Визначні французькі медики

Справу Біша гідно продовжували у Франції його відомі учні Лаеннек і Дюпюїтрен.

Рене Лаеннек (1781- 1826) у своїх працях багато уваги при­діляв вивченню зв'язків між симптомами захворювань і змінами, які знаходять при патологоанатомічних розтинах, та можливос­тями зажиттєвого розпізнавання цих змін в органах. Особливо докладно вивчав він захворювання органів грудної клітки. У той час крім давніх методів дослідження при хворобах органів груд­ної клітки - огляду, пальпації, зрідка вислухування вухом - почали застосовувати і метод вистукування - перкусію. Пропа­гував цей важливий метод діагностики у Франції видатний тера­певт, знавець захворювань серця Жан-Ноель Корвізар (1755- 1821), який переклав з латинської на французьку мову твір винахідника цього методу Леопольда Ауенбруггера, лікаря з Відня.

Леопольд Ауенбруггер (1722- 1809), після семирічної напо­легливої роботи, в 1761 р. у Відні опублікував працю під назвою «Inventum novum ex percussione thoracis humani ut signo abstrusos interni pectoris morbos detegendi» («Новий винахід через перкусію грудної клітки людини виявляти ознаки прихованих внутрішніх грудних хвороб»). Ця робота на батьківщині автора не привернула до себе належної уваги, і лише Корвізар довів до широких лікарських мас усю важливість цього винаходу для діагностики.

Починався цей твір такими словами: «Я подаю тобі, ласкавий читачу, винайдений мною новий спосіб для виявлення захворювань органів грудної кліт­ки. Він складається з вистукування грудної клітки людини, яке внаслідок зміни звучання тонів дає уявлення про внутрішній стан її. Все це я описав на підставі багаторазово проведених мною вистукувань, які незмінне свідчили про справедливість моїх висновків. Ніякого марнослів'я і прагнення виділитися у цій моїй прані немає».

Лаеннек, використовуючи перкусію при дослідженні органів грудної клітки, доповнив це дослідження ще вислухуванням вухом, як це робив свого часу Гіппократ, а пізніше вислухуван­ням трубочкою.

На думку про можливість використовувати безпосереднє вислухування навів його, за словами самого Лаеннека, такий буденний факт. Якось він ішов на виклик до хворої через двір Лувру. Лувр за час революційних подій зазнав значних пошкоджень, тепер його ремонтували і двір був завалений будівельними матеріалами. Лаеннек звернув увагу на двох хлопчиків, які грались дере­винками: один з них шкрябав на одному кінці деревинки, а другий вухом ви­слухував на другому. Хвора, яку мав дослідити Лаеннек, була молода, дуже огрядна дівчина з недугою серця. Уявлення про роботу серця промацуванням нічого не дало: прослухати серце безпосередньо вухом соромливий Лаеннек не наважився. «Пристойність не дозволяла мені, - пише він, - вдатися до цьо­го засобу». У нього раптово виникла думка послухати хвору за прикладом хлопчиків. Він міцно згорнув паперовий зшиток і приклав до грудей хворої. «Першого разу, коли я застосував цей засіб, я настільки ж здивувався, як і зрадів, почувши тони серця чіткіше і виразніше, ніж коли вислухував безпосе­редньо вухом. Я тоді не подумав, що цей засіб може дати багато корисного не лише для дослідження биття серця, а й усіх тих рухів, які можуть викликати шуми в грудній клітці, як дихальні шуми, звук голосу, хрипи, скупчення ріди­ни в плеврі чи перикарді». З винятковою наполегливістю Лаеннек починає пе­ревіряти можливості використання посереднього вислухування. Він виготовляє для цього два з'єднаних дерев'яних циліндри, названих ним стетоскопом. Перша модель такого стетоскопа збері­гається в Лаеннеківському музеї в Нанті - місті, де Лаеннек здобув медичну освіту. Протягом трьох років він працює в лікарнях, нагромаджуючи факти, перевіряючи те, що чує, вислухуючи хворого із змінами в органах, які можна виявити під час секцій. В 1819 р. він публікує свою відому працю «Трактат про безпосередню аускультацію». Епіграфом до книги він узяв слова Гіппокра­та: «Вміти досліджувати - вже велика частина майстерності». Користуючись стетоскопом, Лаеннек описав багато аускультативних ознак, дав їм назву і пояснення, які в значній частині поділяють учені і в наш час. Такі терміни, як пуерильне, сакадоване дихання, егофонія, амфоричний шум, капілярний брон­хіт, геморагічний інфаркт та ін., належать йому.

