Вивчення проблем професійної етики, її специфіки веде нас від загального до особистого (індивідуального), що дозволяє пізнати мораль ширше і пов'язати її з практичною діяльністю індивіда. У професійній етиці можна простежити зв'язки між тими або тими видами діяльності, психологічними й етичними чинниками та якостями, поєднання суспільних інтересів з інтересами особистості.
У зв'язку з цим необхідно розрізняти і поглиблювати поняття лікарської моралі, лікарської етики та деонтології.
Лікарська мораль — це система норм і вимог до поведінки і морального обличчя лікаря і всього медичного персоналу, а також моральні почуття, які реалізуються у безпосередній діяльності в процесі праці. Мораль регулює ставлення лікаря до хворого, до здорової людини, до колег лікаря, до суспільства і держави.
Є чимало повчальних прикладів пріоритетів лікарської моралі у лінії поведінки фахівця як людини. Ми хочемо розповісти про останні дні життя великого українського лікаря Феофіла Гавриловича Яновського. Символічно, що меморіальну дошку на його честь встановлено у Києві, у глибині двору, на розі Ярославового валу та вулиці Івана Франка. Перехожий, який не знає зворушливої таємниці цих місць, навіть не здогадується, що тут працював і пішов з життя сучасний український Гіппократ .
"Тиждень склався неспокійним, — пише доктор медичних наук Г. Аронов (Г. Аронов. Феофіл Гаврилович Яновський. — К., 1988.), — було багато важких хворих, різних викликів, тривалих засідань. На п'ятницю, 29 червня, був призначений захист докторської дисертації його учня. Хвилювався дисертант і Феофіл Гаврилович також.
У ніч перед захистом його викликали до хворого. Йшов дощ. Професор одягнувся надто легко, а в темряві, злізаючи з візка, промочив ноги. Коли повернувся додому, відчув кволість. Заснути не вдалося. Випив кави, не відчувши смаку напою. Голова була важкою.
Потім, уранці, з дев'ятої години, прийом пацієнтів. Коли оглядав останнього відвідувача (це був його давній пацієнт — викладач Немолодшияв), запаморочилося в очах. Немолодшияв пробував умовити лікаря прилягти, та Яновський відмовився зі словами: "Чому бути, того не минути .".
Під'їхавши до будівлі Академії, знову відчув, ніби ґрунт вислизає з-під ніг. Та подолав напад й піднявся на другий поверх.
У залі Яновський підійшов до дисертанта, підбадьорив його, розшукав очима колегу, з яким після засідання повинен був їхати на чергову консультацію й пройшов на своє місце.
Усе було гаразд. Та раптом Яновського хитнуло. На кілька хвилин знепритомнів. Отямившись, він побачив, що захист намагаються припинити . "Це через мене", — зрозумів Феофіл Гаврилович. Як міг, дав знати — зупинки робити не слід. Лише після оголошення про те, що вчена рада присуджує дисертантові вчений ступінь, Феофіл Гаврилович попрохав співробітників перенести його в іншу кімнату. Він засвідчив, що в нього паралізовано праву половину тіла. Мова та свідомість зберігалися . На шосту добу розвинулося різке погіршення. Та свідомість залишалася ясною до останніх годин .".
Перед нами справді взірець людської і водночас професійної моралі. Приблизно так само виглядав фінал життя катеринославського педіатра військового лікаря Івана Васильовича Лешка-Попеля. Долаючи епідемію дифтерії, він сам заразився. Відчув себе недобре: "Ось і нагода, трохи відпочину", — такими були його передостанні слова.
Процитуємо також уривок з нарису П. Бейліна "Олексій Крилов" про видатного київського хірурга, легендарну особистість, який був одним з добродійників в українській медицині
"Було в нього двоє діточок. Обидва водночас захворіли на скарлатину Батько не залишав їх три дні й три ночі Ввечері четвертого дня в квартиру постукали. Черговий ординатор надіслав записку, що в клініку поступив хворий у дуже тяжкому стані. Операцію повинен зробити досвідченіший хірург
Зійшлися в протиборстві обов'язок батьківський та лікарський.
Крилов викликав педіатра, а сам пішов до клініки Чітко й досконало виконав операцію, хоча до цього знесилився фізично й духовно . .
Повернувся додому Було дуже тихо й тривожно Назустріч Крилову вийшов лікар По його погляду все стало зрозумілим. Трапилося непоправне .
Якось я провів з Олексієм Петровичем день на Аскольдовій могилі. Крилов показав на пагорбки. Десь тут вони поховані Адже цвинтар зруйновано . "
Ось вони, диво-самоцвіти лікарської совісті!
Та повернімося до теоретичних обґрунтувань. Лікарська етика — це наукова дисципліна, яка вивчає специфіку появи І розвитку лікарської моралі у зв'язку з конкретними Історичними умовами, а також нові моральні проблеми, які висуваються сучасним суспільством І науково-технічним прогресом, вона мобілізує волю І зусилля медиків на виконання актуальних завдань охорони здоров'я
Вивчаючи об'єктивні закономірності удосконалювання моралі лікаря, її норми, принципи І поняття, лікарська етика визначає тенденцію динаміки моральних поглядів І проблем, активно впливає на виховання належних деонтологічних якостей лікаря
Необхідно також уточнити поняття лікарської І медичної етики. З методологічної точки зору поняття лікарської етики виражає сутність, а поняття медичної етики — зміст аспекту професійної етики У пропонованій роботі переважно вживається поняття лікарської етики, через яке виявляються суттєві риси медичної професії, тому що лікар є центральною фігурою охорони здоров'я І медицини Це положення зовсім не означає приниження ролі середнього медичного персоналу. Адже вихідними вимогами етики лікаря є одночасно І вимоги медичної етики, тобто на них орієнтовані всі медичні професії, діяльність усього медичного персоналу. Структура медичної етики включає в себе конкретизовані вимоги щодо спеціальностей усіх трьох рівнів медичної професії, які доцільніше вивчати у розділі науки деонтології. Вона вивчає моральне, етичне І Інтелектуальне обличчя медичного працівника, взаємини медичного персоналу з хворими та їх родичами, а також колегами у медичному колективі. Таким чином, коли йдеться про розроблення загальних проблем етики професії, поняття лікарської І медичної етики стають тотожними. Медичну етику слід розглядати як специфічний прояв загальної етики саме в діяльності медичного персоналу Вона включає питання лікарського гуманізму, проблеми обов'язку, часто І совісті медичних працівників у процесі лікування, профілактики захворювань І проведенні організаційних заходів Медична етика відображає моральні норми у таких системах, як "лікар — хворий", "лікар — медичний колектив", "лікар — науковий керівник", "лікар — суспільство" та Ін.
Наведені вище психологічні варіанти спілкування між лікарем та пацієнтом повсякчасно найвиразніші в ургентній хірурги, анестезіології І реанімації У таких випадках Існує декілька вирішальних моментів у хроніці лікарських дій І настанов період невідкладної госпіталізації хворого у реанімаційне відділення, констатація необхідності термінового або ендоскопічного втручання, раптова зупинка дихання та кровообігу, переведення пацієнта, після певної стабілізації його стану, з реанімаційного відділення до профільної клініки.
Завантажити реферат