Хронічний остеомієліт

ХРОНІЧНИЙ ОСТЕОМІЄЛІТ

Хронічний остеомієліт (osteomyelitis chronica) має дві форми: вторинно-хронічну і первин­но-хронічну.

Вторинно-хронічний остеомієліт (osteomyelitis chronica secundaria) час­тіше є наслідком гострого гематоген­ного остеомієліту (хронічний гематоген­ний остеомієліт), відкритих переломів (травматичний остеомієліт) та вогне­пальних поранень ( вогнепальний осте­омієліт). До первинно-хронічних осте­омієлітів (osteomyelitis chronica primaria) належать абсцес Броді, аль-бумінозний остеомієліт Ольє, склерозуючий остеомієліт Гарре та антибіотич­ний остеомієліт.

Хронічний гематогенний остеомієліт. Застосування анти­біотиків і рання остеоперфорація у знач­ного відсотка хворих дають можливість домогтися добрих наслідків лікуван­ня гострого остеомієліту. У решти хво­рих він переходить у вторинно-хроніч­ний. При цьому після затихання гост­рих явищ людина може почувати себе задовільно, займатися звичною пра­цею. Але через деякий час, під впли­вом провокуючих чинників (переохо­лодження, травма, недоїдання), на­стає рецидив захворювання. В ура­женій ділянці відновлюється біль, з'яв­ляються набряк, гіперемія шкіри, піднімається температура тіла, в крові зростає кількість лейкоцитів, збіль­шується ШОЕ. Все це вказує на те, що в кістці активізувалася латентна інфек­ція, утворюється гнояк. Після його розкриття (самостійного чи оператив­ного) стан хворого поліпшується, тем­пература тіла знижується, зникає на­бряк, стихає біль. Залишається нори­

ця, з якої протягом тривалого часу ви­діляється гній. Її існування підтриму­ють кісткові секвестри. Іноді вони самі виходять через норицевий канал. На рентгенограмі в цей час помітно про­яви деструкції кістки, секвестральну коробку і різного розміру ділянки змер­твілої кістки. Після їх самостійного відхоцження або оперативного видален­ня процес затихає, нориці закривають­ся, і хворий почуває себе добре до на­ступного загострення.

Ця форма остеомієліту триває зви­чайно роками або й усе життя.

Усім хворим з норицевою формою хронічного остеомієліту показана фісту-лографія (мал.75). Вона дає мож­ливість простежити за перебігом но­риці, виявити в кістці порожнини, визначити розміри секвестрів. Фісту-лограму виконують шляхом уведення в норицевий хід контрастної масляної (йодоліпол) або водорозчинної речови­ни з подальшою рентгенографією.

Травматичний і вогне­пальний хронічний остео­мієліт ускладнює відкриті переломи і вогнепальні поранення. До них нале­жать і ті форми остеомієліту, які розви­ваються після металоостеосинтезу.

Усі відкриті переломи чи вогне­пальні поранення є інфікованими, але не всі ускладнюються остеомієлітом. Як свідчить досвід минулої війни, остео­мієліт виникав у кожного четвертого пораненого, а при переломах кісток — у кожного другого.

Травматичний і вогнепальний остео­мієліт певною мірою відрізняється від гематогенного. При гематогенному ос­теомієліті інфекція поширюється із се­редини кістки назовні, при травматич­ному і вогнепальному — у зворотному напрямку. Гематогенний остеомієліт частіше спричинює моноінфекція, травматичний і вогнепальний — полі-інфекція. При цих видах остеомієліту в тканинах часто є сторонні тіла, яких не буває при гематогенному остео­мієліті. При ньому спостерігаються масивніші ділянки секвестрації, ніж при травматичному і вогнепальному. Травматичний і вогнепальний остеомієліт не супроводжуються значни погіршенням загального стану хворог як це буває при гематогенному.

Клінічна картина травматичного вогнепального остеомієліту характері зується млявим, торпідним перебіго» що пов'язане з обмеженою зоною траї мованої ділянки кістки.