Класичну працю Лаеннека про аускультацію через рік після опублікування було вже перекладено майже на всі європейські мови.

Лаеннеку належать також визначні праці з патологічної ана­томії, туберкульозу. Він перший виявив, не знаючи етіології туберкульозу, патологоанатомічну специфічність цього процесу в утворенні горбків - туберкул. Отже, цю недугу Лаеннек за­пропонував називати туберкульозом. Ця назва, як відомо, увіч­нилась у світовій медичній термінології. Слід зазначити, що думку Лаеннека щодо єдності патологоанатомічного субстрату при сухотах (туберкул) не поділяли тогочасні корифеї медици­ни, включаючи Вірхова, і лише з відкриттям Кохом збудника туберкульозу і в результаті патогістологічних перевірок погляд Лаеннека набув загального визнання.

З іменем Лаеннека пов'язаний опис перитоніту та цирозу печінки. Лаеннека було обрано членом Медичної академії, професором медичної школи, але хвороба - туберкульоз, вивченню якої він віддав стільки сил, змусила його припинити роботу, переїхати у провінцію, де він жив у злиднях і невдовзі помер у віці 45 років.

Велика історична заслуга Лаеннека в тому, що він не тільки відкрив аускультацію, а й дав патологоанатомічне пояснення ознак, які можна виявити за допомогою цього методу.

Винайдення перкусії і аускультації, простих і завжди до­ступних методів дослідження, значно збагатило діагностичні можливості клінічного обстеження хворих. Визначаючи за до­помогою цих методів зміни в органах, лікарі почали поєднувати їх із змінами морфологічними.

Лаеннеку доводилося вести гостру боротьбу з популярним в його часи вченням Ф. Бруссе (1772- 1838), який у Парижі очолював кафедру загаль­ної патології. Бруссе дотримувався погляду, що всі недуги мають свій початок в запаленні кишок. Подразнення з кишок, на його думку, можуть проявлятися в організмі в найрізноманітніших формах, таких, як гарячка, шкірні висипан­ня, нервові явища. В лікуванні основне - дієта і кровопускання, п'явки. В його відділі в госпіталі, крім безпосередніх кровопускань, застосовувалося 100 тисяч п'явок на рік. Захоплення лікуванням різних хвороб п'явками серед прибічників Бруссе так поширилось, що в 1827 р., внаслідок того що свої запаси вичерпались, імпортовано було у Францію 23 мільйони п'явок з інших країн. Показуючи морфологічні зміни, характерні для різних недуг, Лаеннек доводив усю безпідставність учення Бруссе.

Розроблені Корвізаром і Лаеннеком нові методи клінічного дослідження почали застосовувати в інших країнах. В Росії одними з перших ввели їх у практику та вдосконалили Г. І. Соколовський і П. А. Чаруковський.

.У Берліні активно поширювали методи перкусії та аускультації, а також клініко-патологічні зіставлення І. Шенлейн і Ф. Фрерикс. У Відні цим питан­ням приділяли багато уваги й. Шкода (чех за національністю) і Йоганн Дітль. «Уже пробив останній час безгрунтовної емпірії, - зазначав Шкода у своїх лекціях, - тільки те, що має суто наукове природоісторичне обгрунтуван­ня, повинне вводитись у практичну медицину, все інше - містика. Медици­на - наука, а не мистецтво».