Людина в його мифологізованній іпостасі співвідноситься зі всіма попередніми рівнями слов'янської мифології, особливо в ритуалах: Полазник, Праславянское поняття душі, духу виділяє людину серед інших єств і має глибокі індоевропейські корені.
Роль древа світового в слов'янській мифології.
Універсальним образом, синтезуеться всі описані вище відношення, є — древо світове. В цій функції в слов'янських фольклорних текстах звичайно виступають Вирий, райске дерево, береза, явор, дуб, сосна, горобина, яблоня. До терти основним частинам світового дерева приурочені різні тваринні: до гілок і вершини — птаство (сокіл, соловей, птаство мифологиченого характеру, наприклад Диво), а також сонце і місяць; до стовбура — бджоли, до коренів — такі тваринні, як змеї і бобри. Все дерево в цілому може зіставлятися з людиною, особливо з жінкою: часто зображалося дерево або жінка між двома структура миру — три царства: небо земля і преісподня, четверичная горизонтальна структура (північ, захід, південь, схід), життя і смерть (зелене, квітуче дерево і сухе дерево в календарних обрядах).
Система протиставлень у слов'янській мифології
Мир описувався системою основних двоїчних протиставлень, визначальних просторові, тимчасові, соціальні характеристики. Дуалістични принцип протиставлення сприятливого — несприятливого для колективу реалізовувалися інколи в мифологічних персонажів, знайдених позитивними або негативними функціями, або в уособлених членах опозиції. Такі: щастя (частка) нещастя (недоля). Праславянське позначка позитивного члена цієї опозиції мала сенс "гарна частина (частка)". Ритуал гадання — вибору між часткою і недолею у балтійських славян зв'язаний з протиставленням Белбога і Чернобога — в слов'янському фольклорі дуже часто зустрічається персонификація доброї частки і злой частки, лиха, горя, злосчасття, зустрічі і не зустрічі.
Життя — смерть. В слв'янськ мифології божество дарує життя, плодороддя, довголіття — була жива у східних славян і Рід у східних славян. Але божество може приносити і смерть: мотиви вбивства зв'язані в слов'янській мифології з Чернобогом, Перуном, що поражають демонічного супротивника. Воплощениями хвороби і смерті були Новь, Марена, власне Смерть як фольклорний персонаж і клас нижчих мифологичних єств: мара, замора, кикимора. Символи життя і смерті в слов'янській мифології — жива вода і мертва вода, древо життя і сховане біля нього яйце з кощеевою смертю, море або багно, куди посилається смерть або хвороби.
Чет — нечет — найбільш абстрактне і формалізоване вираження всієї серії противопоставлений, елемент мета опису всієї слов'янської мифології. Воно припускає вичленення сприятливих парних і несприятливих непарних чисел, наприклад дні тиждня: четвер зв'язаний з Перуном, п'ятниця — з Мокошью. Цілісні числові структури в слов'янської мифології — троїчна (три рівня світовогодерева, бог Триглав, більша роль числа три і російському фольклорі), четвертичная (четирьохголовий сбрученський идол, можливе об'єднання в одне божество чотирьох персонажів мифології балтійських славян — Яровит, Руевит, Поревит, Поренут), семерична (сімь богів давньоруського пантеона, може бути давньоруський Симаргл), девятерічня і двенадцатирічня (дванадцять як завершення ряду 3 — 4 — 7). Несчастливі непарні числа, половина, дефектність характеризують негативні поняття і персонажі, наприклад число "13", лихо одноглазе.
Противоположение правий — лівий лежить в основі давнього мифологізованного права (право, щоправда, справедливість, правильний), гаданий, прийме і відбите в персонифіцірованих разах Правди на небі і Кривда на землі.
Протиставлення чоловічий — жіночий сопіввідносяться з опозицією правий — лівий в весільних і похоронніх ритуалах (де жінки сидять ліворуч від чоловіків). Істотно відмінність чоловічих і жіночих мифологічних персонажів по функціям, значимості і кількості: малочисельнність жіночих персонажів в пантеоне, співвідношення типу Див — диви, Рід — рожанниці, Суд — судениці. Особливо значна роль жіночого почала в магії, колдовства.
Опозиція верх — спід в космічному плані трактується як протиставлення неба і землі, вершини і коренів світового дерева, різних царств, що втілюються Триглавом, в ритуальному плані реалізується в розташуванні святилища Перуна на кучугурі і Велеса в низині.
Протиставлення небо — земля (підземне царство) втілене в приурочене божества до неба, людини до землі. Подання про "отмикання" неба і землі святим Юріем, богородицею, жаворонком або іншим персонажем, що створить сприятливий контакт між небом і землею, зв'язані у славян з початком весни. Мати сиру земля — постійний епитет вищого жіночого божества. В преісподні перебувають єства, зв'язані зі смертю (наприклад, русалочки-земляночки), і самі небіжчики.
Протиставлення південь — північ, схід — захід в космічному плані описують просторову структуру по відношенню до сонця, в ритуальному плані — структуру святилищ, що орієнтувалися по сторонам світла, і правила поведінки в обрядах також чотири міфологізованих вітер, співвідношенних зі сторонами світла.
В протиставленні суші — море особливе значення має море — місце перебування численних негативних, здебільшого жіночих персонажів; житлі смерті, хвороб, куди їх відсилають в заговорах. Його втілення — море, океан-море, морський цар і його дванадцять дочерей, дванадцять лихорадок. Позитивний аспект втілюється в мотивах приходу весни і сонця із-за моря. На означене протиставлення наслоївається інше: сухий — мокрий (можна порівняти Илля Сухій і Мокрий, икола Сухій і Мокрий поєднання цих признаків в Перуне, богу молнії — вогню ідоща).
Протиставлення вогонь — волога втілюються в мотивах протиборіння цих стихій і вор-птах, словацький “птах-огневик”, птах Страх — Рах в російських заговорах з її ісушущуючими вихрями), Вогняна Марія (зв'язана з Громовитим Илльею в сербських і болгарських піснях, протиставлена Марії Макрине (від "мокрий")). Особливу роль грає "живий вогонь" в численних ритуалах, обряд спалення, запалення костра і обряди визивання доща (пеперуда, додола — у південних славян), культ колодців. Вогонь і вода з'єднуються в образах Перуна, Купала, вогняної ріки.
Мифологічними втіленнями протиставлення день — ніч є ночници, полуночници і статі денніци, Зори — ранкова, полуденна, вечірня, полуночна. Конь Свантовита удень білий, вночі — забризганий брудом.
В протиставленні весна — зима особливе значення має Весна, зв'язана з мифологічними персонажами, плодороддя, — Ярилой, Костромой, Мореной, а також з обрядами похорону зими і отмиканя весни, з рослинними і зооморфними символами ,що втілюють
Протиставлення сонце-луна Даждьбог, Хорс (один з найбільш давніх общеславянских образів колеса-сонця).
Протиставлення білий — чорний відомо і в інших варіантах: світлий — темний, червоний — чорний. Його втілення в пантеоне — Белбог і Чернобог; в гаданиях, ритуалах, прикметах білий колір співвідноситься з позитивним початком, чорний — з негативним (можна порівняти з білої і чорної магиіею
Завантажити реферат