Йод, нині є в кожній домашній аптеці, а до 1917 року весь йод ввозили з Італії. Франції, де його добували з попелу морських водоростей. А тепер йод добувають з нафтових вод. З 1932 року імпорт йоду було припинено.
Нині про малярію в нашій країні знають більше з чуток. Цю хворобу протягом майже двох століть лікували хіноном, який добувався з кори хінного дерева. Але хінне дерево росте на острові Ява (Південна Америка). Тому хінін був дорогий і малодоступний, а малярія в південних і болотистих місцях була дуже поширеним захворюванням. Проблему лікування малярії було розв’язано після створення акрихіну – першого синтетичного протималярійного засобу. Нині створені нові, ефективніші протималярійні препарати.
Широке впровадження хімії в медицині і її перші успіхи в цій області на початку ХІХ століття ознаменували справжню революцію в лікознавстві і терапії. Саме в цей період вперше були одержані із лікарських рослин активні начала.
У 1803 році, із молочного соку опійного маку, Сертюрнер виділив кристалічну речовину, яку назвали “морфіном” на честь богу сна Морфея за виражені наркотичні властивості.
Приблизно в цей же час були виділені інші алкалоїди: стрихнін (1818), кофеїн і хінін (1819), нікотин (1828), атропін (1831).
Праці академіка Е.А. Швацького з питань добування й вивчення алкалоїдів – фізіологічно активних природних азотовмісних сполук – успішно продовжив академік О.П. Орєхов (1881 – 1939). З 1930 од 1950 року з природної сировини було виділено близько 400 нових алкалоїдів. На сьогодні промисловість випускає для потреб медицини багато препаратів з групи алкалоїдів: атропін, кофеїн, морфін, теобромін та ін.
Майже одночасно з виділенням перших алкалоїдів були зроблені кроки до одержання в чистому вигляді глікозидів.
У 1824 році французькому хіміку Ройеру вдалось виділити з листків наперстянки пурпурової - отруту, яку назвав дигіталісом (вважав, що ця речовина є алкалоїд). Але пізніше (через три роки) англічанин Астрофорт доказав, о в процесі кислотного гідролізу не тільки дигіталіс, але і ряд інших речовин рослинного походження, відщеплюють глюкозу і тому їх назвали глюкозидами. Пізніше цю назву замінили більш правильним – глікозиди (від грецького слова, “глікос” – солодкий), так як виявилось, що молекули цих речовин можуть містити різні цукри. Зараз ми знаємо, що молекула любого глікозидна складається з нецукристої частини (аглікон), і цукрова частина (глікон).
У 1869 році (через 45 років після початку робіт) із листків наперстянки пурпурної було виділено речовину глікозидної природи, яку назвали “дигітоксин”, але приблизно в 100 раз сильніша.
У 1872 році британський фармаколог Фрезер виділив із строфанту кристалічну чисту речовину яку назва строфантином, і встановив його глікозидну природу.
Швидкість і сила дії строфантину зробили його незамінним засобом в кардіології. Ці оригінальні властивості сприяли пошукам. Його замінників серед європейської флори, так як препарати строфанту, одержані із африканської сировини, були дуже дорогими.
У 1911 році із коренів одного із видів кендиря був виділений глікозид, який своїми властивостями був подібним до строфанту.
Фармакологічні і хімічні властивості цього глікозиду, який був названий цимарином, вивчались у нас. Було встановлено, що він міститься у багатьох видах кендиря. Так була вирішена проблема одержання замінника строфанту.
Велися також дослідження рослини горицвіту весняного. Не дивлячись на те, що перші глікозиди із цієї рослини – цимарин і адонітоксин – були виділені у 1940-1947 роках групою швейцарського дослідника Рейхштейна, багато вчених думали, що можливо, рослина містить і інші глікозиди.
Вчені Харківського НДХІ (науково-дослідницький хіміко-фармацевтичний інститут) зуміли виділити і інші глікозиди, серед яких виявився і строфантин, який фігурував пд. назвою глікозид Б. І через деякий час почалось промислове виробництво.
До цього часу заслуга людини в пошуках ліків зводилась до того, що вона вивчала (багато століть) лікарську сировину, виділяла і очищала діючі начала, досліджуючи хімічним аналізом і виявляла точну дозу необхідну для ефективної терапії. Але досліджувати якість сировини хімічними і біологічними методами ще не навчилась. Ось тому і спостерігалось, о одна і та є кількість порошка листків наперстянки могла вбити одного і бути неефективною для іншого. в залежності від технології виготовлення.
І тому, вже на початку ХІХ століття назріла необхідність в заміні ліків природного походження на аналогічні синтетичні, які б відповідали слідуючим вимогам: можливість масового виробництва, ефективність, якість, відносно недорогі ліки.
Успіхи експериментальної хімії і хімічного виробництва дозволяли вирішити цю проблему так, у 1832 році німецьким вченим Юстусом Лібіхом був запропонований хлоралгідрат – синтетичний снодійний засіб. За ним одржали фенацетин, антипірин т інші синтетичні засоби. Кількість їх швидко росте.
Підраховано, що якщо за два століття – ХVІІ і ХVІІІ – вченим вдалось відкрити біля 10 ефективних ліків, то тільки за другу половину ХІХ століття таких засобів відкривали по 2-3 щорічно.
Не обходилось без “сенсацій” в новому союзі хімії, фармації і медицини. Ось що писав російський “Фармакологічний журнал” у 1883 році? “Ми перебуваємо в бурхливому хаосі знову і знову нових засобів, із яких один пожирає чи витісняє іншого. Марганцева кислота, креозот, бона кислота, гідрохінон, йод, хлор, окис цинку, сулема змінюють один одного”
З виділенням хімічно чистих речовин із рослинної сировини і появою перших синтетичних ліків давня наука дала життя нової фармакології – фармакології синтетичних сполук, Вона і була тією необхідною ланкою між хімією і терапією.
Свою історію молода наука почала відраховувати з 1847 року, коли в Дерптському (Тартуському) університеті була організована перша в світі лабораторії експериментальної фармакології. Потім такі лабораторії були відкриті в Москві, Санки-Петербурзі, Києві, Казані. Відкриття таких лабораторій дало можливість експериментально перевірити дію нових лікарських препаратів на піддослідних тваринах. Головне значення цієї науки було те, що результати досліджень можна було використовувати для планування хімічного експерименту, т.б. “конструювати” нові ліки.
Перші кроки експериментальної фармакології дозволили одержати нові лікарські засоби, які по своїй активності були сильнішими за всі відомі до цього часу ліки, а її союз з хімією всього за декілька десятиріч здійснив революцію в лікувальній практиці.
Але вирішальне слово залишалося за практикою, т.б. за фармацевтичною промисловістю, яка також вимагала корінної перебудови. Найбільш сприятливі умови для цього виникли в перші роки ХХ століття у зв’язку з бурхливим розвитком хімії барвників, що дозволило синтезувати велику кількість органічних речовин із різними хімічними і біологічними властивостями.
Отже, історія створила всі передумови (високий рівень розвитку хімії, достатню потужність хімічної промисловості, здатність фармакології швидко оцінювати можливість використання нових синтезованих речовин (як медикаменти) для створення великої кількості нових лікарських препаратів. Необхідно було реалізувати всі ці передумови. Цю важку місію історія поклала на Пауля Ерліха.
Завантажити реферат