Протиріччя полягає насамперед у тому, що в цій ситуації виникає податкова дискримінація, що виявляється в «непрямому обкладенні цих товарів внутрішнім податком (на прибуток підприємства), що перевищує рівень, що застосовується до аналогічного вітчизняного товару», чим порушується принцип національного режиму щодо оподатковування. Справа в тому, що в результаті об'єкт оподатковування штучно збільшується на 15% (а відповідно збільшується і сама сума податку) у порівнянні із ситуацією, якби контрагент не знаходився в офшорній зоні.
Аналогічне протиріччя стосується також касового методу збільшення валових витрат (як і при 85% обмеженні), оскільки менше сприятливий метод стягування - це також вид податкової дискримінації. А в п. 18.3 говориться саме про 85% «Оплаченої вартості товарів (робіт, послуг)», чого, до речі, не було в першій новій редакції “Закону про прибуток”, у якому незабаром були внесені відповідні зміни, за яких законодавець визнав зворотну силу. І сьогодні уникнути застосування касового методу можна тільки в тому випадку, якщо взагалі піти від застосування п. 18.3 ст.18 “Закон про прибуток”.
На перший погляд, можна було б заперечити, що принцип національного режиму щодо товару походженням із території Євросоюзу в цьому випадку не порушується, оскільки товар походженням з України, ввезений назад в Україну, у випадку його оплати через офшорний банк на користь офшорної компанії на підставі п. 18.3 теж потрапляє під такий режим. І оскільки в даному випадку вимогу відносити на валові витрати тільки 85% залишається, то податкова дискримінація відсутня.
Проте таке заперечення не має під собою ніяких вагомих підстав. Справа в тому, що ст.15 УПС, описуючи принцип недопущення податкової дискримінації, проводить паралель між внутрішнім оподатковуванням імпортованих товарів походженням із території Євросоюзу і внутрішнього оподатковування подібних вітчизняних товарів (без прив'язки до імпорту раніше вивезених українських товарів). Отже, посилання на аналогічний режим оподатковування вітчизняних товарів у схемах з офшорним контрагентом не виключають порушення ст.15 УПС п. 18.3 “Закон про прибуток”.
§ 3.5 Проблематика прийняття рішень щодо невідповідностей в законодавстві
На підставі вищевикладеного можна підбити невеликий підсумок.
По-перше, норми, що містять у п. 18.3 “Закону про прибуток” і Перелік, суперечать актам законодавства України більш високої юридичної чинності. Отже, мало того, що застосування їх безпідставно, будь-яке керівництво вищезгаданими актами з боку будь-яких державних органів може розглядатися як пряме порушення частини другої ст. 19 Конституції України.
Таким чином, які-небудь «переплати» суб'єктами підприємницької діяльності сум податку з прибутку в результаті «штучного» зменшення розмірів валових витрат на підставі вищезгаданих актів будуть нічим іншим, як безпідставних перерахуванням у бюджет грошових сум.
Пункт 21.3 ст.21 “Закону про прибуток” ( Пункт 21.3 ст.21 “Закону про прибуток” і ст.10 Декрету КМУ від 21.01.93 р. №8-93 “Про покарання не внесених у потрібний час податків та податкових платежів”.) у цього зв'язку оперує терміном «сума податкових платежів, що зайво була перерахована в бюджет». Таке могло стати результатом як «невірного нарахування» так і «порушення платником податків установленого порядку сплати податку». Пригадаємо, що п. 18.3 “Закону про прибуток” встановлює особливий порядок нарахування і сплати податку з прибутку при операціях із «офшорними» контрагентами. Таким чином, очевидно, що в нашому випадку підставою для виникнення «зайво перерахованої суми» виступають одночасно обидва фактори.
Отже, потрібно звернутися до “Закону про прибуток” і пошукати там відповідь на животрепетне питання : «як тепер жити далі? » А в Законі говориться (п.21.3), що потрібно, по-перше, визначитися, чого ми хочемо — повернення цієї суми з бюджету на розрахунковий рахунок (протягом 10 робочих днів) чи ж її заліку в рахунок зменшення платежів майбутніх періодів у цей бюджет. Який би варіант ми не обрали, подальша дія одна - подача заяви у відповідний податковий орган (якщо не минув термін іскової давнини, що складає один рік і переривається, зокрема, подачею такої заяви).
В українському законодавстві, а саме, у ст.34 і 39 “Закону про ВЕД”, передбачена ще одна можливість — залучення до відповідальності України як держави. Цікаво помітити, що тут відповідальність України не обмежується і переплаченою сумою податку, а включає й інші можливі прямі і непрямі збитки, а також моральний збиток. Однак органом, компетентним розглядати справа, є суд загальної юрисдикції, а не арбітражний.
Залишається сподіватися, що надалі КМУ при розробці нових переліків офшорних зон буде брати до уваги міжнародно-правові зобов'язання України, перш ніж опубліковувати розпорядження, що викликають здивування з боку багатьох держав.
Cписок використаної літератури:
1. Водянников А., Перестюк Н. Оффшорные коллизии в украинском законодательстве //Бухгалтерия. – 05.03.2001. - №10(425).- с. 66 - 72.
2. Налоговый рай / під ред. Business International Group. – New York., 1994.
3. Практическая энциклопедия международного налогового и финансового планирования / під ред. Джон Пеппер. – М. , 1999. – с. 6 – 9.
4. Гаркуша В. Прощенный оффшор // Компаньон. – 26.03.2001.-№12(216). – с.17-18.
5. Уманцив Г. Создание зарубежных дочерних фирм //Бухгалтерия. – 12.03.2001. - №11(426).- с. 93, 94.
6. Уманцив Г. Создание зарубежных дочерних фирм //Бухгалтерия. – 19.03.2001. - №12(427).- с. 90, 91.
Завантажити реферат