Тривалий перебіг хронічного остес мієліту може бути причиною багатьс ускладнень, а саме: амілоїдозу внуї рішніх органів, деформації кісток, пс рушення функції печінки, нирок дефіциту маси тіла, анемії, гіпопротеі немії, патологічних переломів, не справжніх суглобів, малігнізації стіно] нориці.

Лікування вторинно-хронічного ос теомієліту складне, тривале, супровод жується частими оперативними втру чаннями.

Оперативному втручанню переду» консервативна терапія, яка є власні передопераційною підготовкою. Нек передбачено такі моменти: висококало рійне харчування, переливання крові кровозамінників, застосування анабо-лічних гормонів (неробол, ретаболіл) імунологічних препаратів (у-глобулін)

Важливу роль у лікуванні хворих не хронічний остеомієліт відіграє інфу-зійна терапія: 5 % розчин глюкози з інсу­ліном, вітамінами групи В, аскорбі­новою кислотою, панангіном, трента-лом або курантилом, розчином калію хлориду; реополіглюкін, альбумін, протеїн.

Проведення інтенсивної інфузійної терапії сприяє поліпшенню функціо­нальної активності органів і тканин, корекції порушень гомеостазу, полег­шує перебіг післяопераційного періо­ду. Вона забезпечує профілактику тромбоемболічних ускладнень, стиму­лює репаративні процеси, знижує можливість рецидивів остеомієлітично-го процесу.

Певне місце в лікуванні хронічного остеомієліту відводиться антибактері­альній терапії, хоча вона через затруд-нене проникнення антибіотиків у кістку менш ефективна, ніж при гострому гематогенному остеомієліті.

Місцеве лікування проводять шля­хом промивання осередку запалення антисептичними розчинами (хлоргексидин, перекис водню), застосування фізіотерапевтичних процедур (променів УВЧ, грязелікування, парафіно- та озокеритотерапія). Для швидкого лізи­су некротичних ділянок використовують протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин).

Оперативне лікування показане у разі формування секвестральної ко­робки і чітко вираженої демаркації секвестра.

Для лікування хронічного остеоміє­літу запропоновано низку оператив­них втручань.

1. Розкриття остеомієлітичної флег­мони. У разі закриття нориці гній, не маючи відтоку, просякає сусідні ткани­ни, зумовлюючи міжм'язову та під­шкірну флегмони. Затримка гною суп­роводжується загальною реакцією організму (підвищення температури тіла, посилення болю, збільшення на­бряку, почервоніння шкіри, зміни скла­ду крові). У більшості хворих операція

має паліативний характер, оскільки за­лишається осередок інфекції, який з ча­сом може дати нове загострення.

2. Секвестректомія (видалення ос­новного джерела гнійно-некротичного процесу — секвестра). Операція теж має паліативний характер.

3. Вирізування нориці застосовують за наявності її розгалужень і сліпих ходів, склерозування стінок. Перед операцією застосовують контрастну фістулографію.

4. Секвестрнекректомія — повне видалення осередку запалення (сек­вестрів, грануляцій, гною, секвест-ральної капсули в межах здорової кістки з обробкою залишкової порожнини).

Дуже важливо чимось заповнити порожнину в кістці, яка утворилася після операції, позаяк вона не спа-дається. Пропонували це робити гіп­сом, м'язом на ніжці, кров'яним згор­тком, кістковим трансплантатом, яєч­ним жовтком, очеревиною великої ро­гатої худоби, колагеновою губкою, імпрегнованою антибіотиками, тощо. Але ці методи виявилися неефективни­ми. Багато із запропонованих матері­алів швидко нагноюються і підтриму­ють запалення. Серед них кращі на­слідки дає тампонування кісткової по­рожнини м'язовим клаптем на ніжці, якщо поряд із кісткою є виражений масив м'язів, звідки можна взяти трансплантат, та губчаста (спонгіозна) тканина кістки.