Проти сифілітичні і противірусні засоби

При дії противірусних засобів проявляються основні механізми дії.

а) гальмування проникнення вірусів через мембрани клітин (проникнення вірусних ДНК і РНК) і б) гальмування синтезу вірусних нуклеїнових кислот в клітинах (використання цього механізму можливе, якщо препарати в терапевтичних дозах не пригнічують синтези нуклеїнових кислот і білків самої клітини); в) підвищення стійкості клітин до вірусів природними для організму речовинами, які мають противірусну активність (т.б. за рахунок природних речовин для організму) – інреферонами, або застосуванням препаратів, які викликають їх синтез (індукцію).

Класифікація лікарських засобів.

1.Хіміотерапевтичні засоби.

2.Інтерферони (препарати широкого спектру дії)

Лаферон, реаферон, бетаферон та ін. Підвищують стійкість клітин до вірусів.

3.Індуктори інтерферону (т.б. збільшують утворення інтерферону)

Неовір (камедон), арбідол, полудан – це синтетичні сполуки.

Мегасин, ларіфан – природні сполуки.

За використанням при певних захворюванням класифікують

1.Препарати, які призначають хворим на грип (мідантан, ремантадин, інтерферон, оксолін та ін.).

2.Препарати, що застосовують при герметичних інфекціях (ацикловір, ідоксуридин, валацикловір, ганцикловір, відарабін, цитарабін.

3.Препарати, які призначають хворим на СНІД (азидотимідин, дицезокситимідин та ін.).

Ідоксуридин. Використовується місцево, головним чином при герметичному кератиті. Подібну дію має утрифлуридин.

Ацикловір. Високоактивний препарат при герпетичних інфекціях, оперізувальному герписі.

Препарати, які призначаються при СНІДі

Азидотимідин. Покращує імунітет, збільшує кількість Т-лімфоцитів.

Для лікування групи і профілактики використовують: мідантон (амантадин) – для профілактики групи А. Ефективнішим при цьому є ремантадин – похідна сполука мідантону.

Використовують для лікування і профілактики групи А. Похідна сполука мідантану є анапромін відрізняється від ремантадину тим, що є активною проти вірусу групи А і В застосовується на ранніх стадіях групи. Для лікування групу використовують арбідал (А і В) і дейтифорин (А).

Метиса зон. Застосовується для профілактики віспи. ДО засобів рослинного походження – прямих вірулоцидів, які згубно діють переважно на віруси поза клітинами. Частина цих препаратів застосовується місцево при захворюваннях шкіри, слизових оболонок, збудниками яких є вірус простого герпес, оперізувального Гермеса, аденовіруси та деякі інші – це госиол, оксолін, ріодоксал, флореаль.

Оксолін активний також проти вірусу грипу. Для профілактики групу застосовують у вигляді мазі, якою змазують слизову оболонку носа.

Ефективнішими є речовини, які можна застосовувати не лише місцево, а й всередину. Це синтетичний препарат бонафтон та рослинні – алізарин, флакозид, Зеленін. Їх застосовують місцево і всередину при герметичних захворюваннях шкіри, слухових оболонок і рогівки. Ефективність їх більша, іж засобів, які застосовують місцево. Бонарфтон крім противірусної дії збільшує синтез інтерферону і має імуностимулюючу дію (застосовують при імунодефіциті).

Для профілактики вірусних інфекцій застосовують інтерферони. Є три типи інтерферону: L-інтерферон, який виробляють В-лейкоцити; В-інтерферон, процудентами якого є неімунокомпетенті клітини-фібробласти; γ – інтерферон,я кий синтезується Т-лімфоцитами. Віруси підсилюють синтез L і γ – інтерферону, які відіграють захисну роль на ранніх стадіях вірусної інфекції. Крім противірусної дії інтерферон пригнічує розвиток злоякісних клітин, розмноження не вірусних мікроорганізмів, регулює імунні реакції, має антитоксичну дію. Покази до застосування: герметичні інфекції слизових оболонок, шкіри, органів дихання, вірусні ураження ЦНС, деякі злоякісні новоутворення. профілактика грипу. Препарати інтерферону: людський лейкоцитарний L- інтерферон, який отримують з В-лейкоцитів донорів. Індуктори інтерферону є високо – та низькомолекулярні. Вони можуть бути природними і синтетичними Усі вони викликають синтез інтерферону.

Серед низькомолекулярних речовин інтерферогенну дію виявлено у тилогену, мегасину, кислоти мефенамової.

Високомолекулярні індуктори застосовуються – полудан, при вірусних інфекціях очей. Найактивніший індуктор є лари фен. З низькомолекулярних індукторів застосовують – Тилорон (аміксин), кислоту мефенамову і мегосин. Перші два препарати призначають всередину.

Значення індукторів не зменшується при масовому виробництві людського інтерферону, оскільки ендогенний інтерферон є ефективнішим порівняно з екзогенним. Індуктори інтерферону виявлено серед препаратів інших груп – левам ізол, ізопринозин, дипіридомол, теофілін, трен тал, десбазол та ін.

4.3.Матеріали для контролю.

А. Контрольні питання.

1.Причина виникнення сифілісу, стадії протікання хвороби

2.Класифікація засобів, які використовуються при сифілісі.

3.Протиспірохетозні антибіотики. Порівняльна характеристика. Побічні ефекти.

4.Механізм дії препаратів вісмуту, їх застосування. Побічна дія.

5.Противірусні засоби. Класифікація, Механізм дії. Показання до застосування.

Б.Розв’язати задачу.

Задача 1. У хворого сифілісом препарати пеніциліну викликають алегнічну реакцію. Якими засобами можна його замінити. Назвати препарати.

а) антибіотики;

б) препарати металів;

Задача 2. Комплексне лікування хворого на СНІД передбачає обов’язкове застосування противірусного препарату. Який з перерахованих ліків можна вжити з цією метою?

а) ремантадин;

б) азидотимідин;

в) ацикловір;

г) оксолін

д) ідоксуридин

Література.

1.В.Г. Западню, М.О. Гарбарецю. Фармакологія з рецептурою.

2.МП. Скакун, К.А. Посохова. Основи фармакології з рецептурою.