Для так званої “втомленої молоді” (тобто такої, що не бажає працювати, ані вчитися) у Швеції повсюдно створено центри підготовки до праці.
Впродовж останніх двох десятиріч у Швеції функціонує система вільного миховання. “…Якщо злочин скоєно підлітком віком до 15 років, він звільняється від кримінальної відповідальності, а з 15 до 18 років – сплачує штраф 200-300 крон без позбавлення волі. При цьому, хоч як це дивно, злочинність в країні практично відсутня” [9; 65].
4. Проблеми молоді в сучасному високорозвинутому суспільстві.
Авторитетні російські дослідники проблем молоді Олесандр Запєсоцький та Олександр Файн аналізуючи післявоєнні тенденції в молодіжному середовищі країн Заходу, зазначає, що “…ще порівняно нещодавно – після другої світової війни – свідомість молоді у країнах Заходу формувалась в основному в залежності від конкретних соціально-політичних і культурних умов, національних традицій тої чи іншої країни” [5;21]. В тодішньому американському супільстві серед молоді переважають гедоністичні цінності (“Гедонізм… - філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, метою життя”) [4;174]. Молоді в цілому за тих часів була притаманна “етика сили і успіху”. Невелика зацікавленість політикою поєднувалося в молодих американців 50-х років з просякнутим індивідуалізмом прагненням до успіху. Принциповою поведінковою установкою була опора на особисті здібності і можливостію
В тогочасній Франції, навпаки, діяльність представників молодго покоління мала переважно колективний характер. Свідомість французької молоді була політизованою, з кінця 40-х років активізувалися молодіжні політичні течії : молоді комуністи, соціалісти, демохристіани.
В Західній Німеччині за післявоєнних років, як і в США, молоді люди уникають громадської діяльності, віддаючи перевагу задоволенню в особистому житті, в дозвілллі.
Тодішня японська молодь так само скептично ставиться до традиційних цінностей, проте, водночас, виявляє стурбованість за долю своєї держави, бажання особистою працею відродити Батьківщину.
“Проте з кінця 50-х років у свідомості молоді різних країн розвинутого капіталізму починають проступати й посилюватися спільні риси. Новий етап розвитку продуктивних сил (етап НТР) висунув особливі вимоги до періоду подорослішання молодої людини…В культурі розвинутого індустріального суспільства, де набуття статусу дорослого вимагає тривалого навчання,оволодіння багатьма навичками, знаннями, соціальними ролями, процес подорослішання, як правило, розтягується на довгі роки” [5;22].
У країнах Заходу та в тодішньому СРСР в післявоєнні роки дедалі зростає питома вага молоді, що після закінчення середньої школи продовжує навчання і, відповідно, в більш старшому віці залучається до суспільного виробництва.
Було б спрощенням сприймати це як обов’язкову передумову інфантилізації молоді. Навпаки, чим триваліше період навчання молодої людини, тим більшої самостійності вона набуває в майбутньому. Урбанізація, поширення системи масових комунікацій, інші атрибути масового суспільства послаблюють дію національних та соціальних бар’рів між молоддю різних країн та різних соціальних груп. Зростає інтенсивність спілкування молоді, її духовна культура та роль у суспільстві. Молодь виявляє себе як специфічна спільнота.
За цих умов вже в 50-ті роки в західному, зокрема американському, суспільстві поступово визріває конфлікт між молоддю і “дорослим” суспільством, пов’язаний з кардинальною розбіжністю в системах цінностей двох поколінь. Америка 50-х років просякнута примітивною споживацькою ідеологією – споживання матеріальних цінностей стає з умови життя людини стає її метою. “В якості національного ідеала на щит були підняті такі риси,як індивідуалізм, особиста ініціатива, сформовано культ успіху в умовах “рівних можливосте”, втілений в міфі “американської мрії”. Америка тих часів, за виразом американського соціолога Ф.Слейтера, віддавала перевагу правам власності перед правами людини, вимогам техніки перед людськими потребами, конкуренції перед співробітництвом, зовнішнім соціальним нормам перед самовираженням особистості” [5; 23-24].
Конфлікт “батьків” і “дітей” знайшов вияв у бурхливих подіях 60-х років. Тодішні масові рухи молоді наклали помітний відбиток на наступне громадське й культурне життя Заходу. Молоде поколінння раптово підняло прапор бунту, загрожуючи зруйнувати консервативні, на їх думку, підвалини соціуму.
Дана проблема, на мою думку, заслуговує на особливу увагу вже тому, що дещо подібне відбулося двома десятиріччями пізніше в радянському суспільстві і дотепер дається взнаки в середовищі української молоді, особливо в великих містах нашої держави. Саме тому важливо з’ясувати причини молодіжного “вибуху” 60-х.
В різних країнах вони були різними. Американську молодь турбували надмірний вплив корпорацій на систему вищої освіти, обмеження на свободу політичної діяльності у студентських містечках – кемпусах, обв’язкова служба в армії, зумовлена війною, яку вели США у В’єтнамі. Для молодих французів велике значення мали зміни в суспільному положенні гуманітарної інтелігенції та та напружена ситуація у сфері вищої освіти. Активність західнонімецької молоді в той час була пов’язана з болючою проблемою подолання духовної спадщини нацизму, що загострювалася авторитарними тенденціями в період правління Аденауера.
Молодіжний протест 60-х набув різноманітних форм. “Каліфорнійський університет Берлі в вересні – жовтні 1964 року породив “сіт-іни” – сидячі страйки протесту. В Мічиганському університеті 25 березня 1965 року було надано поштовху серії “тич-інів” – митингів-дискусій, проведених незабаром більше ніж у ста американських вузах…З весни 1965 по весну 1968 року в Америці різко – приблизно в 300 разів – збільшується чисельність учасників антивоєнних демонстрацій.” [5; 27].
Бурхливі події розгорнулися у травні 1968 р. в Парижі, коли студенти організували “фронтальну атаку буржуазної системи”, захопивши та розгромивши Сорбоннський університет, споруджуючи барикади та влаштовуючі криваві зіткнення з силами правопорядку. “Від в’їзду в кабінет ректора на ровері до рок-фестивалю за участю 400 тисяч осіб, від прикрашення квітами стволів гвинтівок національної гвардії до карнавально-хуліганського захоплення паризького театру “Одеон”, до диверсійних актів, що знищують сотні ні в чому не винних людей, - ось діапазон акцій заколотників” [5;27-28].
Проте все це розмаїття форм мало певну внутрішню спільність – протест молоді формувався стихійно, іниціатива йшла знизу, неминуче набуваючи радикально-антибуржуазного характеру, заперечувалися самі засади суспільства.
Виступи 60-тих років значною мірою були реакцією на гіпертрофований раціоналізм навколишнього соціуму, який асоціювався у свідомості молоді з придушенням особистості, позбавленням її можливостей для саморозвитку. “Як образно писали журналісти в ті часи, юні паростки, піднявшися на гребні “руху шестидесятих”, озірнулася навкруги і не побачила нічого, крім пустелі міст, в яких всякий рух душі зводився до страху втратити розкішне життя біля телевізора з кондиціонером” [5; 30].
Завантажити реферат