Відкриті пошкодження. Рани

ВІДКРИТІ ПОШКОДЖЕННЯ. РАНИ

Велика група відкритих пошкод­жень, головною рисою яких є пору­шення цілості загального покриву — шкіри та зовнішніх слизових оболонок, об'єднує в собі насамперед рани, а та­кож термічні і електричні пошкоджен­ня, мікротравми (екскоріації, садна, уколи), укуси змій та ужалення ко­мах, відкриті переломи тощо.

Клінічна значущість пошкоджень цього типу визначається передусім двома обставинами. По-перше, це пов'язано з ризиком їх для життя по­терпілих унаслідок таких ускладнень, як масивні кровотечі та інфекції. По-друге, рана — це неминучий еле­мент усіх хірургічних лікувальних втручань, що складають основу су­часної хірургії з вищезазначеними можливими ускладненнями і загро­зою для пацієнта. Тому проблему рани вважають однією з головних у хірургії, а кваліфікацію хірурга вели­кою мірою визначає його вміння лікувати рани, запобігати усіляким їх ускладненням.

РАНИ

Визначення та класифікація. Ра­на — механічне раптове пошкоджен­ня шкіри або зовнішньої слизової обо­лонки тіла (здебільшого разом із глиб­ше розташованими шарами тканини) з порушенням їх цілості.

Поранення — глибше відкрите по­шкодження тканин, часто з травмуван­ням органів, чи сукупність пошкодже­них тканин і органів уздовж ранового каналу (С.С. Гірголав, 1956).

Патогенез випадкових ран обумов­люється взаємодією енергії механіч­ного травмівного агента (з усіма його особливостями — розмірами, масою, формою, напрямком дії тощо) та ана-томо-фізіологічних властивостей (ела­стичності, спротиву розтягненню та стисканню) тканин, насамперед шкіри та слизової оболонки. Шкіра здорової людини, а також сухожил­ки, кістки, м'язи володіють значним опором щодо дії механічних чинників. Значно меншою опірністю відзна­чається слизова оболонка, особливо підшкірна основа. Різноманітні пато­логічні стани людини різко послаблю­ють еластичність, міцність шкіри та інших тканин. Зокрема, дуже зни­жується опірність шкіри щодо розри­ву при гіповітамінозі С, гілеркорти-цизмі (хвороба та синдром Іценка— Кушінга; гіперкортицизм, пов'язаний з використанням кортикостероїдів з лікувальною метою, наприклад для лікування бронхіальної астми, деяких колагенозів тощо), цукровому діабеті та інших видах порушення обміну і хворобах.

Що гостріший предмет (знаряддя), то легше виникає рана та обмежені-ше пошкодження тканин він спричи­нює. Навпаки, тупі предмети зумов­люють рани у разі дії з більшою си­лою, ніж гострі, але зона ушкоджен­ня тканин при цьому більша.

За умовами виникнення рани по­діляються на випадкові та зумисні. Під останніми розуміють рани, які на­носять з лікувальною метою, тобто операційні. За наявністю чи відсут­ністю мікробного забруднення (кон­тамінації) рани ділять на асептичні, чисті та забруднені мікрофлорою. До асептичних належать лише операційні рани, всі ж випадкові рани мікробно забруднені. За формою рани бувають лінійні, дірчасті (вікончасті), клап­теві, скальповані тощо, а за кіль­кістю — одиночні або численні (мно­жинні). Рани можуть бути із втратою тканин та без неї, а лише з порушен­ням їх цілості. Залежно від травмів-ного знаряддя рани поділяють на дві великі групи — вогнепальні, що на­носяться вогнепальною зброєю, та невогнепальні, до яких належала усі інші рани, в тому числі й ті, що наносять­ся холодною зброєю. З огляду на особ­ливості та складність і тяжкість вогне­пальних ран їх вивчення та лікування є предметом окремого розділу хірур­гії — воєнно-польової хірургії.

Всі невогнепальні рани діляться за конкретним видом пошкоджуючого предмета та механізмом виникнення їх. Це різані, рубані, колоті, забиті, рвані, розчавлені чи розміжчені, уку­шені, отруєні, мішані рани.

