Аудиторські послуги

Аудитор вивчає дотримання порядку державної реєстрації інвес­тицій. Тут також важливо дослідити, як використовуються кошти, особливо цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, май­но. Визначаються об'єкти і суб'єкти інвестиційної діяльності. Об'єк­том інвестиційної діяльності може бути майно (основні фонди, обо­ротні кошти, цінні папери, майнові права).

Інвестиції у відтворення основних фондів можуть бути здійснені у формі капітальних вкладень. Інвестиції можуть бути фінансови­ми, реальними, валовими і чистими, приватними і державними.

Фінансові інвестиції — це вкладення капіталу в акції, облігації та інші цінні папери.

Реальні інвестиції — це вкладення в основний капітал і на приріст матеріально-виробничих запасів.

Валові інвестиції — це сумарні вкладення, необхідні для відшко­дування і приросту основного капіталу.

Приватні інвестиції — фінансуються за рахунок власних джерел і залучених коштів (довготермінових кредитів, емісій цінних паперів).

Державні інвестиції фінансуються за рахунок коштів державно­го бюджету.

Особлива увага аудитора має бути зосереджена на достовірності джерел фінансування інвестицій.

Джерелами фінансування інвестиційної діяльності є:

• власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, грошові нагромадження, заощадження юридичних і фізичних осіб тощо);

• позичені кошти інвесторів (банківські та бюджетні кредити, об­лігаційні займи тощо);

• залучені кошти інвесторів (кошти від продажу акцій, пайові внес­ки юридичних і фізичних осіб);

• бюджетні інвестиційні асигнування тощо.

Аналізуючи інформацію про не грошові операції інвестиційної діяльності, аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтер­ського обліку 4 "Звіт про рух грошових коштів". При цьому цільове фінансування капітальних інвестицій визнається доходом протягом періоду корисного використання відповідних об'єктів інвестування (основних засобів, нематеріальних активів тощо) пропорційно сумі нарахованої амортизації цих об'єктів. У такому випадку дохід відоб­ражається у бухгалтерському фінансовому обліку в сумі реальної вар­тості активів, що отримані або підлягають отриманню.

Дохід, що виникає внаслідок використання активів підприємства іншими сторонами, визнається у вигляді процентів, роялті та диві­дендів, якщо:

• імовірне настання економічних вигод, пов'язаних із такою опе­рацією;

• дохід може бути достовірно оцінений. Такий дохід має визнаватися у такому порядку:

• проценти визнаються у тому звітному періоді, до якого вони на­лежать, виходячи з бази їх нарахування та строку користування відпо­відними активами;

• роялті визнаються за принципом нарахування згідно з економіч­ним змістом відповідної угоди;

• дивіденди визнаються у періоді прийняття рішення про їх ви­плату.

Одним з ефективних методів фінансового аналізу грошового обігу підприємства є операційний аналіз, відомий під назвою "витрати — обсяг — прибуток". Він може бути успішно використаний під час аудиту інвестиційної діяльності.

Операційний аналіз служить для відповіді на основні запитання, які постають перед фінансовими аналітиками, особливо на першо­му етапі грошового обігу, коли оцінюється інвестиційна програма (проект):

• скільки потрібно капіталу;

• яким чином можна мобілізувати ці капітальні вкладення;

• до якого ступеня можна доводити фінансовий ризик із використанням ефекту фінансового векселя.

7. Аудит комерційних банків

Банки (від італ. banco — лава, лавка міняйли (людина, яка зай­мається розміном або обміном грошей)) — фінансові установи, що акумулюють тимчасово вільні кошти (нагромадження), надають їх у тимчасове користування у формі кредитів чи позик, виступають посе­редниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами, організаціями і установами та окремими особами, регулюють гро­шовий обіг у країні, у тому числі випуск (емісію) цінних паперів і нових грошей, проводять операції з золотом, іноземною валютою тощо.

За функціями і характером виконаних операцій банки поділя­ються на центральні (емісійні), комерційні (депозитні), інвестиційні, іпотечні, ощадні, а також банки-гаранти, акціонерні, банки-емітенти, інноваційні, банки-кореспонденти, банки міжнародних розрахунків (БМР), універсальні.

Банківська система України є дворівневою, до неї входять На­ціональний банк та комерційні банки різних видів і форм власності, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства про банки і банківську систему.

Верховна Рада України через свою Рахункову Палату контролює діяльність Національного банку України.

Комерційні банки є одним із найважливіших елементів ринкової інфраструктури.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. банки підлягають обов'язковому аудиту для підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності. Причому замовником аудиту виступає сам банк і він же оплачує надані аудиторські послуги відповідно до договору між банком і аудиторською фірмою (аудитором). Діяльність комерційних і при­ватних банків контролюється Національним банком України шля­хом проведення контрольних тематичних перевірок.

З іншого боку, для забезпечення прибутковості кредитних операцій банківські менеджери постійно (оперативно) аналізують кредито­спроможність своїх клієнтів для вирішення питання про надання по­зик і встановлення реальних умов кредитування. Насамперед слід з'ясувати, чи достатньо ліквідний потенційний позичальник (на­явність у нього необхідних грошей (коштів) для своєчасного пога­шення кредиту, чи раціонально (ефективно) використовується власний та позичений капітал, які перспективи розвитку його ділових операцій). Бажано спрогнозувати, чи не загрожує ймовірному клі­єнтові банкрутство, порівняти його фінансовий стан з фінансовим станом конкурентів та суміжних суб'єктів підприємницької ді­яльності.

Зарубіжний досвід показує, що для аналізу доцільно взяти, напри­клад, такі основні показники: ліквідність, прибутковість, ринкова вар­тість акцій, управління активами і пасивами фірми. Тобто слід роз­рахувати: ліквідність, активність, заборгованість, прибутковість.

У комерційних банках внутрішній контроль за веденням касо­вих і емісійних операцій, дотриманням касово-емісійної дисциплі­ни, інкасацією грошового виторгу, забезпеченням збереження влас­ності, здійсненням операцій з іноземною валютою, з дорогоцінними металами та дорогоцінним камінням організовує і здійснює голов­ний бухгалтер із залученням операційного, валютного та інших струк­турних підрозділів банку.

Основна мета внутрішнього контролю (внутрішнього аудиту) — поточний (оперативний) контроль за дотриманням чинного законо­давства, збереженням грошової маси, правильністю банківських і господарських операцій.

Комерційні банки здійснюють контроль за повнотою здавання у банки виторгу та дотриманням касової дисципліни з боку клієнтів. Клієнти, які здають виторг у банк, мають дотримуватися затвердже­ного Правлінням Національного банку України Положення про ве­дення касових операцій.