Часто під час обходу можна почути докладний виклад статевого анамнезу, особливостей побуту і таке інше, хоча це ніяк не стосується захворювання. Хворий здригається, як від удару, у палаті настає тиша. А лікар, не помічаючи цього, продовжує повідомляти інші дані з історії хвороби.
Лікарське мистецтво формується не відразу, поступово виробляється вміння правильно говорити про хворобу, викладати факти так, щоб вони сприяли не погіршенню, а поліпшенню стану хворого.
Уміння розмовляти з хворим, відповідно поводитися біля ліжка стражденної людини рідко буває природженою рисою. Таке вміння необхідно розвивати в собі, виробляти б процесі щоденної роботи. У цьому полягає самоудосконалення лікаря. Лікар як старший колега повинен вчити цьому мистецтву середній і молодший медичний персонал. За такого підходу до роботи в лікувально-профілактичному закладі буде зведений до мінімуму шкідливий вплив на хвору людину необережно сказаних слів або інших дій медичних працівників.