Водночас за кордоном з'явились публікації, які припускають, що існує "глибокий історичний зв'язок" між науково-технічним прогресом в медицині і загальною деградацією лікарської репутації. Адже вміння говорити з хворим, вислухати його, оглянути, як це робили не обтяжені комп'ютерною і радіоелектронною медичною технікою старі доктори, сучасним лікарям дійсно не вистачає.
Спеціалізація тісно пов'язана з досягненнями сучасних точних наук, комп'ютерної техніки, в тому числі Internet. Іноді в цьому разі згадують висловлювання про те, що в кожній дисципліні стільки науки, скільки в ній математики. І це певною мірою справедливо, адже сучасна медична техніка і загальна комп'ютеризація в медицині значно об'єктивізували результати клінічних, лабораторних досліджень, суттєво скоротили час обстеження хворого і таке ін.
Використання можливостей Internet дає змогу лікарям швидкої медичної допомоги ефективно орієнтуватися в останніх досягненнях медичної науки і практики.
Але відомо, що медицина — і наука, і мистецтво. В науці можна знайти елементи мистецтва, а в мистецтві — елементи науки. А. Ейнштейн, який не поділяв наведеного вище висловлювання, вважав, що йому як вченому Ф. Достоєвський дав незмірно більше, ніж найвидатніші математики світу.
Як писав один із німецьких лікарів, жінки часто приходять на прийом до лікаря не стільки для лікування, скільки для "сповіді". Щоб лікар уважно вислухав, хочуть усі хворі: і жінки, і чоловіки. Є латинська приказка — dixi et animam levavi — сказав, і полегшив тим самим душу. Давні греки підкреслювали, що сила Ескулапа була не стільки в тому, що він говорив, а скільки він слухав. Воно і зрозуміло, адже це також лікування, якщо лікар здатний слухати і почути. Водночас має місце тенденція заслонити особистість хворого аналізами і кривими внаслідок того, що колишній принцип відносин "лікар — хворий" дедалі більше підмінюється принципом "лікар — апарат — хворий". Між людьми з'явилася техніка, яка, як кажуть, "контузить" деяких лікарів своєю ударною хвилею. А тому дійсний лікар не може все це не враховувати. У зв'язку із наведеним вище, варто пригадати таке висловлювання Антуана де Сент-Екзюпері: "Я вірю, настане день, коли невідомо чим хвора людина віддасться в руки фізиків. Не запитуючи його ні про що, ці фізики візьмуть у нього кров, виведуть якісь там постійні, перемножать їх одна па одну. Потім, звірившись з таблицею логарифмів, вони вилікують його однією-єдиною пігулкою. І все ж таки, якщо я захворію, то звернусь до якого-небудь земського лікаря. Він гляне на мене краєм ока, пощупає пульс і живіт, послухає. Потім кашляне, розкурюючи трубку, потре підборіддя й усміхнеться мені, що краще заспокоїти біль! Зрозуміло, я захоплююсь наукою, але я захоплююсь і мудрістю".
Практичні поради
1. На першому етапі діагностики, тобто під час опитування хворого, щоб уявити собі загальну клінічну картину і з'ясувати причини звертання до лікаря, необхідно повністю віддати ініціативу розмови хворому. Розповідь самого хворого ефективніша порівняно з опитуванням; вона звужує діапазон діагностичного пошуку.
2. Лікарю необхідно ставити хворому питання у коректній, лаконічній формі, аби уникнути двозначності у відповідях.
3. Для отримання точних, правдивих відомостей лікар повинен звернути увагу на якісний ступінь навіювання у хворого.
4. Уважне ставлення до невербальної інформації допомагає перевірити, чи не пропущені які-небудь важливі ознаки хвороби, і в той же час робити '' висновки про ймовірність отриманих даних.
5. Опитування хворого зорієнтоване на виявлення головної скарги як провідного симптому, на якому ґрунтується вся діагностика,
6. Треба пам'ятати, що досвідчений лікар може прийти до одного й того самого діагнозу різними, шляхами, одначе ефективніше працює той, хто швидше визначиться на головному в діагностичному процесі. У разі сумніву щодо правильності обраного шляху корисно перевірити декілька варіантів, оскільки кожний із них може стати головною діагностичною версією. У хворого не обов'язково . повинна бути лише одна скарга, а лікар зовсім не . обов'язково повинен мати тільки одне припущення.
7. Завдання медичної освіти полягає передусім у вивченні хрестоматійних проявів хвороби. У той, самий час не слід забувати, що хворі з хрестоматійною картиною — дедалі частіше виняток, ніж правило. Одначе знання класичного перебігу захворювань — своєрідна платформа, з якої починається діагностичний пошук хвороб з неповною або атиповою клінічною картиною.
8. Треба пам'ятати, що хворі схильні приховувати або заперечувати наявні у них симптоми. Запідозрити і виявити їх може тільки лікар, який заслужив •' симпатію й довіру з боку хворого. А це досягається завдяки високому професіоналізму і людяності лікаря.
9. У процесі діагностики лікар не повинен ігнорувати фоновий рівень, тобто епідеміологічні дані, і пам'ятати: часті хвороби бувають часто, а рідкісні — рідко, а також лікарську максиму: "Атипові симптоми частих захворювань бувають частіше, ніж типові симптоми рідкісних".
10. Треба пам'ятати, що виявлення рідкісних захворювань залишається важливим завданням лікаря, і треба знати, коли і як вони проявляються. Адже у пошуках "екзотики можна не помітити очевидне, а це шкодитиме як хворому, так і самому лікарю. Якщо, незважаючи на всі зусилля, впевненості у діагнозі немає, то слід замислитися про можливість рідкісної хвороби.
11. Треба пам'ятати, що призначення діагностичного тесту повинно бути всебічно обґрунтованим. Призначаючи діагностичний тест для підтвердження або виключення захворювання, лікар повинен наперед оцінити ймовірність хвороби, тобто так звану апріорну, а після проведення тесту — апостеріорну ймовірність.
12. Встановлення точного діагнозу буває поєднано з невиправдано високим ризиком деяких діагностичних тестів. А тому перед призначенням потенційно небезпечного тесту необхідно зробити крок назад і запитати себе, як вплинуть його наслідки на подальше лікування.
13. Треба пам'ятати, що в епоху, коли від лікарів вимагається якомога більше ефективності, так зване повне обстеження хворого вважається анахронізмом.
14. Призначений для підтвердження або виключення малоймовірної хвороби діагностичний тест може більше зашкодити, ніж принести користі.
15. У сучасних умовах дедалі частіше використовують так званий пороговий підхід, коли, базуючись тільки на попередньому діагнозі, починають лікування; уточнення самого діагнозу відкладають доти, доки не з'ясується реакція організму хворого на лікування.
16. Треба пам'ятати, що соціокультурний підхід до поняття "хвороба" залежить від панівних у даному суспільстві цінностей: коли останні змінюються, то доводиться переглядати й медичні критерії, що визначають стан здоров'я пацієнта.
17. Недоліки статистичного підходу і визначення стану як патології полягають у тому, що узятий за основу рівень певного показника (лабораторного чи інструментального) може мати надто широкий діапазон коливань.
Завантажити реферат