що піддалися метаболічним перетворенням у печінці після першого проходження через неї, різко знижується, наприклад, пропранололу і нітратів.
Для отримання очікуваного ефекту лікувальний засіб повинен досягти потрібного місця дії. У випадку медикаментозної терапії для цього необхідні достатній рівень препарату в крові і достатнє його проникнення у пошкоджену ділянку. Достатнього рівня не завжди вдається досягти через мінливість зв'язування препарату з білками крові, різну швидкість ниркової секреції і метаболізму. Інколи буває корисним моніторинг фармакологічних препаратів у сироватці крові, що дозволяє коригувати їхні дози й відповідно терапевтичну ефективність.
Завантажити реферат