Різані рани (vulnus incisum) наносяться гострими предметами — ножем, лезом бритви, косою, склом, листовим залізом тощо.

До рубаних (vulnus caesum) на­лежать рани, які завдаються важкими гострими предметами — сокирою, ме­чем, заступом тощо.

Колоті рани (vulnus punctum) спричиняються загостреними тонки­ми предметами (голкою, цвяхом, шилом, пером, вістрям плавника риби, кісткою риби чи птаха тощо).

Забита рана (vulnus contusum) виникає у разі забиття тупими пред­метами чи падіння тіла на твердий ту­пий предмет.

Рвана рана (vulnus laceratus) наноситься гострозубчастим чи гачко-подібним знаряддям, особливо якщо воно швидко рухається (пилки, гаки та інші), а також важкими предмета­ми, що діють під гострим кутом до поверхні тіла, під час падіння тіла під таким кутом до поверхні твердого предмета, при вибухах. Вона вини­кає у разі попадання кінцівок у бара­бани машин, супроводжується розри­вами і часто відриванням (травматич­на ампутація) пальців, ступні, кисті і навіть усієї верхньої або нижньої кінцівки. Різновидом рваних ран є скальповані або ж клаптеві. Їх спри­чиняють падаючі під гострим кутом до поверхні тіла важкі предмети, що не­рідко мають велику дотичну поверх­ню. Відривається широкий клапоть шкіри і підшкірної основи від тканин, що лежать глибше. Він зовсім втра­чає зв'язок з материнським ложем або тримається на одній ніжці. Такі рани зустрічаються, наприклад, на голові внаслідок попадання в трансмісію во­лосся у разі порушення техніки без­пеки. У далекому минулому такі рани (зняття скальпа з черепа) наносили американські індійці своїм полоненим ворогам.

Розчавлена або розміж­чена рана (vulnus conquassatum) утворюється у разі стискання тканин, переважно кінцівок, між твердими масивними предметами (у разі падін­ня на ноги чи на руки бетонних плит та блоків станків тощо). Ці рани часто бувають під час транспортних катастроф.

Укушена рана (vulnus morsum) — рана від укусу тваринами (собаки, кішки, лисиці, щура тощо) або людиною. За формою вона може бути рваною.

Отруєна рана (vulnus) — це рана, в яку одночасно з виникнен­ням потрапляють отруйні речовини або яка виникає внаслідок укусу от­руйних змій чи уколу таких самих риб. Отруєні рани, що містять хімічну отруту, належать головним чином до вогнепальних.

Мішана рана (vulnus mixta) спричинюється змішаним механіз­мом. Наприклад, ножем може бути нанесена колото-різана рана, а падін­ням на ногу важкого металевого пред­мета — забито-рвана.

Вогнепальні рани (vulnus sclopetaria) залежно від походження (виду зброї) діляться на кульові, оскол­кові, отруєні та комбіновані. Останні зумовлюються дією різних чинників (вог­непальна зброя, теплова енергія, ви­бухова хвиля та проникаюча радіація). Множинними частіше бувають забиті, укушені та вогнепальні рани.

Кожна рана супроводжується по­рушеннями тканин за межами рано­вого каналу чи порожнини. Вони мо­жуть бути легкими, оборотними, у вигляді струсу клітин, чи тяжкими, з серйозними порушеннями кровообі­гу в них, що згодом може призвести до їх змертвіння. Залежно від вели­чини та зони ушкодження тканин ви­діляються рани з малою зоною ушкод­ження — різані, колоті, частина ру­баних; рани з великою зоною ушкод­ження — забиті, розміжчені, уку­шені, рвані і, особливо, вогнепальні. Рани, які мають вхідний та вихідний отвори, називаються наскрізними. Рани, що супроводжуються пошкод­женням великих магістральних судин, нервових стовбурів, суглобів, порож­нин тіла та внутрішніх органів, або інфікуються, або ж супроводжують­ся пошкодженням іншої природи (опіки тощо) мають назву ускладне­них. Вони значно небезпечніші за не-ускладнені.